Візантія – одна з держав, яка залишила неоціненний внесок у розвиток культури Середньовічної Європи. У художній творчості Візантія надала середньовічному світу високі образи літератури та мистецтва, що відрізнялися шляхетною витонченістю форм, образним баченням, витонченістю естетичного мислення, глибиною філософської думки.
Візантія завжди залишалася центром своєрідної, воістину яскравої та самобутньої культури. Якщо намагатися відокремити візантійську цивілізацію від цивілізацій Європи, Переднього і Близького Сходу, то найважливішими будуть такі фактори:
1.Мовна спорідненість (основною мовою була грецька);
2.Релігійна спорідненість (основною релігією було християнство);
3.Присутність централізованого управління. Всі ці фактори являються підтвердженням того, що візантійська цивілізація впливала на розвиток сусідніх держав [2, c. 108].
У процесі розвитку Візантії були періоди піднесення та занепаду. Невичерпним джерелом культури була народна творчість. Усю тисячолітню історію Візантії можна умовно поділити на три періоди:
1.Середина IV століття-перша половина VII століття – період занепаду рабовласницького ладу та становлення середньовічного суспільства.
2.Середина VII-початок XIII століття – поява та розвиток феодалізму у Візантії.
3.XIII ст.-середина XV ст. – останній період, що характеризується подальшим розвитком феодалізму та початком його занепаду.
У ранній Візантії з’являється ряд філософів-неоплатоніків: Прокл Діадох, Гребель, Псевдо-Діонісій Ареопагіт. Неоплатонізм безпосередньо співіснував із ранньовізантійською філософською думкою.
Формування християнства як філософсько-релігійної системи було складним та тривалим процесом. Християнство ввібрало в себе філософські та релігійні вчення того часу. Християнський догматизм утворився під впливом як близькосхідних релігійних вчень: іудаїзму, маніхейства, так і неоплатонізму. На зміну непримиренності християнства приходить компроміс між християнським та античним світоглядом.
У перехідну епоху загибелі рабовласницького ладу та становлення феодального суспільства докорінні зрушення відбуваються у всіх сферах духовного життя Візантії. Народжується нова естетика, нова система духовних та моральних цінностей, більш відповідна складу мислення та емоційним запитам середньовічної людини. Біблійна космографія, літургійна поезія, чернеча повість, всесвітня хроніка, християнська агіографія, стають пронизані релігійним світоглядом. Змінюється і сама людина тієї епохи, її бачення світу, її ставлення до Всесвіту, природи, суспільства. Створюється нове уявлення світу та суспільства, що втілюється в особливу знакову систему символів.
Змінюється уявлення людини про Всесвіт, час, простір, про перебіг історії. Епоха становлення нової, середньовічної культури народжує талановитих мислителів, письменників, поетів. Корінні зміни відбуваються в сфері образотворчого мистецтва та естетичних поглядів візантійського суспільства.
Візантійське мистецтво генетично сягало елліністичного та східно-християнського художнього мистецтва. В ранній період у візантійському мистецтві ніби злилися рання платонічність і трепетна чуттєвість пізньоантичного імпресіонізму. Саме еллінізм довгий час залишався головним, але не єдиним джерелом, звідки візантійські майстри поглинали витонченість форм, правильність пропорцій, чарівну прозорість колористичної гами, технічну досконалість своїх творів. У IV-V ст. у мистецтві Візантії були ще присутні усталені пізньоантичні традиції.
У VI-VII ст. Константинополь перетворюється на уславлений художній центр середньовічного світу. За ним слідують Равенна, Рим, Нікея, Фессалоніка, які також стали осередком візантійського художнього стилю. Розквіт візантійського мистецтва раннього періоду пов’язаний із зміцненням могутності імперії за Юстиніана. У Константинополі в цей період споруджуються чудові палаци та храми. Неперевершеним шедевром візантійської творчості став збудований у 30-х роках VI ст. храм св. Софії. Вперше в ньому було втілено ідею грандіозного центричного храму, увінчаного куполом. Блиск різнокольорового мармуру, мерехтіння золота, сяйво великої кількості лампадок створювали ілюзію безмежності простору собору, перетворювали його на подібність макрокосмосу, символічно наближали до образу Всесвіту [3, c. 60].
У прикладному мистецтві Візантії меншою мірою, ніж в архітектурі та живописі, визначилася провідна лінія розвитку візантійського мистецтва, що відбиває становлення середньовічного світогляду. Живучість античних традицій тут виявлялися як в образах, так і в художніх формах. Разом із тим і сюди поступово проникали художні традиції народів Сходу [1, c. 56].
У V-VII ст. відбувалося становлення християнської літургії, розвивалися нові жанри вокального мистецтва. Особливий колорит зберігала музика міських вулиць, театральних та циркових вистав та народних свят, що відобразила найбагатшу пісенно-музичну практику багатьох народів, що населяли імперію.
Кризові явища перехідної епохи у візантійській культурі були особливо затяжними в галузі образотворчого мистецтва VII-IX ст., на долю якого вплинуло іконоборство. Розвиток наймасовіших, релігійних видів образотворчого мистецтва (іконопису та фрескового живопису) відновилося пізніше.
У ІХ-ХІ ст. відновлюється вид художнього мистецтва – мозаїка. Також значно збагатився і ускладнився декор рукописів, ошатнішими та різноманітнішими стали книжкові мініатюри та орнамент.
З ІХ ст. серед інтелектуальної еліти наростав інтерес до античної музичної культури, хоча цей інтерес і мав переважно теоретичний характер: увагу привертала не стільки сама музика, скільки твори давньогрецьких музичних теоретиків. Як результат, Візантія в цей час досягла найвищої могутності та найвищої вершини розвитку культури. Саме період XII-XIV ст. можна коротко охарактеризувати як пік розвитку феодалізму та розвал Візантійської імперії.
Отже, культура Візантії зробила великий внесок у розвиток світової культури. Її основні засади та напрями в розвитку культури перейшли до сусідніх держав. Майже весь час середньовічна Європа розвивалася з урахуванням досягнень візантійської цивілізації. Візантію можна назвати «другим Римом», тому що її внесок у розвиток Європи та всього світу не поступається Римській імперії.
Література:
1. Балух В. Візантиністика. Курс лекцій. – Чернівці : Книги-XXI, 2006. – С. 608.
2. Муравська О. Східнохристиянська парадигма європейської культури і музика ІX-ХІІ ст. – Львів: Львівський національний ун-т ім. І. Я. Франка, 2004. – С. 280.
3. Остроґорський Ґ. Історія Візантії. Випуск №4. – С. 102.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
