Насильство стосовно жінок і домашнє насильство є широко поширеними явищами, про які досі замовчується та дані про які занижуються. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, приблизно одна з трьох жінок у всьому світі протягом свого життя зазнавала фізичного або сексуального насильства з боку інтимного партнера. За оцінками Управління Організації Об’єднаних Націй з наркотиків і злочинності, майже 30 % жінок у всьому світі зазнавали фізичного чи сексуального насильства з боку інтимного партнера [1, с. 7]. У кожній країні існує своя практика протидії з цим негативним явищем. Однак у 2011 році країни ініціатори вирішили обʼєднати зусилля для просування захисту жінок від насильства. Станом на квітень 2022 року конвенція підписана 45 країнами та Євросоюзом [2]. Розглянемо практику деяких з них. Наприклад, Чехія вважається однією з найбільш ліберально налаштованих країн Центральної та Східної Європи, однак ратифікація стамбульської конвенції постійно відкладалася. Лідер Чеської Республіки Андрея Бабіш був однім з тих, хто намагався зупинити ратифікацію Стамбульської конвенції на користь її альтернативного договору, який, на його думку, більше відповідає поняттю «традиційної сім’ї». Ще у 2018 році він заявив, що чеські закони вже достатньо захищають жінок від домашнього та сексуального насильства. Пізніше уряд Чехії майже без пояснень зняв тему Стамбульської конвенції з порядку денного. Таким чином, Чехія зрівнялася зі своїми сусідами, Словаччиною та Угорщиною, які є двома із шести країн ЄС, які підписали конвенцію, але ще не ратифікували її [3].
Польща ратифікувала Стамбульську конвенцію ще в 2015 році, але кампанія консервативних груп усі наступні роки змушувала уряд ставити питання про вихід з неї. У 2020 році тодішній прем’єр-міністр Матеуш Моравецький звернувся до Конституційного трибуналу з проханням проаналізувати сумісність конвенції з Конституцією Польщі. Тоді Моравецький назвав Стамбульську конвенцію «ідеологічним» документом і відмітив, що його уряд поділяє деякі побоювання консервативних критиків щодо певних формулювань у тексті, які, на їхню думку, пропагують «ґендерну ідеологію», оскільки вона зображує гендер як соціальну конструкція, а не біологічну реальність. Він також зазначив, що Польща вже зробила достатньо для боротьби з домашнім насильством на рівні національного законодавства. Зокрема запропоновано альтернативний договір який забороняє аборти та гомосексуальні шлюби [4].
Через три роки Польща отримала другу можливість проголосувати за ратифікацію Стамбульської конвенції, однак більшість знову проголосували «проти». У той історичний момент Міністр Європи Мартін Дворжак назвав відмову «міжнародною ганьбою». Аргументи, висунуті проти ратифікації Стамбульської конвенції, віддзеркалювали аргументи Чехії щодо дискурсу навколо так званих «культурних війн», уявлень про те, що її ратифікація призведе до знищення традиційних сімейних цінностей. Окрім релігійно і культурного питання чітко прослідковується питання політики. Проблема полягає в тому, що незважаючи на те, що Громадянська платформа Туска та Ліві подали проекти законів про лібералізацію абортів, коаліція – до якої входить альянс «Польща 2050» на чолі з консерватором католиком Шимоном Холовні та аграрна партія (PSL) не підтримують жоден із законопроектів. Це ускладнює позиції обох сторін у виборчих перегонах у травні 2025 року [3].
Для Франції, у 2019 році групою експертів із протидії насильству щодо жінок і домашнього насильства (GREVIO) вже напрацьовані певні рекомендації які зобовʼязують: продовжувати активізувати зусилля, спрямовані на просування рівності жінок, зокрема шляхом зміцнення механізмів через тексти нормативно правових актів та поправки до них; створювати правові механізми захисту жінок від економічного насильства; усувати дискримінації, які підвищують ризики насильства, у тому числі множинної дискримінації (молоді жінки, жінки-іноземки, жінки, які проживають у сільській місцевості, жінки похилого віку, жінки ЛГБТ-спільноти (лесбійок, бісексуалів, трансгендерів), а також жінок інвалідів; посилювати механізми міжінституційної співпраці, зокрема на рівні відомств, шляхом вжиття заходів, спрямованих на збільшення кадрових і фінансових ресурсів, зміцнення потенціалу для мобілізації різних зацікавлених сторін, забезпечення підготовки фахівців та збільшення фінансування гендерно-орієнтованих проектів і заходів; впроваджувати гендерну політику в усі сфери життєдіяльності [5, с. 7-8].
Уряду Португалії за результатами роботи комісії 2022 року було рекомендовано: створити спеціальні телефонні лінії довіри для жертв усіх форм насильства, які охоплюються Стамбульською конвенції; внести зміни до Кримінального кодексу для повного приведення його у відповідність зі статтями 36 і 40 Стамбульської конвенції а також забезпечити дотримання правил судового переслідування ex parte та ex officio за злочини сексуального насильства та тілесні ушкодження у відповідності до пункту 1 статті 55 Конвенції; вжити заходи щодо забезпечення дієвості та ефективного застосування запобіжних заходів та захисних приписів до осіб які вчинили насильство до жінок, зокрема таких як переслідування, примусовий шлюб, каліцтво жіночих статевих органів [6, с. 3].
Отже, Стамбульська Конвенція це міжнародна угода Ради Європи, але ратифікували її не всі країни ЄС, наприклад, серед таких країн Угорщина, Чехія, Латвія, Литва, Словаччина. Також з 1 липня 2021 року Туреччина вийшла зі Стамбульської конвенції та більше не є державою-учасницею цієї конвенції [7]. Помітним, є той факт, що у багатьох країнах сам процес і результати ратифікації залежать від політичних, культурних та релігійних факторів.
Література:
1. Дослідження «Після ратифікації: перспективні практики для просування реалізації Стамбульської конвенції». В. Андрасек, Т. Бугаєць. Дослідження підготовлено в рамках проєкту «Боротьба з насильством стосовно жінок в Україні Етап II» (COVAW-II). 2024, 94 с.URL: https://rm.coe.int/ukr-2024-after-ratification-promising-practices-of-ic-ukr/1680afa03b (дата звернення: 21.12.2024).
2. Стамбульська конвенція. Матеріал з Вікіпедії вільної енциклопедії. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0
%B1%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D0% BE%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D0% BD%D1%86%D1%96%D1%8(дата звернення: 21.12.2024).
3. Women’s Rights in Poland and Czechia: Seeing Past the Istanbul Convention. Claudia Ciobanu and Jules Eisenchteter. Prague, Warsaw, BIRN. February 7, 2024. URL: https://balkaninsight.com/2024/02/07/womens-rights-in-poland-and-czechia-seeing-past-the-istanbul-convention/ (дата звернення: 22.12.2024).
4. Poland’s Replacement for Istanbul Convention Would Ban Abortion and Gay Marriage. Claudia Ciobanu,Warsaw, BIRN, March 15, 2021. URL: https://balkaninsight.com/2021/03/15/polands-replacement-for-istanbul-convention-would-ban-abortion-and-gay-marriage/(дата звернення: 28.12.2024).
5. GREVIO Rapport d’évaluation de référence France. Groupe d’experts sur la lutte contre la violence à l’égard des femmes et la violence domestique (GREVIO) (2019). URL: https://rm.coe.int/grevio-inf-2019-16/168098c619 (дата звернення: 28.12.2024).
6. Conclusions on the implementation of recommendations in respect of Portugal adopted by the Committee of the Parties to the Istanbul Convention. IC-CP/Inf(2022)4. Secretariat of the Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence. URL: https://rm.coe.int/ic-cp-inf-2022-4-eng-cop-conclusions-portugal/1680a6d173 (дата звернення: 27.12.2024).
7. Country monitoring work. Turkey. URL: https://www.coe.int/en/web/istanbul-convention/turkey (дата звернення: 28.12.2024).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
