Соціальна обумовленість визначає реакцію держави на потребу суспільства у піднесенні нового рівня та якості законності. Аналізуючи природу протиправних дій, держава повинна створити умови для збільшення довіри до власних механізмів та апарату, що визначає прозорість державного управління як головний показник ефективності системи державного управління [4, c. 319]. Головною метою соціальної обумовленості є вивчення обставин, що впливають на формування норм та інститутів кримінального законодавства та їх ефективність. Зокрема, В. Борисов підкреслює, що соціально-правовий характер кримінального права визначається різноманітними соціальними, економічними, політичними, психологічними, правовими та іншими факторами, виявлення та розкриття яких дозволяє пояснити потребу кримінально-правового захисту певних суспільних відносин з метою сприяння розвитку окремих інститутів кримінального права для підвищення обґрунтованості правового змісту [1, с. 288].
При розгляді аспектів соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за державну зраду важливо врахувати низку ключових факторів. Початковою точкою еволюції кримінально-правової заборони є поява нових форм поведінки, які створюють загрозу для стабільного функціонування суспільства. Ці дії, хоч і не заборонені нормативно-правово, можна вважати потенційно небезпечними, оскільки вони не підпадають під рамки кримінального законодавства. Однак зі зростанням їх поширення вони можуть негативно впливати на суспільні відносини, що є підставою для аналізу їхнього соціального характеру та потенційної криміналізації.
В Україні донедавна простежувалися лише поодинокі випадки вчинення державної зради, тому ст. 111 Кримінального Кодексу України (далі – КК України) практично не застосовувалась. Із 2014 року ситуація кардинально змінилася внаслідок активізації російської збройної агресії на сході України, насильницького протиправного відторгнення та анексії АР Крим та Севастополя від України, а також внаслідок повномасштабного вторгнення від 24 лютого 2022 року.
Суспільна загроза, що випливає із дій, кваліфікованих як державна зрада, проявляється в тому, що злочинні акти порушують суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України. Це ставить під загрозу існування України як незалежної держави. Як правильно відзначила Ю. В. Луценко, завдана шкода обороноздатності України чи її державній безпеці порушує рівень захищеності державного устрою, а також мир і спокій громадян. Крім того, це може призвести до витоку інформації, що містить державні таємниці, і при потраплянні в руки іноземних спецслужб використовуватиметься проти інтересів України, що може скасувати багаторічні зусилля з розробки нових зразків озброєння, планів оборони в екстремальних ситуаціях і т. д. [5, с. 427].
Таке твердження безпосередньо випливає з сучасних реалій, адже події 2014 року, коли Україна зазнала окупації частини своєї території з боку російської федерації та підтриманих нею так званих «народних республік», призвели до загостреного військового конфлікту та, як результат – повномасштабного вторгнення по всій території України з 2022 року, що, відповідно, спричинило появу вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. І цьому підтвердженню наявна правозастосовча практика. Так, наприклад, обвинувачений незважаючи на взяті на себе зобов’язання за контрактом по неухильному додержанні Конституції, законів України, військової присяги, відданому служінні Українському народові та сумлінному і чесному виконанні службових обов’язків, передбачених статутами Збройних Сил України, дав згоду на виконання підривної акції і діючи умисно на заподіяння шкоди обороноздатності України разом з представниками спецслужб російської федерації розробив декілька варіантів угону літака під час виконання ним спеціальних бойових розвідувальних польотів [2].
Таких прикладів можна навести чимало. Наведена ситуація безпосередньо пов’язана з тим, що з моменту початку військового конфлікту з російською федерацією кількість вироків за ст. 111 КК України значно збільшилась, згідно з аналізом даних, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень [3]. Більше того, загальна кількість винесених вироків за даною статтею за весь період існування кримінально-правової норми становить, з аналізу рішень у Реєстрі, лише 70. Усі вироки були постановлені не раніше 2014 р., що ймовірно свідчить про те, що до військового конфлікту з росією не було приводу засуджувати осіб за вказаною статтею.
Таким чином, соціальна обумовленість закріплення кримінальної відповідальності за вчинення державної зради є очевидною та надзвичайно вагомою у сучасних умовах. Суспільна небезпека державної зради полягає в тому, що дії злочинців порушують суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, що ставить під загрозу існування України як суверенної держави.
У підсумку, важливо зазначити, що криміналізація державної зради обумовлена рядом об'єктивних факторів, таких як наявність суспільно небезпечної поведінки, яка потребує кримінально-правового обмеження, поширення суспільно небезпечних дій, зміна уявлень про ступінь суспільної небезпечності, моральна оцінка відповідного діяння, недостатність інших засобів для ефективної протидії, а також необхідність забезпечення прав і свобод через кримінально-правові гарантії.
Література:
1. Борисов В. І. Системний підхід при визначенні підстав кримінальноправової заборони. Методологічні проблеми правової науки : матеріали міжнар. наук. конф. (м. Харків, 13-14 груд. 2002 р.). Харків : Право, 2003. С. 287-288.
2. Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 червня 2016 р. (справа № 683/2848/15-к). URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58673008. (дата звернення: 05.02.2024 року).
3. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/. (дата звернення: 05.02.2024 року).
4. Комарницька М. О. Соціальна обумовленість криміналізації злочинів пов’язаних із одержанням неправомірної вигоди та кримінальної відповідальності за їх скоєння. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 3. С. 319-323.
5. Луценко Ю. В. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2012. Вип. 56. С. 427-432.
____________________
Науковий керівник: Волинець Руслан Анатолійович, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
