УДК 930 (477.83/.86)
Серед діячів українського національного руху Галичини другої половини ХІХ ст. чільне місце посідає Степан Качала, відомий політик, історик, талановитий публіцист. Ця постать цікава для нас насамперед своєю постійною заангажованістю у політичній боротьбі: як зовнішній (українсько-польські стосунки) так і внутрішній (всередині українського табору, між різними його напрямами й течіями). С.Качала був одним із лідерів течії, що прагнула досягти порозуміння і згоди з поляками. У 1879 р. вийшла із друку його праця під назвою “Politika Polakow wzgledem Rusi”, яка не мала наукового характеру й містила численні полемічні та публіцистичні коментарі. Це видання призначалось не стільки для української, скільки для польської читацької аудиторії. Однак виявилось, що порушена проблематика є актуальною і для українських інтелектуальних кіл, і тому у 1885 р. книга, частково перекладена по-російськи, публікувалася у журналі “Кієвская Старина”. В 1886 р. О.Барвінський видав її український переклад як перший том серії “Руська Історична Бібліотека” [6, с.563]. У цій серії праця С. Качали передувала виданням таких істориків, як М. Костомаров, М. Дашкевич, М. Смірнов, І.Шараневич. Це свідчило про вагомість цієї книги для галицьких народовців і було визнанням високого авторитету її автора. Сам О.Барвінський відводив цій праці роль “підвалини, на котрих має станути велика будівля нашої народної минувшини” [3, с.1]. Українське видання мало назву “Коротка Історія Русі” й містило в основному історичний матеріал, оскільки публіцистично-полемічна частина авторського варіанту тут не публікувалась.
Монографія С.Качали була для народовців певний час чи не єдиним посібником з національної історії. Для сучасних дослідників "Коротка історія Русі" цікава ще й тим, що вона є своєрідним відображенням історичної свідомості й політичної ідеології проукраїнськи налаштованої галицької інтелігенції, особливо тієї її частини, що прагнула компромісу з поляками.
В "Короткій історії Русі" неодноразово повторювалась думка, що для слов`янської ментальності притаманні риси демократизму. До появи пізніших відмінностей спричинилася, за С. Качалою, схильність поляків переймати західноєвропейські впливи. Основну причину цього історик вбачав у німецькій експансії на слов`янські землі. На його думку, німці поширили серед слов`ян латинський обряд, феодальний устрій, соціальну нерівність.
С.Качала негативно відгукнувся про відчуження Польщі від слов`янського світу й зближення її із західноєвропейською цивілізацією. В той же час Русь, як вважав автор книги, являла собою пряме втілення демократичних давньослов`янських ідеалів, адже її суспільний лад будувався на таких засадах, як свобода, рівність, вічовий устрій.
Польсько-український антагонізм автор розглядав як боротьбу аристократичного і демократичного принципів в організації державного устрою. Об`єктом його прискіпливої уваги стала історія політичних та соціальних відносин у Речі Посполитій. Тип політичного ладу цієї держави історик визначив як “шляхетська демократія” і “олігархія”. При цьому історик у значення етнонімів “польський” та “русько-український” вкладав не стільки етнонаціональний, як соціальний зміст. С.Качала аргументовано спростував міфи польської історіографії про цивілізаційну місію Польщі та роль Польщі як “передмур`я” Європи. “Якщо Європа мала яке передмур`я зі сторони Польщі, – твердив він, – тим передмур`ям безперечно були козаки” [7, с.234].
Крім соціальної та політичної історії, в “Короткій історії Русі” вагоме місце займає комплекс проблем, пов`язаних із міжконфесійними відносинами. Сам автор, будучи греко-католицьким священиком, надавав релігійному чиннику дуже великого значення в історії польсько-українських взаємин. Католицизм в самій Польщі, на його думку, ширився “огнем і мечем” під впливом німецької експансії, що стало головною передумовою порушення поляками давньослов`янської єдності. Православ`я (слов`янський, грецький, східний обряд) поширювалося, на противагу йому, способом просвіти людей. “Духовенство слов`янське, – пише історик, – навіть не допускало гадки, щоб Христова церква могла або й потребувала послугуватися до своєї цілі муками та смертю. Хрест то єдина зброя Слов`янської (Грецької) церкви ” [3, с.4]. В історії православ`я він вбачав ідеали давньослов`янського устрою.
Католицизм в історичній свідомості С.Качали поставав як щось чуже, накинуте ззовні, непритаманне для слов`янської ментальності, тоді як православ`я органічно вжилось у слов`янський світ й стало невід`ємним його атрибутом. Тому поняття “православний”, “слов`янський”, “руський” вживаються ним як тотожні, а католицизм асоціюється із онімеченням, з феодальною нерівністю, соціальним та національним гнобленням.
Всю історію польсько-українського антагонізму С.Качала виводив із намагання поляків окатоличити Русь, бо саме в церковному обряді він вбачав головну запоруку збереження української народності: “А все таки побачили Поляки, що роздерта Русь таки тримається єдністю віри, бо ще не тикали руської (се б то православної) віри, цього важливого двигача Руської народності…Віру вважали невіддільну від народності. Кожен християнин латинської (католицької або польської) віри, мав вже себе за Поляка, а хто був православної (грецької або руської) віри той мав себе за русина” [3, с.57]. Автор зазначав також, що “польська політика вже в XIV в. одяглася в рясу” й відтоді окатоличення є головним завданням польської політики стосовно Русі. Католицький фанатизм, “релігійна загорілість” визначалися ним як найбільші хиби польської політики, що в кінцевому результаті призвели до падіння Польщі.
Важливе місце в “Короткій історії Русі” посідає історія Берестейської церковної унії. Автор наголошував на необхідності розрізняти наміри руських єпископів, які сутність унії вбачали у церковній юрисдикції та догмах віри, і прагнення польської сторони, насамперед єзуїтів, які розглядали унію як спосіб повної латинізації та полонізації. Історик визнавав, що уніати згодом зазнавали від поляків таких же утисків, як і православні, але все-таки трактував унію як наслідок польської політики. “Відновлення унії, – вважав він, – популярне у польської шляхти, що в ній бачила ще один ланцух до зв`язання України-Русі з Польщею, не було популярне в українсько-руського народу, що відчував, що це йому ніяк не вийде в хосен. Міщани і хлопи, приймаючи унію, робили це з остраху і довго ще все готові були від неї відпасти. На Україні знов, де народ був відважніший і менше підлягав невільничому страхові, унія тяжче приймалася. Крім цього унія сталася ненавистною наслідком способів, якими її впроваджувано” [3, с.68]. Таким чином унія, за С. Качалою, стала ознакою панського гніту, тоді як православ`я залишалось ознакою волі [3, с.72]. В поширенні католицизму та унії автор вбачав одну з головних причин всіх польсько-українських конфліктів протягом XVII-XVIII століть. Релігійна нетерпимість у Польщі, що особливо посилилась у XVIII ст., характеризується С. Качалою як “найнижчий упадок”, вершина “середньовічної темноти”. Отже, саме православ`я, як переконував галицький історик, було істинною ознакою руської народності чи “слов`янства” загалом. Церковна унія тенденційно трактувалась ним як спосіб окатоличення та ополячення.
І. Франко назвав “незвичайним і дивним фактом” те, що греко-католицький священник С. Качала вважав церковну унію “нещастям Русі, плодом зради народу і батьківської віри, фатальним як для Русі, так і для Польщі результатом єзуїтських інтриг” [4, с.193]. Цей факт видається і справді парадоксальним, оскільки Качала-політик був відомий як оборонець унії проти “забаганок латинізму” [5, с.324]. На думку І. Франка, подібні погляди зумовлені впливом виховання тогочасного покоління галицької інтелігенції, адже їх дотримувався не лише С. Качала. Аналогічні твердження ми зустрічаємо у таких галицьких істориків, як М. Гарасевич, М. Малиновський, А. Петрушевич, Б. Дідицький [4, с.194]. Як бачимо, у поглядах С. Качали на місце і роль церковної унії в українській історії помітний вплив істориків москвофільсько-старорусинського напряму.
Для загальної характеристики історичної монографії С. Качали необхідно насамперед зазначити, що різні історичні проблеми та періоди подані в ній дуже нерівноцінно. Так, події від найдавніших часів і до Люблінської унії висвітлені фрагментарно, хаотично, з опущенням цілих історичних періодів, і стосуються вони здебільшого історії польської державності. Починаючи від середини XVI ст. і до поділів Польщі маємо більш-менш систематизований і цілісний виклад матеріалу, що дає нам підставу говорити про наявність у С. Качали концепції історії України цього періоду. Основними її складовими є соціальна, релігійна та політична історія, а історія козацтва становить основний зміст українського історичного процесу.
Цікавим є той факт, що в історіософії С.Качали, особи духовного сану, ми майже не знаходимо слідів провіденціоналістського тлумачення історичних подій. Характерними ознаками його стилю були не чіткі, не точні або й суперечливі висловлювання, тенденційний підбір фактів та довільна, неаргументована їх інтерпретація, нехтування хронологічним принципом викладу подій, тісне переплетення публіцистичних коментарів із історичним матеріалом, порівняння несинхронних явищ, відсутність чітких просторово – часових уявлень. Зосередивши увагу на польсько-українському аспекті національної історії, С. Качала не проявляв зацікавлення до російського чинника в українському історичному процесі. Можна лише зазначити, що він усвідомлював відмінність між Україною-Руссю та Московією-Росією.
Викладене вище, приводить нас до висновків, що тенденційність історичних узагальнень С. Качали про “історичну похибку” Польщі зумовлена розглядом історії польсько-українських взаємин у призмі суспільно-політичної боротьби його часу. Незважаючи на хибність багатьох постулатів С. Качали в “Короткій історії Русі”, поява історичної монографії С. Качали стала помітним явищем як в історії становлення української історіографії Галичини, так і в розвитку національного руху в цілому.
Список використаної літератури:
1. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право. – К.: Українознавство, 1996. –257 с.
2. Загорний Н. Політика Русиновъ. – Львовъ, 1873. –24 с.
3. Качала С. Коротка история Руси. – Тернополь, 1886. –168 с.
4. Франко І. З історії Брестського собору 1596 р.// Іван Франко: Зібр. творів: У 50 т. – Т. 46. – Кн. ІІ. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 193-219.
5. Франко І. Нариси історії українсько-руської літератури до 1890 року// Іван Франко: Зібр. творів: У 50 т. – Т. 41.– К.: Наукова думка, 1984. – С. 194-471.
6. Франко І. “Руська історична бібліотека”// Іван Франко: Зібр. творів: У 50 т. – Т. 46. – Кн. І. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 563-564.
7. Kaczala S. Polityka Polakow wzgledem Rusi. – Lwow, 1879. – S. 369.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
