ОКРЕМІ ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ
28.11.2006 11:41
Author: Лакійчук Марина Сергіївна, ад’юнкт кафедри історії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies]
Становлення України як правової держави супроводжується багатьма негативними явищами й тенденціями в економічній і соціальній галузях. Як наслідок, цілий ряд виниклих чинників, таких як соціальна дезадаптація, криза духовності, девальвація моральних цінностей, ослаблення внутрішньосімейних зв’язків, ріст соціального сирітства призвели до різкого загострення криміногенної обстановки серед неповнолітніх.
Постійно зростає кількість неповнолітніх злочинців, які відбувають покарання у виховних колоніях. Щорічно туди потрапляє біля чотирьох тисяч чоловік, звільняється приблизно стільки ж. Як правило, переважна більшість таких дітей із неблагополучних сімей.
Питання перевиховання неповнолітніх останніми роками стало надзвичайно актуальним. Ця проблема актуалізує в собі дослідження ряду напрямків: перевиховання неповнолітніх засуджених в умовах виховних колоній (І. Башкатов, П. Вівчар, В. Кривуша, В. Кудрявцев, В. Синьов, М. Фібула, Б. Утевський та ін.), профілактика правопорушень неповнолітніх (Ю. Александров, І. Дегтярьов, В. Оржеховська, В. Тарарухін та ін.).
Особливості перевиховання неповнолітніх, які неодноразово притягалися до відповідальності, тікали з виховних та виправних закладів, досліджував Б. Утевський. Він пропонував для таких правопорушників створити заклади закритого типу, де були б умови для тривалого застосування педагогічного впливу. Проблема полягала в тому, як ці заклади зробити виховними, щоб вони не виродилися в дитячі в’язниці [1, с. 14-15].
Найбільш ефективною формою виховання неповнолітніх було визнано залучення їх до праці. Для організації виробничої діяльності усі установи соціального виховання наділялися земельними ділянками [2, с. 59].
Велику увагу трудовому вихованню дітей приділяв В. Сухомлинський. „Трудове виховання, - зазначав він, - це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко, прекрасно. Може і не було б потреби говорити спеціально про трудове виховання, коли б у школі та сім’ї панувала єдність цих трьох начал… Немає і не може бути виховання поза працею і без праці, тому що без праці в усій її складності і багатоманітності людину не можна виховати“3, с.9.
Дослідження більш ранніх часів розвитку людства свідчить, що покарання відносно малолітніх і неповнолітніх виконувались на рівні із дорослими, а покарання у виді позбавлення волі, тюремного ув’язнення не існувало аж до ХVІ сторіччя. М.П. Мелент’єв зазначає, що покарання (кара) має древню історію і пов’язане з виникнення держави і релігії [4 ,с.3]. “Тюремне ув’язнення як покарання з’явилося в історії життя людства порівняно пізно, але не раніше половини ХVI”, – вказує К. Шавров у лекції про значення тюремного ув’язнення як покарання у минулий і теперішній час, що була прочитана автором, для складання магістерського екзамену і отримання звання приват-доцента 5 квітня 1904 року [5 ,с.1]. В той час і протягом тривалого періоду тюремне ув’язнення здійснювалось у різних приміщеннях як надземних так і підземних, спеціально призначених для цього так і в різних побутових приміщеннях. Але їх об’єднувало те, що вони були холодні, сирі, тісні, темні, брудні; в них утримувались наскільки вистачало місця підсудні, особи, що відбувають покарання, неспроможні боржники, психічно хворі, малолітні і неповнолітні. У більшості ув’язнених розділяли по статі, але в окремих феодальних тюрмах у зв’язку з нестачею місця утримували разом навіть чоловіків і жінок.
Навчання грамоті, релігійного, морального виховання не було, хвороби і пороки панували в тюрмах, а ув’язнені були повністю віддані на розсуд тюремному начальству, яке могло з ними зробити все що завгодно, заборонялось лише тяжко калічити та вбивати ув’язнених. Найбільше від таких умов відбування покарання страждали малолітні і неповнолітні, на яких сильно відображався згубний вплив арештантського середовища.
Але у ХVІ сторіччі поряд з виникненням тюремного ув’язнення як виду покарання можна спостерігати виникнення спеціальних закладів для дітей жебраків, безпритульних, серед яких були і правопорушники. Як правило, жалістю до дитини, прагненням пом’якшити покарання керувались приватні особи та міська влада при створенні таких закладів.
У ХVІ сторіччі поряд з виникненням тюрми як покарання виникають спеціальні заклади для малолітніх і неповнолітніх правопорушників, що можна вважати проявом зміни суспільної думки щодо застосування покарань, у напрямку полегшення і покращення матеріального становища в’язнів, захисту їх прав, привернення уваги до тюремної справи в цілому.
Цей рух виник під впливом жалості до дітей і розвинувся, поширюючись на дорослих, під впливом гуманістичних вчень другої половини ХVІІ сторіччя й дуже швидко набув поширення завдяки опублікованим працям Д. Говарда, Ч. Беккаріа, В. Кокса. Цьому також сприяло те, що наприкінці ХVІІ сторіччя у громадській думці і європейських законодавствах завершився переворот стосовно поняття злочину і покарання.
З великою інтенсивністю виникали заклади для неповнолітніх правопорушників – це землеробські колонії, ремісничі притулки, виправні будинки, виправні школи тощо. Ми припускаємо, що поміщення малолітніх і неповнолітніх в ці заклади, які утворювались за власною ініціативою приватних осіб, слід вважати виконанням покарання у виді позбавлення волі, адже зміст покарання, що виконувалось в даних закладах мав всі ознаки позбавлення волі в сучасному розумінні даного поняття.
Науковець ХІХ століття П.П. Пусторослев прийшов до висновку, що “для малолетних и несовершеннолетних преступников юного возраста, обладающих более или менее дурными наклонностями, необходимо наказательное заключение, снабженное особым устройством. Это устройство должно быть таково, чтобы наказательное заключение исправляло этих лиц, обеспечивало бы им возможность правильного физического и психологического развития, приучало бы их к простому суровому образу жизни, к постоянному труду и обучало бы ремеслам и промыслам, способных дать надежный, честный заработок на свободе” [6, с. 31]. Дане питання є актуальним і для сьогодення.
Отже, виявлення закономірностей при проведенні боротьби із правопорушеннями неповнолітніх, її удосконалення на основі історичного досвіду істотно сприятиме подальшому підвищенню ефективності запобігання правопорушенням неповнолітніх в сучасних умовах боротьби в сучасних умовах.
Література:
1. Несовершеннолетние правонарушители //Под ред. Я.А. Перель, А.А. Любимова. С предисловием П.А. Красикова. С вступительной статьей Б.С. Утевского. - М.-Л.: Наркомпрос РСФСР, Гос. Учпедгиз, 1932. - 65 с.
2. Статистика України № 61. Том ІV. Серія VII. Статистика народної освіти. Вип 1. - Х.: Вид-во ЦСУ УСРР, 1925. - 112 c.
3. Сухомлинский В.А. Гармония трëх начал. //-Журналист – 1970. – №8. – С.9.
4. Возникновение и развитие пенологии и пенитенциарной науки: Лекция для курсантов и слушателей юридического факультета / Учебный отдел. – Рязань: ОНиРИО, 2000. – 49 с.
5. Шавровь К. Значеніе тюремнаго заключенія какь наказанія вь прошлое и настоящее время. Двь лекція, читанныя авторомь, по выдержаніи магистерскаго экзамена, для получения звания привать-доцента, в засьданіи Юридическаго Факультета Императорскаго Московскаго университета 5 апрьля 1904 года. – С.-Петербургь: Типографія М.Акинфіева и И. Леонтьева, 1904. – 14 с.
6. Пусторослев П.П. Наказательно-исправительные заведения для малолетних и несовершеннолетних преступников. Публичная лекция. (От. из ученых записок имп. Юрьевского ун-та). – Одесса, 1893. – 36 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
