Гнат Хоткевич – митець небаченого в українській культурі масштабу творчості: історик, педагог, етнограф, художний…. Український Леонардо да Вінчі – таким він уявляється сьогодні. Своєю творчістю і діяльністю він охопив усю Україну – від Слобожанщини до Карпат.
Г. Хоткевич – уособлення українського характерника, патріота високого духу і кипучої енергії, він сміливо брався за будь-яку справу, якої потребував час, і виконував її професійно. Він ніколи не входив до жодної з політичних партій, проте здійснював величезну громадську та культурно-просвітницьку роботу на розмежованих кордонами західних та східних українських землях, єднаючи їх у духовно-культурному просторі та сприяючи процесові націотворення.
Гнат Хоткевич – один з тих письменників, які стали літописцями такої події, як революція 1905-1907 рр. Він оперативно відобразив різні аспекти цієї історичної події в своїх творах, драмах. Характерною особливістю всіх цих речей є художня документальність, історична достовірність. Провідною темою творчості письменника стає тема боротьби народу проти соціального і національного поневолення, проти самодержавства, польсько-шляхетського гніту. Ці нові ідейні і художні тенденції найповніше охарактеризовані у творі «Лихоліття»(1906), «Вони» (1909). Перебування в Галичині, вивчення життя і побуту трудового народу обумовило появу цілого ряду нових оповідань і нарисів. Г. Хоткевич, може, найглибше проник у світ думок і почуттів гуцулів. Письменник бачив, у яких важких умовах живе український народ під гнітом австро-угорської монархії. Він з глибокою симпатією ставився до трудового селянства, співчував йому.
У творах «Троє», «Перед дверима», «Так мусило бути», що становлять ідейно-тематичний цикл і є в своїй основі пророчими, автор змальовує образ месника за кривди народу, людини, яка свідомо йде на найвищу жертву в ім’я його свободи. Тема їх – обов’язок революціонера перед своїм народом, заклик до боротьби проти тиранії.
Оригінальним є оповідання «Так мусило бути». Письменник на цікавому сюжетному матеріалі проводить думку, що справжнім революціонером є той, хто бореться не лише за волю свого народу, але й за волю всіх пригноблених. Тут він виступає як інтернаціоналіст. Він зриває маску «революційності» з тієї польсько-шляхетської інтелігенції, яка чваниться своїм демократизмом, вільнолюбством, героїзмом, а в той же час не визнає права на таку ж свободу за українським народом. Ідея у нього така і виражається в словах: «Тиран є тиран, до якої б нації він не належав, і його треба знищити».
Протягом 1906-1910 рр. Хоткевич пише багато оповідань, нарисів, у яких викриває суспільно-політичний устрій царської монархії, оспівує боротьбу народу проти царського самодержавства. Це драма «Лихоліття» (1907). Зачарований гуцульським краєм, закоханий в його людей і природу, письменник вивчає життя народу, побут і звичаї, мову, багатий і самобутній світ. Так виникають лірико-романтична повість «Камінна душа», «Довбуш».
Емігрантське життя для нього було важким, його тягнуло у рідні краї. У 1912 році він вирішив повернутися до Харкова. Тут його заарештовують, садять у тюрму. Наприкінці 1912 року його звільнили з тюрми. Він знову включається в літературне й культурне життя, виступає з лекціями, а з лютого стає редактором журналу «Вісник культури і життя». Одночасно веде велику громадсько-культурну роботу: відновлює діяльність робітничого театру в Харкові. Перша світова війна перервала творчу працю письменника. Як політично неблагонадійного, його у березні 1915 року вислано за межі України. Повернувся Гнат Хоткевич додому лише після повалення царизму. І знову – тяжка праця. Письменник всього віддає себе відродженню рідної культури. Пише нові художні і музичні твори.
В історію української демократичної літератури Г.Хоткевич увійшов насамперед як автор новел і нарисів з народного життя, як автор героїко-революційної драми «Лихоліття», повісті «Камінна душа».
Г. Хоткевич – один з тих письменників, які стали літописцями такої визначної події, як революція 1905-1907 рр. Очевидець і талановитий її учасник, він добре відобразив різні аспекти цієї історичної події. Характерною особливістю всіх цих речей є художня документальність, історична достовірність.
Провідною темою творчості письменника стає тема боротьби народу проти соціального і національного поневолення, проти самодержавства, польсько-шляхетського гніту. Оригінальне за своїм ідейним задумом є оповідання «Так мусило бути». Письменник на цікавому сюжетному матеріалі проводить думку, що справжнім революціонером є той, хто бореться не лише за волю свого народу, але й за волю всіх пригноблених. Г. Хоткевич виступає як письменник-інтернаціоналіст. Він зриває маску «революційності» є тієї польсько-шляхетської інтелігенції, яка чваниться своїм демократизмом, вільнолюбством.
Основна лінія історичної прози Г. Хоткевича проходить через козаччину і опришківський рух. Розробку цієї проблематики письменник продовжив у 1920-ті роки, коли виникла історична повість «Довбуш», а разом з нею народилася і драма «Богдан Хмельницький». Так дві лінії історичної прози перехрещуються в творчій спадщині Г.Хоткевича в період другої молодості митця, коли він почав реалізовувати деякі із своїх задумів. Доля цих творів склалася по різному: драма «Богдан хмельницький» стала надбанням нашої культури у ті ж 1920-і роки, повість «Довбуш» вирвана із забуття лише через кілька десятиліть з часу її написання.
На тлі суспільних взаємин ХУ111 ст. письменник порушує проблеми соціальних, класових, побутових стосунків різних верств і прошарків Польщі, Угорщини.
У літературній спадщині Гната Хоткевича особливе місце займає повість «Авірон», яку він написав у 1910 році. Повість звернена до розуму й серця сучасників. Вона примушує задуматись над важливими проблемами життя і віри людини. Релігія і народ, віра в мистецтво, догмат і розум – ось коло проблем, які хвилюють письменника. Заснована на біблейському сюжеті, повість «Авірон», спроектована на духовне розкріпачення людини, засудження тиранії, саме цими прикметами вона близька нам і сьогодні, коли наше суспільство сміливо скидає з себе тяжкі вериги минулого, осуджує тиранію, духовне поневолення особистості.
Отже, Гнат Хоткевич як громадський діяч, як письменник, який виступав новатором в галузі прози і драматургії зробив значний внесок у духовне життя нашого народу, заслуживши на глибоку вдячність і пошану своїх сучасників і наступних поколінь.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
