Актуальність теми. Побачити народження нового способу мислення і світовідчуття, вловити мить, коли елементи нового стають частиною культури і починають змінювати і перетворювати її – ось, мабуть те, що є важливим для кожного дослідника. Подібним феноменом, пов’язаним з народженням нового ідеалу і його поширенням по всій Європі у ХVІІІ ст., стала праця Чезаре Беккаріа «Про злочини та покарання». Він заслужено вважається реформатором тоді існуючого кримінального права, кримінального процесу та кримінології, адже після виходу у світ даної роботи багато законодавців почали реформувати норми законодавства, оскільки будь-яке суспільство вимагає змін і всі ці зміни були чітко викладені та обґрунтовані правником.
Метою дослідження є аналіз наукових поглядів Ч. Беккаріа, викладених у праці «Про злочини та покарання».
Робота Ч. Беккаріа «Про злочини та покарання» була опублікована 1764 р., і була десятки разів видана, перекладена і перевидана як в Італії, так і за її межами. Оригінальність бачення мислителя, його новітні наукові погляди набули нечуваної популярності і вважалися реформаторськими у той час. Праця Ч. Беккаріа складається із 46 параграфів, серед яких були наступні: походження покарань; право покарання; тлумачення законів; співрозмірність між злочинами і покараннями; мета покарань; про тортури; насилля; м’якість покарань; про науки; про смертну кару; як попереджати злочини; влада; виховання; про помилування.
Із цього переліку можна побачити, що перелік питань, які розглядає автор у своїй праці, є надзвичайно широким, енциклопедичним. Ідеї Беккаріа мали значний резонанс не лише у науковій сфері. Більшість монархів прагнули реалізувати їх на практиці. У певній мірі ідеї Беккаріа були реалізовані у Французькому кримінальному кодексі 1791 р.
Ч. Беккаріа у своїй праці пропонує провести реформу кримінального права, чітко та аргументовано дає рекомендації законодавцю. Він прагнув досягнення більшого щастя для більшої кількості людей; відстоює справедливі та точні кримінальні закони, протестує проти таємного кримінального судочинства і проти занадто жорстоких покарань. Ч. Беккаріа вимагав відмовитись від права віднімати життя людей через смертну кару. Суворість покарання повинна залежати від тяжкості злочину: «Справжнім мірилом злочинів є шкода, заподіяно ними суспільству. Це одна з тих очевидних істин для пізнання якої не потрібно ні квадрантів, ні телескопів і яка доступна будь-якому пересічному розуму» [1, с. 89].
У книзі також розглядається широке коло проблем соціально-правового характеру, що супроводжуються глибоким аналізом, узагальненнями та висновками філософсько-етичного і правового характеру. Однак все ж основна увага приділяється проблемам злочинів і покарань, кримінальній юстиції та кримінального правосуддя [2, с. 232]. В своїй праці італійський філософ прагнув обґрунтувати реформи в законодавстві та в самому судовому процесі, Він виступав за обмеження феодального свавілля та судового беззаконня, а також в цілому виступав проти жорстокості та деспотизму. Саме тому його називають представником гуманізму та демократичних принципів [3, с. 3].
Головними принципами кримінально-правових поглядів Ч. Беккаріа є принципи законності, гуманізму і справедливості. В основу філософської кримінально-правової парадигми Ч. Беккаріа щодо принципу законності покладена теорія Ш. Л. Монтеск’є стосовно поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Ці влади, в його баченні, не повинні ніколи здійснюватися одними і тими ж державними органами.
Вся діяльність державних органів щодо здійснення кримінального правосуддя має ґрунтуватися виключно на законі, що дасть змогу ефективно протидіяти жахливим зловживанням, характерним для феодального середньовіччя, які «ставлять підсудного в залежність від пристрастей і слабостей судді, від його ставлення до потерпілого». Інтереси окремої людини підпорядковуються загальному благові, що дасть змогу реалізувати один з головних постулатів Ч. Беккаріа: можливо більше щастя для можливо більшої кількості людей [4, с. 39].
Будучи послідовним противником судового свавілля, Ч. Беккаріа наголошував на тому, що виключно закони можуть встановлювати діяння, які є злочинами, і визначати види і розміри (строки) покарань. Вирішення цих питань ні в якому разі, під жодним приводом, не повинне належати до компетенції судді. Суддям, при здійсненні кримінального правосуддя, слід керуватися буквою закону, а не його духом, бо це ставить в залежність підсудного не від волі суверена (монарха), а від пристрастей і слабкостей суддів.
На погляд Ч. Беккаріа, якщо тлумачення законів - зло, то їх темність, неясність, що зумовлюють необхідність їх тлумачення, є не меншим злом. Чим більше буде людей, котрі розуміють і читають «священну книгу законів», тим менше буде злочинів, оскільки цілком очевидно, що неосвіченість і відсутність ясної уяви про покарання сприяє необмеженості пристрастей [5, с. 102].
Стосовно поняття злочину Ч. Беккаріа займав однозначну позицію: кримінальному переслідуванню підлягають лише діяння людей, а не їх слова. Класифікація злочинів, згідно з принципом пріоритетності загального блага, виглядає складають злочини, що являють собою протиправні дії чи утримання від дій, які закон заборонив громадянину з огляду так, що найбільш небезпечними злочинами, на погляд правника, є злочини, котрі загрожують «знищенню безпосередньо самого суспільства чи того, хто це суспільство уособлює». Далі йдуть посягання на особисту безпеку громадян, їх майно чи гідність. В їх числі посягання на життя та свободу громадян є найтяжчими серед цих злочинів. До цього ж ряду віднесені вбивства та крадіжки. Третю групу на те, що ці діяння являють собою загрозу для суспільного блага [6, с. 3].
Дуже ясною була позиція Ч. Беккаріа щодо покарання: по –перше співрозмірність покарання вчиненому злочинові. Покарання має відповідати тяжкості вчиненого злочину, виходячи з загальної користі для суспільства. Тому, вважав він, необхідно виробити чітку загальну «драбину злочинів і покарань» – умовний каталог, шкалу злочинів і покарань на основі принципу тяжкості вчинюваних злочинів. Тим самим обґрунтовувалася ідея диференціації та індивідуалізації покарання.
На його думку, доцільним є застосування таких покарань: 1) рабська праця на суспільство, яка повинна призначатися за крадіжку; 2) у випадку, коли крадіжка супроводжувалась насильством – додатково тілесні покарання; 3) ганьбування, громадський осуд (за особисті образи); 4) удари палицею, тримання в кайданах, куди закривати засудженого на пожиттєве рабство (за найбільш тяжкі злочини); 5) вигнання (щодо осіб підозрюваних у вчиненні особливо тяжких злочинів, вину яких повністю не доведено).
Ч. Беккаріа заперечував смертну кару як несправедливий, даремний і безглуздий вид покарання, вважаючи, що це війна держави з громадянином. Вона не є і не може бути правом. Він палко закликав європейських монархів негайно скасувати смертну кару [7, с. 222].
По-друге, негайність покарання. Покарання має призначатися якнайшвидше після вчинення злочину. Чим швидше настає покарання за вчинений злочин і чим ближче воно до нього, тим справедливішим і ефективнішим воно буде. По-третє, суворість покарання повинна відповідати рівневі розвитку нації. Не повинні допускатися надмірно суворі, жорстокі покарання. По-четверте, він відстоював принцип рівності покарання для всіх без винятку громадян, незалежно від їх соціального стану. По-п’яте, ним чітко була сформульована мета покарання: спеціальне та загальне попередження вчинення злочинів. По-шосте, важливе значення має попередження вчинення злочинів поряд із застосуванням кримінально-правових засобів проти злочинності. У цьому зв’язку слід обмежити кількість діянь, які визнаються караними кримінальним законом [8, с. 179].
Прогресивною позицією Ч. Беккаріа було те, що він розумів, що поширенню злочинності може ефективно протидіяти просвітницька та виховна діяльність. Знання та повага громадян до кримінального закону – важлива запорука протидії поширенню злочинності. Крім цього, кримінальний закон в цивілізованому суспільстві має ґрунтуватися, черпати свою силу з норм моралі, відповідати природі людини [4, с. 42].
Висновки. Підбиваючи підсумки можна з упевненістю зазначити, що кримінально-правові погляди Ч. Беккаріа справили значний вплив на розвиток світової кримінально-правової думки, а його ідеї знайшли відображення і в чинних ККУ, КПК України та інших європейських кодексах.
До ефективних засобів боротьби зі злочинністю науковець відносив: якість, чіткість, зрозумілість і доступність законів; публічність і неминучість покарання; подолання сваволі в діяльності влади; виховання у людей поваги до закону замість страху перед владою.
Наукова спадщина Ч. Беккаріа має фундаментальне значення для формування доктрини сучасної кримінальної процесуальної політики України. А його знаменита теорема, яка вимагає, «…щоб покарання не було насильством одного чи багатьох над окремим громадянином, воно повинне неодмінно бути публічним, негайним, необхідним, найменшим з можливих за даних умов, домірним злочину, встановленим в законах» навіть через два століття не втратила своєї актуальності.
Література:
1. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях: пер. с итал. М. Ісаєва К.: Ін Юре. 2014. 240 с.
2. Панов М.І. Чезаре Беккаріа і його славнозвісний трактат «Про злочини та покарання» (до 250-річчя опублікування). Право України. 2014. № 9. С. 226-244.
3. Максименко В.В. Погляди Чезаре Беккаріа в порівнянні з національним законодавством. Наука онлайн. 2020. №3. С. 1-15.
4. Грищук В.К. Кримінально-правові погляди Чезаре Беккаріа: злочин і покарання. Про злочини та покарання: еволюція кримінально-правової доктрини: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 250-річчю трактату Чезаре Беккаріа. Одеса: Юрид. л-ра, 2014. С. 38-43.
5. Кононов І. Ф. Чезаре Беккаріа як теоретик справедливості. Еволюція уявлень про злочини і покарання у суспільно-правовій думці (до 250-річчя праці Чезаре Беккаріа «Про злочини та покарання»): зб. наук.-практ. матеріалів. Харків: Золота миля, 2014. 260 с.
6. Мельничук Н.Ю. Поняття «злочин» та «покарання» у трактування Чезаре Беккаріа в контексті ідей просвітництва. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2008. № 3. С. 1-10.
7. Ющик О.І. Основні концепції покарання Чезаре Беккаріа. Про злочини та покарання: еволюція кримінально-правової доктрини: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 250-річчю трактату Чезаре Беккаріа. Одеса: Юрид. л-ра, 2014. С. 220-224.
8. Загурський О.Б. Вплив наукових поглядів Чезаре Беккаріа на формування кримінальної процесуальної політики Європи. Про злочини та покарання: еволюція кримінально-правової доктрини: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 250-річчю трактату Чезаре Беккаріа. Одеса: Юрид. л-ра, 2014. С. 177-180.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
