В умовах побудови правової демократичної держави проблема прискорення реформування кримінально-виконавчої системи, її олюднення та приведення у відповідність до міжнародних стандартів з прав людини і поводження із засудженими має досить велику актуальність. Разом з тим законодавство кримінально-правового комплексу недостатньо враховує основні положення Конституції України, міжнародних норм, особливо у сфері виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.
Увага міжнародно-правовим стандартам в сфері виконання кримінальних покарань почала приділятися порівняно недавно в Україні. Це стосується і впровадження їх в законодавство і практику діяльності органів і установ виконання покарань. За радянських часів, як показує дослідження, вони майже не висвітлювались в науковій літературі, за виключенням окремих статей О.І. Бажанова, І.Б.Ускової, Н.А.Стручкова та інших. Були відсутні норми щодо обов’язковості приведення радянського законодавства, в тому числі у сфері виконання кримінальних покарань, у відповідність з міжнародними стандартами. Склалася ситуація, коли існували і застосовувались норми, що суперечили численним міжнародним документам, ратифікованим СРСР [ 1 ; С. 6 ]. У 1989 році в Україні вперше були зроблені витяги з Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими і опубліковані в якості ре-
комендацій працівникам виправно-трудових установ [2; С. 30-39].
Після проголошення незалежності ситуація з імплементацією міжнародних стандартів щодо поводження із засудженими у законодавство України почала змінюватись. В ч.1 ст.9 Конституції України закріплено, що всі міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. На відповідність положень Кримінально-виконавчого кодексу України 2003 року ( далі КВК) Основному Закону у ст. 2 встановлюється, що кримінально-виконавче законодавство складається з чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України ( Виправно-трудовий кодекс України не містив такої статті). Закон України «Про міжнародні договори України» закріплює, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Ч.1 ст.1 КВК містить положення, що метою кримінально-виконавчого законодавства є «запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими», це випливає з Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання. Ст. 8 КВК України визначає, що засуджені мають право на гуманне ставлення до себе, повагу гідності, властивої людській особистості. Важливими, з точки зору гуманізму, є положення КВК ч.2 ст.7 про те, що держава бачить у засудженому перш за все людину, наділену правами і обов’язками; ч.2 ст. 102 КВК положення, що «режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності». Як бачимо, ці положення спрямовані на гуманізацію кримінально-виконавчої системи України і відповідають міжнародним стандартам з прав людини. Однак, національне законодавство потребує подальшого дослідження, так як не повною мірою відповідає таким стандартам, а також існують проблеми щодо практичної його реалізації. Хоча КВК і повинен засновуватись на Конституції і загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, орієнтувати правозастосовчу практику на необхідності дотримання принципів законності, рівності, гуманізму і враховувати їх у правотворчій діяльності, ми бачимо багато недоліків і проблем в цьому напрямі. Серед них, незрозумілим є відсутність у Кодексі ( зокрема в ст.2 КВК ) вказівки на те, що він засновується на Конституції України ?! [ 3 ; С.6] У зв’язку з цим, вважаємо за необхідне прийняти відповідні зміни і виправити ситуацію.
Міжнародно-правові акти, до яких Україна приєдналася, закріплюють гуманне поводження з засудженими, але практично, попри декларації такого поводження, воно і досі залишається принизливим, негуманним. Таким чином, відповідність норм кримінально-виконавчого законодавства України міжнародним стандартам з прав людини і поводження із ув’язненими є, в більшій мірі, деклараціями. Існують проблеми практичної реалізації декларованих в законодавстві прав засуджених, задоволення яких засвідчує дійсне виконання країною зобов’язань поважати людську гідність засудженого, зокрема: декларується право засудженого на особисту безпеку ( колонійська система з відділеннями по 75-130 осіб та колоніями місткістю від 750 до 3000 осіб не може його забезпечити); забезпечення відповідним житлом ( норма житлової (камерної) площі складає в середньому три квадратні метри на особу, а в європейських країнах – 8-12 кв.м. на одного ув’язненого); медичне забезпечення ( нестача медикаментів, медичного обладнання. Особливо гострими є проблеми захворюваності та смертності засуджених, передусім на туберкульоз, серцево-судинні хвороби, психічні відхилення); забезпечення трудової зайнятості засуджених ( непрацюючі в місцях позбавлення волі не мають заробітку і, таким чином, позбавлені можливості придбавати продукти харчування, предмети першої необхідності, отримувати додаткові медичні послуги) та інше. [ 4 ; С. 564] Таким чином, викликає стурбованість стан поводження із зазначеними особами в Україні, стан практичної реалізації міжнародно-правових стандартів з прав людини і поводження із засудженими. Існує велика розбіжність між фактичною ситуацією щодо поводження із засудженими до позбавлення волі і теоретичними положеннями міжнародних стандартів та національного законодавства з цих питань.
З метою приведення кримінально-виконавчого законодавства і системи до міжнародно-правових стандартів і соціальних цінностей цивілізованого суспільства пропонується:
– внести зміни до Кримінально-виконавчого кодексу з метою приведення його
норм у відповідність з Конституцією і міжнародно-правовими актами;
– розробити концепцію поводження із засудженими (ув’язненими) до позбавлення волі в Україні;
– необхідне олюднення процесу виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими. Для цього повинні враховуватися принципи, що випливають із міжнародно-правових стандартів з прав людини і поводження із засудженими, які мають бути чітким орієнтиром для розвитку законодавства та правозастосовчої діяльності.
Література:
1.Льовочкін В.А. Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі: Автореф.дис…. канд.юрид. наук. – К., 2002. – С. 6
2.Отрицательные последствия применения уголовного наказания в виде лишения свободы и комплексный подход и их нейтрализация / Методические рекомендации в помощь практическим работникам исправительно-трудовых учреждений. – К. – ГУИД МВД УССР – 1989 – С.30 – 39.
3. Кримінально-виконавче законодавство України. Кримінально-виконавчий кодекс України. Нормативно-правові акти / Упоряд.: В.С. Ковальський, Ю.М. Хахуда. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 432 с.
4. Т.В. Рудник. Принцип гуманізму в міжнародних стандартах і в поводженні із засудженими до позбавлення волі // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 41. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2008. – С. 564
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
