Розслідування кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності є складним і важливим аспектом сучасного правового регулювання. Інтелектуальна власність включає в себе широкий спектр об’єктів, таких як авторські права, патенти, товарні знаки, права на промислові зразки та інші, які є невід’ємною частиною інноваційного процесу та розвитку економіки. Однак зростання значення інтелектуальної власності призводить до збільшення числа порушень цих прав та неправомірних дій, спрямованих на їх порушення.
Розслідування кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності має свої особливості, які визначаються специфікою самої інтелектуальної власності, а також нюансами правового регулювання в цій сфері. Важливо враховувати, що інтелектуальна власність часто має транснаціональний характер, що ускладнює процес її захисту та розслідування випадків порушень.
Поняття «інтелектуальна власність» регламентоване статтею 418 Цивільного кодексу України, а саме, інтелектуальною власністю визначається право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений законодавством [6].
Сьогодні в Україні задля належної охорони інтелектуальної власності створено окрему законодавчу базу, – прийнято низку законів, підзаконних актів про інтелектуальну, творчу діяльність тощо.
Створення нових об’єктів інтелектуальної власності зумовлює необхідність впровадження ефективної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності з огляду на тенденції щодо їх порушення. До того ж, необхідно враховувати рівень латентної злочинності у сфері прав інтелектуальної власності, яка є відносно високою, адже в Україні офіційно реєструється лише 1 із 10 вчинених кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності, що свідчить про їх приналежність до групи високолатентних [5]. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною нормою Кримінального кодексу України (далі – КК України). На думку Є. Недогібченко, кримінальні правопорушення проти інтелектуальної власності є «сукупністю злочинних посягань на встановлений порядок володіння, користування та розпорядження об’єктами права інтелектуальної власності, у результаті яких спричинюється значна шкода конкретним правовласникам» [4, с. 152].
При розслідуванні кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності слід виділити сукупність обставин, які підлягають доказуванню в цілому. Нормативно ці обставини, передбачені у ст. 91 КПК України:
– подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення);
– винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
– вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
– обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
– обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
– обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок кримінального правопорушення та / або є доходами від вчинення такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та / або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
– обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження [2].
Наступним елементом криміналістичної характеристики правопорушень в сфері інтелектуальної власності є особа злочинця. Можна виділити два типи досліджуваних осіб, які різняться за соціально-демографічними ознаками. Перший тип об’єднує осіб віком від 19 до 24 років, неодружених, із середньою або професійно-технічною освітою, що не навчаються та не працюють. Такі особи реалізують контрафактні диски для лазерних систем зчитування, що порушує авторське право і суміжні права. Що стосується другого типу, то це особи віком від 25 до 40 років, одружені, з вищою освітою, що провадять приватну підприємницьку діяльність. Такі особи більш схильні до вчинення злочинів, пов’язаних з незаконним використанням торговельної марки, комерційного найменування та кваліфікованого позначення походження товару. Виділення типових соціально-демографічних рис дозволило окреслити коло осіб, найбільш схильних до вчинення злочинів проти інтелектуальної власності. Натомість, самі по собі соціально-демографічні ознаки характеризують особу злочинця у злочинах проти інтелектуальної власності достатньо формально. З іншого ж боку, саме ці дані, взяті у значному обсязі, характеризуються досить високим рівнем вірогідності та надають найякісніший у цьому плані матеріал для подальшої обробки у масштабах статистичного дослідження [3, с. 155].
Що ж стосується типових слідів досліджуваних кримінальних правопорушень, то для них характерні певні особливості у процесі слідоутворення, а саме: здебільшого їх вчинення маскується під звичайні господарські операції; знаряддя для їх вчинення істотно відрізняються від тих, що використовуються для вчинення інших правопорушень; сліди зазвичай залишаються в різноманітних бухгалтерських, управлінських або технологічних документах; самі предмети кримінального правопорушення можуть бути використані в рамках легітимних господарських операцій [1].
Висновок. Отже, розслідування кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності є складним і містить ряд особливостей, які вимагають комплексного підходу та спеціалізованого знання. Враховуючи транснаціональний характер інтелектуальної власності та зростаючу кількість порушень прав, ефективне розслідування вимагає співпраці між правоохоронними органами, органами інтелектуальної власності та міжнародними установами. Подальше дослідження цієї проблематики може сприяти розвитку більш ефективних стратегій розслідування та захисту прав інтелектуальної власності.
Література:
1. Кравчук П. Ю., Шалавінський О. В. Особливості криміналістичної характеристики злочинів в сфері інтелектуальної власності. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, 2024. С. 109-114.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI: станом на 19 квіт. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651–17#Text (дата звернення: 12.05.2024).
3. Негодченко О. В., Хрідочкіна А. А. Соціально-демографічна характеристика осіб, які вчиняють злочини проти інтелектуальної власності. Вісник Академії митної служби України. Серія: Право. 2014. № 2. С. 150-155.
4. Недогібченко Є. Кримінальна відповідальність за скоєння злочинів у сфері інтелектуальної власності за законодавством зарубіжних країн. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2021. № 6. С. 151-157.
5. Новіков О. В. Злочини проти інтелектуальної власності: поняття, види, сучасний стан та тенденції розвитку. Часопис Київського університету права. 2019. № 3. С. 234-239.
6. Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV: станом на 27 квіт. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435–15#Text (дата звернення: 12.05.2024).
____________________
Науковий керівник: Омельчук Любов Василівна, кандидат юридичних наук, доцент, Приватний вищий навчальний заклад "Європейський університет"
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
