Колабораціонізм, або військова й політична співпраця з окупаційним режимом, є частиною російсько-українського протистояння ще з 2014 року. Агресор вкладає чимало зусиль та ресурсів у «м’яку силу» і створення мережі агентів впливу, тому хтось, на жаль, ще до приїзду російських танків був готовий зустріти загарбників «з обіймами». А дехто постав перед вибором співпраці чи протидії окупантам уже опинившись в окупації [1].
Більш гостро дана проблема постала під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України із захопленням значних територій Північних, Східних та Південних областей України. Частина людей, які опинились в окупації почали проявляти симпатії до окупаційної влади.
Окупанти, які на певний час вдалося захопити території, почали психологічно тиснути на людей, розповідаючи, що «ані здєсь навсєгда». Все це приправляють різними пропагандистськими байками, скажімо, що ЗСУ здали всіх і здалися, український контрнаступ неможливий і взагалі всі ці землі Україні вже нібито не потрібні. Загарбники заохочували українців брати паспорти РФ, йти працювати в їхню новоспечену адміністрацію, долучатися до створення пропагандистських матеріалів тощо. Водночас, коли виявляється, що закріпитися «навсігда» не вийшло, то окупанти просто тікають, дбаючи передусім про себе, а доля їхніх дружків-посіпак їх в цей момент мало хвилює. Для українців це злочинці та зрадники, на яких чекає суд, а для росіян – відпрацьований матеріал, про який після виконання задачі геть необов’язково дбати [2].
Саме тому, з початком повномасштабного вторгнення на територію нашої держави, виникла нагальна необхідність у прийнятті змін до Кримінального кодексу України, щоб можна було дати кримінально-правову оцінку діяльності осіб, які співпрацювали з окупаційною владою.
Так, 15 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 3.03.2022 № 2108-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», який спрямований на врегулювання одного з найважливіших питань, яке наразі гостро постало перед Україною – питання заборони колабораціонізму.
З цією метою Кримінальний кодекс України доповнено статтею 111-1, якою визначено поняття колабораціонізму та його форми, а також відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, визначеного цією статтею. Так, колабораційною діяльністю визнається:
• публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України;
• здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти;
• передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора;
• добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території;
• організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах;
• добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях [3].
Отже, підводячи підсумок хотілось би відмітити, що внесення змін до Кримінального кодексу України на наш погляд, є досить позитивним, так як дає можливість більш чітко та якісно правоохоронним органам кваліфікувати та відмежовувати колабораційну діяльність від інших протиправних діянь.
Література:
1. Дрьомов С. В. Проблеми законодавчого забезпечення протидії сепаратизму в Україні : аналіт. записка / С. В. Дрьомов [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/separatuzm-0bc80.pdf (дата звернення: 29.04.2024).
2. Усі відтінки зради: кого вважати колаборантами та як РФ їх «розводить»: веб-сайт. URL: https://www.ukrainer.net/kolaboranty/ (дата звернення: 29.04.2024).
3. Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність: законодавчі зміни: веб-сайт. URL: https://pon.org.ua/novyny/9330-kryminalna-vidpovidalnist-za-kolaboraciinu-diialnist-zakonodavchi-zminy.html (дата звернення: 29.04.2024).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
