Конфлікт інтересів становить серйозну проблему для належного функціонування державних органів та підриває довіру громадськості до влади. Коли в державного службовця виникає ситуація, за якої його приватні інтереси можуть вплинути на об'єктивне та неупереджене виконання ним службових обов'язків, це створює ризики для прийняття незаконних або упереджених рішень в особистих інтересах, а не в інтересах держави та суспільства. Саме тому належне врегулювання конфлікту інтересів у сферах державного управління та служби є надзвичайно важливим питанням, яке потребує ретельного правового регулювання та практичної реалізації відповідних процедур і механізмів.
Конфлікт інтересів – це ситуація, становище, за якого у службової особи виникає приватний інтерес, який суперечить інтересам її служби або інтересам держави.
Законодавство в сфері конфлікту інтересів має багато неточностей та прогалин, які дозволяють новим правопорушенням трапитись, серед яких:
Слово «Суперечність» допускає існування приватного інтереса у службовій діяльності, допоки він не суперечить службовому.
Саме недоведеність суперечностей між приватним та службовим інтересом відіграє ключову роль при прийнятті судом рішень, що ускладнює покарання осіб за правопорушення у даній сфері, що у той же час, перешкоджає забезпеченню принципу невідворотності відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією.
Приватний інтерес нечітко окреслений в ЗУ «Про запобігання корупції», що зводиться до суб’єктивного сприйняття поняття від особи до особи та призводить до правопорушень службовцями, які не розуміють що є конфліктом інтерес і що ні [2].
Не всі антикорупційні несуть за собою відповідальність. Наприклад, порушення обмежень після припинення повноважень особи не несуть за собою відповідальності. Неможливо застосувати дисциплінарну відповідальність до осіб, які вже припинили повноваження, а адміністративна відповідальність не передбачена.
Тривалий час суспільство висловлює недовіру до правоохоронних органів, так як все частіше відбуваються правопорушення в цій сфері, що ставить під сумнів доброчесність та неупередженість посадових осіб. Недовіра суспільства: становить велику проблему, так як все менше осіб зацікавлені у активній участі в політичному житті суспільства, призводить до небажання людей співпрацювати з органами влади та часто породжує у населення правовий нігілізм [1].
Важливим елементом доброчесності є дотримання суддею обов'язків щодо застосування заходів для запобігання виникненню реального або потенційного конфлікту між приватними інтересами та службовими повноваженнями, утримуватися від дій та ухвалення рішень в умовах реального конфлікту інтересів, які є загальними для всіх осіб, наділених владними повноваженнями на виконання державних функцій або функцій місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції») [2].
Існуючі механізми врегулювання конфлікту інтересів виявилися недієздатними в умовах реального конфлікту інтересів. Так, в ч.2 ст. 35 ЗУ «Про запобігання корупції» міститься загальне правило, згідно яким, у разі виникнення конфлікту інтересів у особи, яка входить до колегіального органу, вона не має права приймати рішення у цьому органі [2]. Однак, відповідно до статті 100 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, проти якого свідчать факти про конфлікт інтересів, не є безумовним - рішення про відвід ухвалюється більшістю голосів членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які беруть участь у засіданні [3, 4].
Таким чином, на практиці трапляються ситуації, коли самі судді, які приймають рішення, також мають приватний інтерес щодо цього рішення, що породжує конфлікт інтересів щодо конфлікту інтересів.
Водночас, згідно ч. 1 ст. 35 ЗУ "Про запобігання корупції", правила врегулювання конфлікту інтересів, зокрема у діяльності суддів, визначаються ЗУ "Про судоустрій і статус суддів". У п. 6 ч. 8 ст 133 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, голови Державної судової адміністрації України чи його заступників покладається на Раду суддів України [2, 4]. Також вона приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності цих осіб. Таким чином, ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" передбачив повноваження Ради суддів України зі здійснення контролю за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів та врегулювання позапроцесуального конфлікту інтересів у їхній діяльності [3, 4].
При цьому, встановлюючи особливості врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, ні ЗУ "Про запобігання корупції", ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" не передбачають повноважень Ради суддів України щодо надання суддям пояснень стосовно наявності/відсутності в їхній діяльності реального або потенційного конфлікту інтересів, що може перешкоджати об'єктивності та неупередженості при прийнятті рішення, або взагалі призвести до прийняття рішення без наявного складу правопорушення (конфлікту інтересів). Натомість ЗУ "Про запобігання корупції" (ч. 5 ст. 28) передбачає, що у разі існування в особи сумнівів щодо наявності у неї конфлікту інтересів вона зобов'язана звернутися за поясненнями до територіального органу Національного агентства [2, 3].
Отже, конфлікт інтересів – це ситуація, коли в особи є приватний інтерес, який може вплинути на неупереджене та об'єктивне виконання нею службових обов'язків. Розрізняють тимчасовий (разовий) та постійний (тривалий) конфлікт інтересів.
Тимчасовий конфлікт інтересів може бути врегульований самим службовцем через усунення обставин конфлікту, повідомлення керівника, самовідвід від прийняття рішень колегіальним органом. Керівник може провести розслідування, доручити завдання іншій особі, заборонити підлеглому участь у засіданнях з відповідних питань.
Постійний конфлікт інтересів вимагає жорсткіших заходів з боку керівництва: позбавлення службовця приватного інтересу, усунення від прийняття рішень, обмеження доступу до інформації, перегляд службових повноважень, забезпечення зовнішнього контролю, переведення на іншу посаду або звільнення. При майновому конфлікті службовець має самостійно позбутися відповідного інтересу.
Належне врегулювання конфлікту інтересів є запорукою неупередженості та об'єктивності службовців під час виконання ними службових обов'язків в інтересах держави та суспільства.
Список використаних джерел:
1. Про затвердження Державної антикорупційної програми на 2023-2025 роки : Постанова Каб. Міністрів України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-2023-п#Text.
2. «Про запобігання корупції» : Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text.
3. Конфлікт інтересів у діяльності суддів: особливості врегулювання. URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/konflikt-interesiv-u-diyalnosti-suddiv-osoblivosti-vregulyuvannya.html.
4. «Про судоустрій і статус суддів» : Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text.
____________________
Науковий керівник: Любавіна Вікторія Петрівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та процесу Державного податкового університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
