Не всі питання, які виникають у процесі розгляду і вирішення земельно-майнового спору, можна доказувати за рахунок показів свідків, речових чи письмових або електронних доказів. Безумовно, вищезазначені засоби доказування є важливими для кожного доказового процесу, оскільки вони містять в собі відомості про кожну із сторін, можуть характеризувати процес доказування певних фактів, які мали місце у земельно-майнових відносинах, розкривають процес дотримання кожним із суб’єктів спору своїх прав та обов’язків, віддзеркалюють причини виникнення спору тощо. В той же час, не дивлячись на наявність такого обширного доказового матеріалу, урегулювати земельно-майновий спір в судовому порядку лише на основі наявних доказів, якими сторони обмінюються на стадії підготовчого провадження часто є неможливо. Така ситуація обумовлена тим, що кожна земельна ділянка відноситься до нерухомого майна, яке має свої фізичні параметри, а це в свою чергу означає, що її неможливо «пред’явити» в судовому засіданні в якості речового доказу. В той же час, точно і правдиво встановити цілий ряд технічних аспектів, які є важливими для правильного вирішення земельно-майнового спору в судовому засіданні без спеціальних знань технічного характеру зазвичай неможливо.
Так, визначення фактичного землекористування, перевірка узаконеної наявності меж між суміжними земельними ділянками, обмір площ і параметрів, висновок про їх відповідність даним, що вказані у правовстановлюючих та технічних документах із землеустрою за рахунок лише показів свідків чи дослідження письмових або електронних доказів неможливо. Ось чому судова експертиза у сфері цивільного судочинства щодо урегулювання земельно-майнових спорів розглядається як особливий вид доказів. Особливість такого доказу полягає в тому, що за своєю природою він є спеціально створеним для вирішення конкретного земельно-майнового спору письмовим документом, оскільки він формується під час діяльності судового експерта на «замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду» (ч. 3 ст. 102 ЦПК України) [1].
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза – це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду [2]. Таким чином, предметом висновку експерта є дослідження обставин, які входять до предмету доказування у конкретній справі. В цій частині Європейський суд з прав людини у справі «Дульський проти України» (рішення від 01.06.2006 р., Заява № 61679/00) у пункті 71 зазначив, що «експертиза є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури» [3].
Безумовно, судова експертиза призначається лише в разі дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин та отримання певних технічних, числових або фізичних даних в тій їх інтерпретації, яку можливо відобразити у судовому рішенні. Для проведення всіх без виключно земельно-технічних експертиз, які замовлено позивачем або відповідачем, необхідним є прибуття судового експерта за місцем розташування земельної ділянки для подальшого виконання замірів її площі, визначення конфігурації її меж та розміщених на ній будівель (у разі наявності таких), проведення аналітично-порівняльної характеристики із наявною як правовстановлюючою, так і технічною документацією.
Разом з тим, проблемним аспектом у даному випадку є отримання експертом безперешкодного доступу до об’єкта дослідження у тому разі, якщо він належить іншій стороні спору, аніж тій, яка заявила клопотання про призначення експертизи. Єдиною процесуальною гарантією доступу експерта до земельної ділянки є норма ст. 109 ЦПК України, згідно з якою у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Тобто, вказане положення надає право суду у випадку наявності перешкод до проведення експертизи з боку однієї із сторін, визнати певний факт, встановлення якого і було предметом такої експертизи.
Водночас, переважна частина судових експертиз в земельно-майнових спорах стосується здійснення певних математичних обрахувань параметрів земельної ділянки, які без реального проведення експертного дослідження встановити судом неможливо. Наприклад, у спорі про виділ в натурі належної стороні частки земельної ділянки завданням судового експерта є надання висновку з кількома варіантами можливого виділу певної земельної площі, що можливе виключно за фізичної присутності експерта за місцем знаходження спірного об’єкта. В цьому разі експерт самостійно графічно створює креслення двох окремих об’єктів, одне з яких в подальшому може бути покладене в основу судового рішення та на підставі якого з однієї первинної земельної ділянки буде сформовано дві нових з визнанням права власності на кожну з них як окремий об’єкт нерухомого майна. З огляду на це, за наявності перешкод до проведення експертизи, суд не зможе вирішити спір за рахунок застосування норми ст. 109 ЦПК України, оскільки в такому випадку встановлення певного факту жодним чином не компенсує необхідності отримання технічних креслень. Зокрема, якщо звернутись до глави 6 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5, то в п. 6.1. вказані основні завдання земельно-технічної експертизи, серед яких:
а) визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо);
б) визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації;
в) визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки;
г) визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування);
ґ) визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту [4].
Отже, всі вищевказані завдання мають конкретний прикладний характер і вирішити їх за відсутності доступу до земельної ділянки та безпосереднього дослідження її параметрів неможливо апріорі. В свою чергу, вказані питання не можуть бути вирішені і за рахунок встановлення судом певного факту у земельно-майновому спорі.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України способами захисту прав та інтересів як громадян, так і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання права; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Як бачимо, для застосування визначених вище способів захисту визнання певного факту судом не є достатнім для вирішення спору по суті. Це означає, що у земельно-майнових спорах, де має місце захист приватного права чи інтересу, судова експертиза займає важливе місце у сфері доказового процесу, а справи із деяким предметом спору взагалі неможливо вирішити без спеціальних знань та залучення судового експерта.
Так, Верховний Суд, переглядаючи 23.03.2023 року у касаційному порядку справу № 686/1404/19, у своїй постанові зазначив: «Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, Верховний Суд в своїй постанові вказав, що здійснюючи поділ спірної земельної ділянки відповідно до 1 варіанта експертного висновку за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи, суд першої інстанції не перевірив всіх доказів наданих сторонами, не навів в оскаржуваному судовому рішенні мотивів прийняття до уваги саме варіанта № 1 цього висновку та мотивів, з яких він залишив поза увагою варіант № 2 та № 3. Суд не з`ясував думку всіх сторін по справі щодо 2 та 3 варіантів такого висновку, а також, чи не призведе до обмеження прав співвласників на користування своїм майном вибраний судом такий варіант поділу спірної земельної ділянки» [5].
Вказаний приклад судової практики наочно ілюструє значення висновку судового експерта при вирішенні земельно-майнового спору, яке полягає не лише у встановленні певних числових чи технічних даних, але і формуванні таких варіантів користування земельною ділянкою, які б не порушували майнових прав жодної із сторін спору.
Разом з тим, висновок судової експертизи у земельно-майнових спорах може виступати і альтернативним засобом доказування, що вбачається із постанови Великої Палати Верховного Суд від 09.11.2021 р. у
справі № 905/1680/20. Зокрема, у даній справі Велика Палата зазначила, що «належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки. » (п. 7.28) [6]. Формуючи даний висновок, Велика Палата одночасно визнала помилковою практику судів, які застосовують витяг про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки як єдиний належний доказ, що може підтвердити нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
В іншій своїй постанові, прийнятій 15 червня 2023 року Верховний Суд сформулював позицію, за якою визнав висновок судової експертизи єдиним можливим доказом факту належності земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, який використовується за відсутності висновку щодо цільового призначення такої земельної ділянки у проєкті землеустрою щодо її відведення. При цьому, в обґрунтування своєї позиції суд касаційної інстанції послався на положення п. 7.1 глави 7 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 [7].
Підсумовуючи вищевикладене, слід зауважити, що висновок судового експерта як засіб доказування у земельно-майнових спорах може мати як обов’язкове, так і факультативне значення, яке визначається в залежності від предмету конкретної справи.
Література:
1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (дата звернення: 12.02.2024).
2. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 р. № 4038-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#Text (дата звернення: 12.02.2024).
3. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява № 61679/00) 1 червня 2006 року (переклад офіційний). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_045#Text (дата звернення: 12.02.2024).
4. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень: наказ Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98#n17 (дата звернення: 12.02.2024).
5. Постанова Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 686/1404/19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109776258 (дата звернення: 13.02.2024).
6. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101211542 (дата звернення: 13.02.2024).
7. Постанова Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 759/17081/13-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111585997 (дата звернення: 13.02.2024).
____________________
Науковий керівник: Ясинок Микола Михайлович, доктор юридичних наук, професор, академік, завідувач кафедри правосуддя та філософії, Сумського національного аграрного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
