У часи розбудови України як демократичної правової держави, утвердження в ній принципів дотримання прав і свобод людини, орієнтації на європейські стандарти в усіх сферах соціального життя, створення ефективної національної системи правосуддя є одним із основних завдань, які постали перед нашим суспільством. Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. В статті 28 Конституції України закріплено право кожного на повагу до його гідності і зазначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Однак незважаючи на вищезазначені норми, нерідко людина стає об’єктом протиправного посягання. Ст. 62 Конституції України проголошує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Наявність норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за примушування давати показання забезпечує захист особи від протиправних методів провадження досудового слідства. Проблема дотримання законності в діяльності правоохоронних органів є завжди актуальною не тільки для України, а й для всієї світової спільноти. Підтвердженням цьому є наявність таких документів, як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейська конвенція про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Дослідження кримінальних кодексів зарубіжних держав та порівняння окремих їх норм із окремими статтями КК України дає можливість вдосконалити вітчизняне кримінальне законодавство, що відповідало б вимогам сучасності в боротьбі з окремими видами злочинів та із злочинністю у цілому. Для вивчення та співставлення кримінального законодавства зарубіжних країн із кримінальним законодавством України, яке регламентує відносини, щодо примушування давати показання необхідно звернути увагу на досвід криміналізації примушування давати показання в деяких зарубіжних країнах. Зокрема це законодавство Республіки Узбекистан, Республіки Молдова, Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Грузії, Республіки Казахстан, Республіки Таджикистан ,і України (далі відповідно – РУ, РМ, АР, РВ, Грузія, РК, РТ, Україна). У кримінальному законодавстві цих держав, спостерігається одноманість закріплення даної норми, з певними виключеннями: ст. 293 КК Азербайджанської Республіки, ст. 335 КК Грузії, ст. 354 КК Республіки Таджикистан, ст. 325 КК Киргизької Республіки, ст. 347 КК Республіки Казахстан, ст. 309 КК Республіки Молдова, ст. 235 КК Республіки Узбекистан, ст. 341 КК Республіки Вірменія. Законодавці більшості країн розмістили відповідні норми в самостійній главі (розділі) «Злочини проти правосуддя» і вважають, що даний злочин посягає на нормальну діяльність органів правосуддя; права, законні інтереси і здоров’я громадян. Виключення становить КК Грузії, де дана норма розміщена в главі «Службові злочини».
Уваги потребує питання визначення потерпілого від примушування давати показання. В ст. 373 КК України перелік таких осіб не вказаний. Лише при тлумаченні даної норми з’ясовується, що особа, яка згідно з КПК України може давати показання при допиті, під час досудового слідства, – це підозрюваний, свідок, потерпілий, експерт. У кримінальному законодавстві вищезгаданих країн коло потерпілих від цього злочину вказують порізному. Так, подекуди (РУ, РК, КР і АР) законодавець наводить такий вичерпний перелік потерпілих: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок і експерт. Крім цього, до потерпілих від аналізованого злочину відносять ще й перекладачів (РМ, РВ), підсудних (РВ, РТ)У даних нормах суспільно небезпечне діяння виражається у формі примушування певних осіб до дачі показань або до дачі висновку. Вказаний факт відображений в кримінальному законодавстві АР, Грузія, РК, РТ, КР. Схожу позицію посідають законодавці РВ і РМ. В диспозиції ст. 235 КК Республіки Узбекистан законодавець розкриває термін «примушування», розуміючи під ним психічний і фізичний вплив на зазначених осіб. Шантаж є також досить розповсюдженим способом, який згадується в кримінальному законодавстві таких країн, як АР, РК, РТ, КР. Цікаве вирішення даного питання пропонується законодавцем АР, який виділив такий спосіб вчинення злочину, як приниження гідності. Провівши порівняльно-правовий аналіз та дослідження іноземного законодавства, можу зробити наступні висновки: коло діянь, які охоплюються поняттям «примушування давати показання» в КК зарубіжних країн є ширшим у порівнянні з КК України За необхідне у ст. 373 КК України зазначити як потерпілих від примушування давати показання таких осіб: потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений, експерт, перекладач і спеціаліст, що дозволить убезпечити окремих учасників кримінального судочинства від незаконних дій з боку правоохоронних органів.
Література:
1. Вакулик О. О. Проблеми протидії примушуванню давати показання в Україні та інших державах / О. О. Вакулик // Юридична Україна. – 2009.
2. Вакулик О. О. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук / О. О. Вакулик. ‒ Київ, 2011.
____________________
Науковий керівник: Голобородько Н.В., викладач юридичних дисциплін, Таращанський технічний та економіко-правовий фаховий коледж
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
