ВІЧЕ ЯК ОСНОВА РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО УСТРОЮ НОВГОРОДСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
21.05.2009 17:55
Author: Нестрко Зоряна Ярославівна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies. Philosophy of law]
Новгород увійшов в давноруську історію як одне з наймогутніших і найвеличніших міст Східної Європи ХІ–ХІV ст. На цей період припадає його розквіт як центра однойменного державного утворення республіканського типу. Саме тут зародилася берестяна грамота, саме Новгород у середині століття був північним стражем Русі, який охороняв її від зовнішніх ворогів. Новгород був і є одним із центрів російської духовності. Також можна зазначити, що Новгород мав значний політичний і економічний вплив на великі території. На нього майже не було набігів великих міст, через це він більше від інших російських великих поселень зміг зберегти свою історичну самобутність. Саме в Новгороді значного розвитку і впливу на функціонування державного механізму набув такий яскравий протодемократичний орган влади як народне віче.
У цій статті автором поставлено мету проаналізувати особливості формування, діяльності, функціонування віча як органу влади та його місце у політико-правовому житті Новгородської боярської республіки.
До XII ст. Новгород за формою держави практично не відрізнявся від інших руських земель. Однак у ХІІІ ст. в Новгороді, на відміну від інших давньоруських земель, утвердилася інша форма держави – республіка [1, 156]. Вивчаючи питання виникнення новгородської республіки, історики наштовхнулися на дві грамоти, датовані відповідно 1130 р. і 1148 р. Перша розпочинається дуже урочисто: “Се яз Мстислав Володимир син, тримаючи Русску землю, у своє князювання повелів єсмь сину свому Всеволодові віддати Буіце святому Георгію… ” [1; 94]. Початок іншої значно скромніший: “Се яс князь великий Ізяслав Мстиславич, по благословенню єпископа Нифонта, іспрошав єсмі в Новгородо святому Пантелейонові землю, село Вітославіц…” [3; 137]. Порівнюючи обидві грамоти, бачимо, що в 1130 р. новгородські князі були повновладні й розпоряджалися землею на власний розсуд. Однак у 1148 р. вони вже були змушені запитувати дозволу на земельні дарування монастирі в “Новгорода”, тобто у віча.
Віче – народне зібрання у середньовічній Русі в XI – XIV ст., на яких вирішувалися важливі громадські та державні справи. Вперше віче згадується саме в Новгороді у 1016 р. [4, 118]. Найбільшого розвитку досягло в містах Київської Русі другої половини XI – XII ст. На вічах вирішували питання війни та миру, запрошували й виганяли князів, приймали закони, укладали договори з іншими землями. Феодали використовували віча для обмеження князівської влади. Віча були ареною виступів народних мас.
В XII – XIII ст. на Русі одночасно правили кілька сильних князів. Новгородці укладали союз з будь-яким з них і приймали до себе – то Смоленського, то Чернігівського, то Володимиро-Суздальського князя. Незадоволені тим чи іншим князем городяни виганяли його, як нерідко йшлося у літописі: “Указували йому шлях, що було справі “Вольності князя” [3, 180]. Зміна князів на новгородському престолі відбувалася досить часто. За два сторіччя (1095–1304 рр.) князі змінювалися 58 разів, інші притримувалися кілька місяців [6, 72]. Ослаблення великокнязівської влади призводило таким чином до поступового посилення ролі посадників і розширення їхніх функцій. Вони не тільки контролювали дії князів, а й ставали головними магістратами республіки, що зосередили у своїх руках усю повноту виконавчої влади.
Слід зазначити, що в окремі періоди влада князів підсилювалася і найчастіше це відбувалося в часи військової небезпеки. Так було, наприклад, у середині ХVІІІ ст., коли із заходу Новгороду загрожували німецькі лицарі – хрестоносці та шведи, а з півдня – татари. У роки князювання Олександра Невського новгородці були змушені миритися зі свавіллям князя, який охороняв новгородську землю. Коли Олександр Невський залишив Новгород, щоб зайняти великокнязівський престол, новгородці визнавали його владу, повернувши до давньої традиції визнавати паном Новгорода Великого князя, як було у часи Київської Русі [1, 247]. Після падіння новгородської самостійності в 1478 р. новгородським князем вважали того, хто одержував від татарських ханів особливий документ – ярлик на велике князювання. При цьому новгородці домоглися від князів визнання своїх вільностей: князі не втручались у внутрішні справи республіки, обмежувалися відповідними податками і тільки інколи приїжджали в Новгород, залишаючи там своїх посадників [5, 44].
Отже, державний механім Новгородської республіки формували: народне віче, посадник (головна виборна посада – відав управлінням і судом), єпископ (глава церкви-архієпископ, якого теж обирало віче – окрім справ духовних відав казною, зовнішніми відносинами Новгорода, визначав торгові міри тощо), тисяцький (відав міським ополченням, судом у справах торгівлі і збиранням податків). Поряд із загальноміським вічем існували т. зв. “кончанські” (місто поділялося на 5 районів – кінців, а вся Новгородська земля на 5 областей – п’ятин) і “уличанські” (об’єднували жителів вулиць) вічові ходи. Втім фактичними господарями на вічі були 300 “золотих поясів” – найбагатших бояр Новгорода [5, 43].
Спосіб скликання народних зборів зазвичай літописці фіксують як “звонити вечь”, “созвонити вече”. У Києві скликання віча часто відбувалось через глашатаїв (“бирючей”). У Новгороді тривалий час дзвонили у спеціальний вічовий дзвін. Вони згадуються і в багатьох інших містах – у Володимирі-Волинську, Полоцьку, Пскові, Смоленську та ін. [6, 78]. Скликання віча, судячи з літописів, нерідко було зумовлене надзвичайними обставинами – зовнішньою загрозою, необхідністю покликання князя, його утвердження чи зміщення тощо.
Отже, літописні дані все ж характеризують віче як верховний демократичний орган влади, що продовжував розвиватись разом з княжою владою. Це дійсно народне зібрання, важлива складова державного механізму, яке вирішувало кардинальні проблеми соціально-політичного життя держави. Віче обирало князів, відало питаннями війни і миру, розпоряджалося земельними і фінансовими ресурсами землі чи волості, брало участь у законодавстві, зміщувало, хоч і рідко, адміністрацію тощо. Демократичний характер вічових нарад закріпився в досить усталеній процедурі їх проведення, в початках представництва, де діяльну участь брали “людье”, тобто прості люди, та відобразив значні демократичні традиції соціально-політичного життя в стародавньому Новгороді. Як помітно з історичних джерел, вічові збори практикувалися одночасно й в інших містах Київської Русі, проте вони ніде не мали такої влади, авторитету і регулярності скликання, як у Новгороді.
Віче у Новгородській республіці дійсно було органом прямого народовладдя та осередком демократичного інституту, адже фактично формувало собою вертикальну владну структуру – від конкретної вулиці до центрального міського віча. Воно істотно впливало на міжкнязівські взаємини, внутрішньополітичну ситуацію, суспільні відносини в давньоруських землях, визначало характер державно-правових процесів не лише в самому Новгороді та було одним з визначних явищ політичного життя Давньої Русі ХІ–ХІV століть. Традиції вічових зборів в Новгороді зберігалися ще тривалий час, адже ця земля не була захоплена монголо-татарами, а згодом здійснили вагомий вплив на формування представницьких форм правління та органів влади на різних етапах російської державності.
Література:
1. Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996. – 450 с.
2. Мороз С. Віче як символ державної самостійності Новгорода то його роль в історії Росії // Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. – Вип.3. – Тернопіль. – 2002. – С. 94-97.
3. Літопис руський / Пер. з давньоруської Л.Є. Махновця; Відп. ред. О.ВМишанич. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
4. Довідник з історії України / За заг. Ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К.: Генеза, 2001. – 1136 с.
5. Орлов А., Георгиев В., Георгиева Н., Сивохина Т. История России с древнейших времен до наших дней. Учебник. – М.: “Проспект”, 1999. –544 с.
6. Віче в паралельних повідомленнях літописів // Український історичний журнал. – 1998. – №4. – С. 70-81.
e-mail: dancingqueen.09@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
