Польське Королівство і Велике князівство Литовське утворили одну Річ Посполиту. З цього моменту мав бути спільний монарх, якого обирали на єдиних виборах, коронований одночасно королем польським і великим князем литовським. Спільними ставали також сейм і сенат, зовнішня політика і грошова одиниця. Польська та литовська шляхта мали право володіти землями в обох частинах держави. Окремими залишалися: печатка, герб, фінанси, адміністрація та військо. Укладення Люблінської унії і створення єдиної держави Речі Посполитої вело до уніфікації правової системи [1, с. 80].
У 1532 р. був опублікований проект законів із основних галузей польського права, який складався з 929 артикулів та налічував п’ять книг. У процесі його створення використовували Статут Ласького 1506 р. і Зібрання Сигізмунда І Старого 1524 р. Їх метою було редагування діючого права внаслідок усунення повторів і суперечностей правових норм, уніфікація своєї правової системи. Заплановане прийняття виправлення недоліків на засіданні сейму в Пйотркові в 1534 р. не відбулося. Відхилення засідання мало негативне значення для подальшого розвитку польського законодавства. Наступні кодифікаційні роботи відбулися в епоху Відродження. У Польському Королівстві діяли Віслицький статут, Повний звід статутів Казимира Великого, Вартський статут й інші нормативно-правові акти, котрі були прикладом як для того часу високого рівня законодавчої техніки. У 1434 р. Польське Королівство на основі Єдлінського привілею 1430 р. започаткувало процес скасування у Галичині чинності джерел права колишньої Галицько-Волинської держави, запровадивши там своє право. У 1529 р. був прийнятий Перший статут Великого князівства Литовського – перший у тогочасній Європі систематизований звід законів різних галузей права. Він юридично закріпив основи суспільного та державного ладу, правове становище верств, станів і соціальних груп населення, порядок утворення, склад і повноваження органів державного управління й суду. За наполяганням депутатів від Польського Королівства на Люблінському сеймі, була створена комісія для приведення Статуту Великого князівства Литовського 1566 р. у відповідність до діючого польського права. У статутах Великого князівства Литовського 1566 і 1588 рр. містився розділ, присвячений визначенню прав і привілеїв шляхетського стану. Джерелом цього розділу було польське право. Укладення в 1588 р. Третього Литовського статуту мала на меті узгодити литовське право з польським. Це було викликано значними соціальними і політичними змінами, що сталися після реалізації в життя реформи 1557 р. і акта Люблінської унії 1569 р. [2, с. 178].
Отже, розвиток джерел права на українських землях в складі Речі Посполитої дає підставу дійти висновку, що правова система на українських землях формувалася відповідно до романо-германського типу правової системи.
Література:
1. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Державна школа:Історія. Політологія. Право. – К.: Українознавство,1996. – 80 с.
2. Лобода Ю. П. Правова традиція українського народу (Феномен та об'єкт загальнотеоретичного дискурсу). Львів : Світ, 2009. – 178 с.
|