Постановка проблеми. Політична влада України на сучасному етапі потребує демократичних перетворень. Аврам Лінкольн зазначив, що «демократія – це влада народу, влада, яку здійснює народ, влада в інтересах народу» [1, с. 8]. Сила демократії у влади ґрунтується на довірі народу до політичної влади, його активній, зацікавленій участі у здійсненні державної політики. «Головним «дефіцитом» української демократії є недотримання законів і непошана до норм чинної Конституції. Діяльність громадян на підтримку своєї влади є вирішальним соціальним ресурсом демократичної держави. В Україні реалізація правових норм межує, у певній мірі, з правовим нігілізмом. Штучно створено унікальна спекулятивна й кримінальна некомпетентність, олігархат, метою якої є не економічне зростання країни, а власне збагачення» [1, с. 8].
На думку науковців «Виклики сьогоднішньої влади України– це збереження стабільності і міжнаціональної згоди, протистояння спробам розколоти країну за ідеологічними ознаками, відмежування від націоналістичних процесів, безвідкладне вирішення питань внутрішньої і зовнішньої політики як необхідних передумов утвердження України як єдиної суверенної держави» [1, с. 11].
Мета дослідження. Визначити сутність і специфіку політичної влади України.
Завдання дослідження. Аналіз сучасного стану політичної влади України, її сутність і специфіку.
Виклад основного матеріалу. Влада – здатність і можливість того, хто нею володіє, за допомогою авторитету, заохочення, або примусу, впливати на дії інших. Влада – слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних, але взаємопов'язаних понять:право та можливість керувати, розпоряджатися чимось; політичне панування, політичний устрій; державна влада (судова, законодавча, виконавча); військова міць (військова влада).
Також є форма держави, яка є способом організації і характером здійснення державної влади. Вона поділяється на: форму державного правління; форму державного устрою; державний (три елементи політичний) режим. Форма державного правління ділиться на: монархію і республіку. Монархія є необмежена (деспотична, абсолютна) і Обмежена (конституційна) (дуалістична, парламентська). Республіка є: президентською, змішана або президентсько-парламентська, парламентська [4, с. 90-93].
Україна є парламентсько-президентською республікою. «Політична система України – це сукупність державних та недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» [1, с. 9].
Відповідно до наказу державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97 «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Вищим органом в системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідуються в порядку, встановленому законодавством. До системи місцевих органів виконавчої влади входять місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою» [3].
На думку дослідників політична влада України знаходиться у руках об’єднань громадян та інших недержавних утворень. Оскільки, наша держава є ще не досконалою і має не чітко сформований політичний режим. Проте, на демократичних засадах сформовані вищі органи державної влади, здійснено розмежування повноважень законодавчої, виконавчої і судової влади, вироблено і законодавчо закріплено механізми їх взаємного контролю, стримувань і противаг. Однак зміст функціонування політичного режиму продовжує зберігати міцні патримоніальні риси, такі, як персоналізація політики, домінування патронажно-клієнталістських зв'язків у політичних процесах, пріоритет держави над суспільством, бюрократія, корупція тощо. На думку окремих вчених такий режим називають «неототалітаризмом», який проявляється в домінуванні в політиці й економіці номенклатурно-корпоративних кланів, відсутністю відповідальності урядів перед громадянами, порушенням гарантій прав і свобод пересічного українця» [5].
На думку дослідників політична влада – це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб’єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями. «Політична влада як, один з найважливіших проявів влади, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, виражену в політику. Поняття політичної влади ширше поняття влади державної. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в рамках держави, але й в інших складових частинах соціально-політичної системи: у рамках партій, профспілок, міжнародних організацій і т. д.» [2]. Позиція проте, що влада політична ширша ніж державна підтверджено тим, що суб’єктів політичної системи значно більше, тобто значно ширше коло, ніж суб’єктів держаної влади. Однак державна влада більш вагома, оскільки вона наділена владними повноваженнями. Має право застосовувати легітимний примус, приймати загальнообов’язкові нормативно-правові акти, зосереджує при собі всі ресурси суспільства.
Соціально-політичні елементи українського суспільства мають велику значимість та роль у нашій державі. Україною управляють партії, громадянські організації, депутати і багато інших організацій, які тримають державну владу у своїх руках.
Отже, Наталя Мінєнкова, погоджуючись з іншими вченими, стверджує, що «гібридність політичного режиму в Україні, непевність демократії не означає, що українське суспільство не є перехідним до демократії. Україна не тільки задекларувала свій намір побудувати демократичне суспільство, але й приступила до практичного втілення цього наміру в життя, але цей процес не завжди має лінійний розвиток» [5].
Україна має багатопартійну систему, і на 1 січня 2022 року в Україні офіційно зареєстровані 370 політичних партій. На виборах до Верховної Ради у 2019 році брали участь 22 політичних партій, 5 з яких стали парламентськими. На першому місці у нас стоїть партія «Слуга народу», яка отримала майже половину усіх голосів виборців – 43,16 %, наступна за кількістю голосів йде партія «Опозиційна платформа – За життя» – 13,05 %, третє місце ВО «Батьківщина» – 8,18 %, четверте місце «Європейська солідарність» – 8,10 %, п’яте «Голос» – 5,82 %.
Вибори президента 2019, до другу туру були допущені Володимир Зеленський і Петро Порошенко. Переміг Володимир Зеленський. І тоді коли партії зайняли свої місця у парламенті було зрозуміло, що більша частина депутатів є частиною партії «Слуга народу». Це означало, що більша частина голосів буде за рішення президента, оскільки переважаюча частина влади парламенту знаходить в руках в людини, яка займає пост глави всієї України, тобто Володимира Зеленського. Адже саме він був кандидатом в президенти від цієї партії. Це вперше, коли більша частина парламенту є на стороні влади президента.
Висновок. Отже, політична влада України представлена партіями, громадянськими організаціями. Державна влада України поділена на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Влада президента представляє окремий різновид державної влади, оскільки вона не належить до жодної гілки влади, тобто він є глава держави, гарант Конституції. Але він має отримати згоду Верховної ради та Кабінету Міністрів на зміни в законодавстві або на рішення, які можуть змінити Україну. Тобто політичний режим в Україні необхідно дальше вдосконалювати.
Список використаних джерел:
1. Рудич Фелікс. Політична влада та опозиція в Україні: спроба політологічного аналізу. URL. https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/rudych_politychna.pdf (дата звернення 12 травня 2024 р.).
2. Політична влада: її природа, сутність, форми, функції, можливості, недуги. URL. https://osvita.ua/vnz/reports/politolog/16242/ (дата звернення 12 травня 2024 р.)
3. Орган державної влади. URL https://ips.ligazakon.net/document/TM051497 (дата звернення 12 травня 2024 р.)
4. Кравчук М. В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. доп. Тернопіль:ЗУНУ, 2020. 524с.
5. Мінєнкова Наталія. Політичний режим незалежної України: характеристика змін. Український науковий журнал Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. №4, 2011. URL. https://social-science.uu.edu.ua/article/636 (дата звернення 12 травня 2024 р)
____________________
Науковий керівник: Кравчук Микола Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, доктор права Українського вільного університету, професор кафедри теорії права та конституціоналізму Західноукраїнського національного університету, академік Академії політико-правових наук України, Почесний доктор університету, Заслужений юрист України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
