Сучасні відносини між державами підпорядковуються міжнародному праву, значну частину якого складають міжнародні угоди. З роками кількість таких угод збільшується, особливо у зв'язку з розширенням сфери застосування міжнародного права, яке охоплює галузі гуманітарного права, глобальної безпеки та міжнародної економіки.
Необхідність у тлумаченні випливає головним чином із загальної природи правових норм. Інакше кажучи, правові норми застосовуються до невизначеної кількості осіб та обставин. Проте кожна правова норма використовується у конкретних ситуаціях, тобто стосується дій конкретних суб'єктів права. Таким чином, під час застосування норми виникає потреба визначити її зміст, який виражений в узагальненій формі. Іншими словами, правові норми регулюють суспільні відносини у різних сферах, але ці відносини, хоча й мають спільні риси, є настільки численними та індивідуальними, що виникають питання, які можна вирішити лише через тлумачення [1].
Поява нових суб'єктів міжнародного права є одним із факторів, що сприяють активізації процесу укладання міжнародних угод. У такому контексті перед міжнародно-правовою наукою постає завдання дослідження функціонування цих угод, зокрема питання їхнього тлумачення. Наука міжнародного права розрізняє різні види та методи тлумачення міжнародних договорів. Серед них можна виділити такі: приватноправове тлумачення, логічні методи, лінгвістичне або граматичне тлумачення, систематичний і історичний підходи до тлумачення тощо.
Зазвичай види тлумачення поділяють за ознакою суб'єкта міжнародного права, що піддається тлумаченню. Відповідно до цього критерію, розрізняють національне, автентичне, міжнародне та неофіційне тлумачення.
Міжнародне тлумачення полягає в тому, що договір тлумачиться міжнародним органом, якого держава вказала у самому договорі або надала повноваження для вирішення можливих спорів щодо тлумачення в майбутньому. Це можуть бути спеціально створені комісії (так зване міжнародне адміністративне тлумачення) або міжнародні суди чи трибунали (міжнародне судове тлумачення) [2].
Об'єктами тлумачення виступають різні правові документи, індивідуальні акти правозастосування та договірні конструкції. Тлумачення міжнародних угод є одним із видів тлумачення правових норм. Обговорюючи особливості тлумачення положень міжнародних угод, слід також звернути увагу на сам термін «тлумачення».
Тлумачення правової норми — це процес визначення її змісту, мети та юридичної сутності, також полягає у визначенні реального змісту і значенні договору та його окремих положень, щоб забезпечити їх правильне виконання і практичне застосування сторонами договору.
У науковій літературі існує багато підходів до визначення терміну «тлумачення». Попри деякі відмінності у поглядах дослідників, можна зробити висновок, що більшість наукових шкіл, як національних, так і міжнародних, погоджуються, що тлумачення має два значення: як процес і як результат. У цьому процесі виділяють дві складові — «з'ясування» та «пояснення», які взаємодоповнюють одна одну. Обидва ці аспекти можуть бути охоплені терміном «інтерпретація» [3].
Оскільки тлумачення передує імплементації, дотримання ключових принципів міжнародного права залежить від правильного тлумачення. Різниця в тлумаченні тих самих положень часто призводить до суперечок між державами щодо невиконання зобов'язань за міжнародними договорами. Врегулювання таких спорів завжди здійснюється на правовому рівні. Однак іноді для вирішення міжнародних конфліктів необхідно використовувати всі доступні методи, включаючи політичні.
У міжнародно-правовій науці існують різні погляди на сутність і мету тлумачення договорів. Багато дослідників вважають, що тлумачення має на меті встановлення намірів сторін при укладанні договору. Оскільки ці наміри не завжди чітко відображені в тексті, прихильники цього підходу (суб'єктивісти) надають великого значення допоміжним документам, таким як матеріали конференцій, на яких договір було розроблено та прийнято. Однак документи, які не відображають спільну волю учасників конференції, наприклад, неприйняті поправки чи односторонні заяви держав, мають лише історичне значення і не повинні враховуватись при тлумаченні. Інші теоретики, яких називають «текстуалістами», вважають, що мета тлумачення полягає в аналізі змісту самого тексту договору. Також існує група «функціоналістів», які стверджують, що важливими є мета та наміри договору, а не його текст. Ці протилежні підходи стали основою для створення відповідних статей Віденської конвенції.
Стаття 31(1) Віденської конвенції про загальні правила тлумачення stipulates, що договір має інтерпретуватися добросовісно, виходячи з звичайного значення його положень у контексті, а також з урахуванням цілей і мети договору [4].
Частина II Віденської конвенції вказує, що при тлумаченні Конвенції, окрім тексту, слід враховувати преамбулу та додатки:
-Усі угоди, пов'язані з Конвенцією, які були погоджені між усіма Сторонами під час укладення Конвенції.
-Будь-які документи, підготовлені однією або кількома Договірними Сторонами у зв'язку з укладенням договору, якщо вони визнані іншими Сторонами як договірні документи.
При інтерпретації міжнародних договорів, окрім контексту, слід враховувати такі аспекти (стаття 31, розділ III Віденської конвенції):
а)домовленість між сторонами щодо тлумачення або виконання положень договору;
б)подальша практика виконання договору, яка підтверджує угоду сторін щодо його інтерпретації;
в)відповідні норми міжнародного права, що регулюють відносини між сторонами [5].
Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальні правила тлумачення, тоді як стаття 32 пропонує додаткові інструменти. Разом вони утворюють єдину систему інтерпретації договорів.
Конвенція стверджує, що справжні наміри держав-учасниць найкраще відображені в її тексті. Правила статей 31 і 32 є нормами міжнародного звичаєвого права, які були підтверджені міжнародними судовими органами, такими як Міжнародний суд ООН і Європейський суд з прав людини. Ці норми є обов'язковими для держав, які ратифікували Конвенцію, і звичаєвими для інших [6].
Основна мета тлумачення полягає у забезпеченні належного виконання договору відповідно до принципу pacta sunt servanda, що вимагає від сторін добросовісного виконання зобов'язань.
Згідно зі статтею 33 Віденської конвенції, якщо договір має оригінальні тексти на кількох мовах, всі вони мають однакову юридичну силу, якщо не зазначено інше. У разі суперечностей між статтями, для забезпечення єдиного тлумачення слід звертатися до контексту, положень договору та практики його виконання. Згідно зі статтею 33(3), текст Конвенції вважається оригіналом, і порівняння версій не завжди є необхідним. Проте, якщо виникають розбіжності (стаття 33(4)), потрібно дотримуватися значення, що найбільше відповідає меті договору. Цей принцип, відомий як «принцип одного значення», забезпечує послідовність і добросовісність тлумачення.
Підсумовуючи можна зазначити, що тлумачення міжнародних договорів є важливим аспектом міжнародного права. Віденська конвенція, що є основним нормативним актом у цій сфері, встановлює загальні правила тлумачення договорів, зокрема, визначаючи важливість не лише тексту договору, але й додаткових документів, преамбули та практики виконання угоди. Статті 31 і 32 забезпечують чіткі принципи для тлумачення, підкреслюючи, що справжні наміри держав найкраще виражені в тексті договору, а додаткові інструменти, такі як практики виконання та норми міжнародного права, допомагають забезпечити правильне і добросовісне виконання зобов'язань, відповідно до принципу pacta sunt servanda.
Список використаних джерел:
1. Лепіш Н. Я. Акти тлумачення норм права: питання теорії та практики: монографія. Львів: Сполом, 2018. С. 191-192.
2. Мережко О. О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики. Київ: Таксон, 2002. С. 254.
3. Зверєв Є. О. Тлумачення міжнародних договорів національними судами: европейський досвід та українська практика.Київ: Національний університет «Києво-Могилянська академія». 2015. С. 71.
4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів. URL https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_118#Text
5. Віденська конвенція про право міжнародних договорів. URL https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_118#Text
6. Summaries of the Work of the International Law Commission.sions/65/Sixty-fifth Session (2013). URL: https://legal.un.org/ile/ses
____________________
Науковий керівник: Асірян Сюзанна Рафіківна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри права Європейського Союзу, Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Україна
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
