Еволюція правової системи України виявляється в тому числі у формуванні та розвитку нових галузей та інститутів права. Станом на сьогодні можна констатувати існування міграційного права як комплексної галузі українського права. Інтерес до цієї галузі актуалізується в останнє п’ятиріччя різними обмеженнями свободи пересування у зв’язку з потребою протидії поширенню вірусу COVID-19, а з 2022 р. – також воєнним станом і героїчною боротьбою українського народу проти злочинної агресії російських терористичних військ.
Масив нормативно-правової бази щодо міграції населення, як відомо, потребує теоретичного осмислення й опрацювання. Важливим кроком у вказаному напрямі є визначення кола міграційних правовідносин. Відтак, метою цієї публікації є спроба посилити чіткість у виокремленні сегменту суспільного життя, що становить (чи повинен становити) предмет правового регулювання галузі міграційного права.
У широкому розумінні предмет міграційного права доцільно визначити як суспільні відносини у сфері міграції населення. Відповідний предмет може бути структурований чотирма групами суспільних відносин: ухвалення та реалізація владних рішень у межах міграційної політики держави; відносини між органами публічної влади та мігрантами; набуття та здійснення правового статусу (прав, свобод і обов’язків) мігрантів; юридична відповідальність за порушення міграційно-правових норм [1, с. 14].
Більшість відносин, які в сьогоденні становлять предмет міграційного права, належали раніше чи й досі належать до предметів інших галузей права – конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального та ін. [2, с. 106]. Одні відносини виокремилися з інших галузевих предметів і приєдналися до предмета міграційного права. Є також відносини, що стали предметом міжгалузевого правового регулювання, як от відносини у сфері громадянства, що становлять предмет регулювання як конституційного, так і міграційного права.
На думку А. Супруновського, ядром предмета міграційного права України є міграційні процеси, з якими пов’язані відносини щодо встановлення та реалізації правових статусів різних категорій мігрантів, які потребують відповідних юридичних засобів. Норми міграційного права регулюють суспільні відносини, які полягають у процесах пересування як територією держави, так і за її межами; змін, трансформацій і переходів правових статусів мігрантів (з одного в інший) в ході міграції, а також гарантій їхніх прав та свобод, юридичної відповідальності; діяльності держави у напрямі утвердження та забезпечення нормативно-правової бази для вказаних процесів [3, с. 102-103]. Р. Дудник звертає увагу на те, що міграційне право регулює не тільки саме просторове переміщення фізичних осіб, але і підготовку до нього – отримання візи, паспортних і виїзних документів тощо [2, с. 107].
Крім класичних матеріальних відносин у сфері міграції населення, предмет міграційного права охоплює також пов’язані з ними процедурні (оформлення документів, розгляд скарг тощо) та процесуальні відносини (вирішення спорів, встановлення юридичних фактів тощо) [3, с. 103]. Цей симбіоз можна пояснити низкою причин. По-перше, велика частина міграційно-правових норм (а отже і регульованих ними відносин) походять з адміністративного права. Як відомо, для галузі адміністративного права впродовж тривалого часу було характерним поєднання матеріальних, процедурних і процесуальних норм. Лише в останні два десятиліття розвиток правової системи України та практика адміністративних судів зумовили утворення адміністративно-процесуального права та його виокремлення в самостійну галузь. По-друге, статус комплексної галузі дозволяє міграційному праву містити норми й інститути інших галузей права – як матеріальних, так і процесуальних.
Міграційними правовідносинами (становлять предмет міграційного права) є врегульовані правовими нормами суспільні відносини стосовно міграції населення. А. Супруновський розглядає міграційні правовідносини як відносини, що виникають між учасниками міграційного процесу з приводу реалізації їх прав та обов’язків, пов’язаних із в’їздом у країну, виїздом з країни, перебуванням та проживанням на її території [4, с. 12]. Вони є різновидом правових відносин, які відбуваються у суспільстві, тому складаються із аналогічних елементів: суб’єктів, об’єктів і змісту. Міграційні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів, тобто передбачених правовими нормами обставин (дій і подій) [5, с. 46].
Суб’єктами міграційних правовідносин є реальні та потенційні учасники відносин у сфері міграції населення. Міграційна правосуб’єктність складається з трьох елементів: міграційної правоздатності (можливості мати права та обов’язки у сфері міграції населення), міграційної дієздатності (можливості здійснювати права та виконувати обов’язки у сфері міграції населення), а також міграційної деліктоздатності (можливості нести юридичну відповідальність за порушення міграційно-правових норм) [6, с. 74]. У наукових і навчальних виданнях запропоновано декілька класифікацій суб’єктів міграційних правовідносин, однак найбільш важливою є класифікація за наявністю владних повноважень, відповідно до якої вони поділяються на такі два види: з владними повноваженнями (посадові особи й органи публічної влади, які здійснюють управління міграцією) і без владних повноважень (насамперед мігранти).
Інколи характерною рисою міграційних правовідносин вказують те, що хоча б однією зі сторін конкретного правовідношення повинен бути суб’єкт владних повноважень. У цьому припущенні споглядається очевидне запозичення з адміністративного права, де така характеристика відповідає адміністративним правовідносинам. Натомість у міграційному праві вона не є універсальною, адже властива не всім відносинам, які становлять його предмет. Так, суб’єкт владних повноважень відсутній у відносинах фізичної особи-мігранта з організацією, що надає благодійну допомогу біженцям або платні міграційні послуги, туристичною організацією, агентством з працевлаштування, закордонним університетом, іноземними роботодавцями, лікарнями тощо. З огляду на ці міркування наявність суб’єкта владних повноважень не може бути визнана обов’язковою ознакою міграційних правовідносин.
Об’єктами міграційних правовідносин є особисті та суспільні блага, з приводу яких відбуваються відносини у сфері міграції населення (свобода пересування, вибір місця проживання, повернення на Батьківщину, працевлаштування, освіта, лікування, відпочинок тощо). Зміст міграційних правовідносин полягає у взаємних правах і обов’язках суб’єктів відносин у сфері міграції населення.
В юридичній літературі запропоновано чимало критеріїв для класифікації міграційних правовідносин: зміст; цільове призначення; зв’язки між сторонами; функціональне призначення; кількісний склад учасників; юридичне призначення; час функціонування; характер обов’язків та ін. [7, с. 282-283]. Так, за критерієм часу функціонування міграційні правовідносини поділяються на постійні та тимчасові. Прикладом постійних правовідносин є ті, що пов’язані з реалізацією правового статусу іноземця, які тривають впродовж його життя та перебування в Україні. Натомість тимчасовими є відносини є щодо надання притулку для особи [8, с. 27].
Особливий інтерес у цьому контексті викликає класифікація міграційних правовідносин за критерієм зв’язків між сторонами. У цьому вимірі вони поділяються на вертикальні (субординаційні) та горизонтальні (координаційні). Вертикальними є такі міграційні правовідносини, в яких одна сторона підпорядкована іншій. До прикладу, це відносини між центральним і підпорядкованим йому місцевим органом Державної міграційної служби України. Вертикальними також є відносини, коли прямого підпорядкування немає, але до компетенції владного суб’єкта належить право видавати обов’язкові до виконання іншими суб’єктом розпорядження. У горизонтальних міграційних правовідносинах сторони є рівноправними, тому жоден учасник не уповноважений наказувати іншому [6, с. 70-72]. Зокрема під час вирішення міграційно-правового спору сторони мають рівні процесуальні права, хоча один із них є суб’єктом владних повноважень. Горизонтальними є також відносини між міністром внутрішніх справ і міністром закордонних справ, головою Державної міграційної служби України та головою Державної прикордонної служби України тощо.
Таким чином, міграційне право як комплексна галузь права має відповідний предмет – врегульовані юридичними нормами суспільні відносини у сфері міграції населення. У ньому поєднані як відносини, що не належать до інших галузей права, так і міжгалузеві відносини. Статус комплексної галузі дозволив міграційному праву поєднати в його предметі не тільки матеріальні, але і процедурні та процесуальні відносини. Міграційним правовідносинам характерні склад і властивості, які відповідають правовим відносинам. Вони можуть бути як вертикальними (з підпорядкуванням одного суб’єкта іншому), так і горизонтальними (без такого підпорядкування).
Список використаних джерел
1. Міграційне право України / за ред. С. М. Гусарова. Харків: Дім реклами, 2016. 296 с.
2. Дудник Р. М. Предмет міграційного права як комплексної галузі. Правове життя сучасної України: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 15 трав. 2020 р.) / відп. ред. М. Р. Аракелян: у 3 т. Одеса: Гельветика, 2020. Т. 1. С. 106–108.
3. Супруновський А. І. Поняття та ознаки міграційного права України. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014. № 11. Т. 1. С. 102–104.
4. Супруновський А. І. Міграційне право в системі права України: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Спец. 12.00.01. Одеса, 2011. 17 с.
5. Бедрій М. М., Сирко М. В. Теоретичні основи адміністративного права / відп. ред. В. П. Кіселичник. Львів: Сполом, 2018. 120 с.
6. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України. Київ: Юрінком Інтер, 2003. 544 с.
7. Бортник Н. П., Дубинський О. Ю., Бараненко Д. В. Адміністративно-правові відносини у сфері міграції. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 3. С. 280–283.
8. Чехович С. Б. Елементарний курс міграційного права України: Конспект лекцій. Київ: МАУП, 2004. 216 с.
|