Соціальний захист військовослужбовців (також членів їхніх сімей) є особливим завданням у реалізації соціальної функції держави, яке виконується в практичній дійсності відповідно до наявних обставин практичної дійсності, що мають юридичне значення. Між тим слід зауважити, що соціальний захист відповідного кола осіб охоплює кілька важливих аспектів. По-перше, нормативні підстави, які визначають законодавчу основу для соціального захисту військовослужбовців і їхніх родин, відповідають загальним нормативно-правовим засадам соціального захисту зазначених груп. По-друге, важливу роль відіграють статусні підстави, що передбачають наявність певного статусу у військовослужбовців та членів їхніх сімей, визначаючи їхні права на соціальний захист. По-третє, процедурні підстави, або юридичні факти, пов'язані із встановленням відповідного правового статусу військовослужбовця чи члена його родини, а також із задоволенням їхніх соціальних прав, які випливають із цього статусу та їхніх потреб у соціальному захисті [1, с. 8-9]. Отже, як убачається, статусні підстави соціального захисту військовослужбовців (також членів їхніх сімей) – це одна з ключових обставин дійсності, що уможливлює відносини між відповідним колом осіб та державою щодо їх соціального захисту, а отже – й реалізації соціальної функції держави та посилення соціальної безпеки держави та суспільства. Осмислюючи зміст цієї обставини юридично значимої дійсності, доходимо висновку, що вона може бути окреслена в рамках таких статусних підстав:
1. Статус військовослужбовця, а також статус члена сім’ї військовослужбовця. Згідно до абз. 4 п. 2 розділу І Інструкції, затвердженої наказом Міноборони України від 29 листопада 2018 року № 604, військовослужбовцем є «особа, яка проходить військову службу». Також в законодавстві підлягає уточненню види статусів військовослужбовців. Зокрема, у відповідності до п. 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, військовослужбовцями ЗСУ є громадяни, котрі проходять військову службу, а їх статус підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
2. Статус учасника бойових дій, учасника війни. Відповідний статус військовослужбовця визнає комісія Міноборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, що діє у відповідності до Положення, затвердженого наказом Міноборони України від 10 листопада 2022 року № 369, а також згідно Інструкції «Про порядок видачі в Міністерстві оборони України посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни – учасник бойових дій» та листів талонів на право одержання ветеранами війни проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості», затвердженої вказаним наказом Міноборони.
3. Статус ветерана війни, ветерана військової служби. Насамперед слід зауважити, що статус таких військовослужбовців визначається спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У відповідності до ст. 4 цього Закону ветеранами війни в Україні розуміються «особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав». До цього кола осіб належать: «учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни». Встановлення (позбавлення) статусу ветерана здійснюється у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 року № 458, а також від 20 липня 2014 року № 413. Окремо зауважити, що додатково законодавцем врегульовується статус ветерана військової служби, а саме у розділі ІІ Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
4. Статус, пов’язаний із наявністю характерного психофізіологічного, соціального стану суб’єкта, який засвідчує необхідність здійснення відповідної соціально-забезпечувальної діяльності. У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначається, що право на соціальне забезпечення виникає у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності військовослужбовця, втрати годувальника, безробіття з незалежних від військовослужбовця обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених вказаним законодавчим актом. Тобто, як випливає з викладеної норми Закону, право на соціальний захист мають військовослужбовці і члени їх сімей в силу їх відповідного спеціального статусу, а також особливого статусу, який характеризується тими чи іншими їх рисами, що засвідчують певну особливу вразливість таких груп осіб. Серед таких статусів можемо виокремити, зокрема, статус інваліда війни, який визнається у порядку, затвердженому урядовою постановою від 8 вересня 2015 року № 685.
Відтак, згідно до чинного законодавства, наявність певного статусу можна трактувати як юридичний факт, що є підставою для соціального захисту. Це означає, що особи з відповідним статусом мають спеціальні соціальні права та кореспондуючі обов'язки держави щодо їх задоволення [1, с. 8]. Зокрема, у ч. 2 ст. 3 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» передбачено, що держава гарантує ветеранам можливості в економічній, соціальній та політичній сферах для задоволення їхніх життєвих потреб. Законодавець визначає, що держава повинна надавати ветеранам військової служби різноманітну допомогу, зокрема: забезпечення права на працю відповідно до професійної підготовки через цільові програми соціальної адаптації; створення умов для підтримки та покращення здоров'я, що сприяє активному довголіттю; надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій під час трудової діяльності та на заслуженому відпочинку; реалізація програм покращення житлових умов; організація соціально-побутового обслуговування; забезпечення пенсійного забезпечення відповідно до законодавства.
Таким чином, статусна підстава соціального захисту військовослужбовців та їхніх родин є важливим елементом для надання відповідним заходам соціального захисту реальної соціально-правової значимості. Ігнорувати цю значимість неможливо, оскільки, як справедливо зазначають науковці [див., напр.: 2, с. 76-78], соціальний захист військовослужбовців є виявом людиноцентризму держави та підтвердженням того, що держава є дійсно соціальною. Соціальний захист військовослужбовців також є передумовою забезпечення національної безпеки, що є фундаментальною обставиною для захисту прав, свобод і законних інтересів людини, а також для належного функціонування держави. Крім того, соціальний захист зазначеного кола осіб є ключовою діяльністю для забезпечення соціальної безпеки військовослужбовців та членів їхніх родин, які наразі перебувають в критичному стані соціальної безпеки через множину кризових явищ, переважно обумовлених продовженням широкомасштабної війни, що закономірним чином негативно впливає на стан соціальної безпеки військовослужбовців та їхніх родин.
Список використаних джерел:
1. Бабич Н. О. Особливості реалізації соціальної функції держави щодо військовослужбовців та їх сімей. Соціальне право. 2023. № 1. С. 6-11. doi:10.32751/2617-5967-2023-01-01.
2. Кайло Р. І. Соціально-правове значення соціального захисту військовослужбовців. Соціальне право. 2023. № 2. С. 74-80. doi:10.32751/2617-5967-2023-02-11.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
