Автор: Руснак Ілона Орестівна, студентка навчально – консультаційний центр Одеська Національна Юридична Академія в м. Чернівці
[Теория и история государства и права. История политических и правовых учений. Философия права]
В Україні захисту суб’єктивних прав людини і громадянина надається важливе значення. Згідно з діючою Конституцією України громадяни мають право на захист від посягань на життя і здоров’я , честь і гідність, на свободу і майно. Це право деталізується нормами галузевого законодавства: кримінального, адміністративного, цивільного та інших. [2]
На початковому етапі існування людей – сформованих істот існувала свобода дій, яка обмежувалась діями сильніших. Об’єктивним було існування своєрідних попередників прав людини – інтересів. Початок формування прав людини можна віднести до моменту сформування людини розумної як такої, що могла усвідомити свої потреби. [3]
Співвідношення індивідуальних інтересів – це вже інше питання, і відповідь на нього: людина вільна робити все, щоб тільки це не було на шкоду іншим, не ущімлювало їх прав, подальше закріплення цього в такому принципі права як: дозволено все, що прямо не заборонено – невиникла раптово, а формувалась історично, пройшла багато етапів свого розвитку. Початком був час, коли люди жили у згоді з розумом, без будь – кого над ними. Наслідок цього – формування того, що відоме нам під поняттям система природного права. Хоча, це в подальшому – з формуванням суспільно – державних та державно – суспільних утворень. При рівності між усіма, існування багатьох прав виявляється лишнім або, можна сказати, є більш формальним. Права як такі набувають актуального значення при існуванні нерівності – як врегульовуючий фактор і повинні носити погоджувальний характер. Стан, у якому людина перебуває від природи – це стан абсолютної свободи чинити що завгодно і як завгодно порядкувати своїм майном, не виходячи за межі дозволеного. Та хоча цей стан – стан свободи це все таки не стан уседозволеності дарма, що людина у ньому має необмежену свободу порядкувати своєю особою і власністю, все ж немає переступати грані. На вищезгаданому етапі владарює розум, який навчає усіх людей не зазіхати на життя, здоров’я, свободу, майно інших людей безпричинно. Але в силу людської природи є такі, що так не роблять і через це створюються правила, згідно з якими можна вдаватись до своєрідних заходів, щоб захищати свої інтереси від подібних людей. Тому відомі принципи: хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; зловивши на гарячому злодія, що краде мою власність, я можу навіть убити його, та якщо злодій утік то, я мушу відмовитись від приватної помсти і вдатися до закону ( цей принцип діяв при виникненні урядових інститутів, що і внесли корективи у нього ). Боронячи свої власні інтереси, кожна людина є суддею у своїй власній справі, тобто повинна покладатись тільки на себе. Найбільш справедливою було б укладення договору – документа, який би закріпив свободи ( інтереси ), перетворивши їх у права, тобто права людини як юридичне поняття виникають при їх відповідальному оформленні. Важливою умовою є відповідність правилам, створеним розумом і утвердженим використанням – моралі, яка узагальнює і звичай, тобто права повинні закріплюватись юридично лише тоді, коли воно відповідають принципам гуманізму, рівності тощо. Категорія «мораль» є ширшою від категорії «право» , оскільки останнє похідне від першого. Юридичні права можна визначити так: людина має юридичне право, якщо вона може звернутися до закону, шукаючи захисту від посягання. [3]
Отже, процедуру юридичного закріплення прав та свобод можна представити у такому вигляді: Законодавець спочатку ретельно знайомиться з мораллю в широкому розумінні, потім відповідно до обсягу обмежень на які особи добровільно пішли, потім приступає до формування системи законодавчого закріплення прав людини. Тобто формування прав людини – це тривалий процес історичного характеру, а коли вони вже закріплені нормативно ( гарантуються та охороняються) в певному суспільстві ( державному) інституті, то вже з цього моменту можна вважати їх утворенні. Приладом документів такого масштабу є Міжнародна декларація прав людини, Конвенція про права дитини, інші, а ООН можна розглядати з цієї позиції як інститут міжнародного значення. Отже права людини – це досягнення світової думки, і лише з моменту, коли вони юридично закріплені, їх можна вважати вродженими для дітей, які народжуються в уже існуючій правовій системі.
Література:
1. Конституція України. – К.,1996.
2. Основи держави і права/За ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. – К.: Либідь,1997. – 208 с.
3. Загальна теорія держави і права / За ред. Академіка АПРН України, професора В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
e – mail: zjqi@yandex.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
