Автор: Пригара Ольга Василівна, викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Закарпатського державного університету
[Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]
В умовах прискореного соціально-економічного розвитку країни, збільшення масштабів антропогенного впливу на природу особливої актуальності набувають заходи щодо посилення охорони природних ресурсів, ефективності їх використання, оздоровлення навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.
Вирішення екологічних проблем можливе лише за умови високої екологічної правосвідомості та еколого-правової культури членів суспільства, усвідомлення життєво небезпечних наслідків екологічних правопорушень, адекватної оцінки існуючої екологічної ситуації.
Екологічна правосвідомість – це система поглядів, ідей, уявлень про правове регулювання екологічних відносин, оцінок, почуттів, що відображають відношення суспільства до діючого екологічного законодавства, конкретним його приписам, до діяльності правоохоронних органів в даній сфері суспільних відносин [5].
Процес формування екологічної правосвідомості здійснюється в тісному взаємозв’язку трьох елементів: еколого-правової просвіти, еколого-правової освіти та еколого-правового виховання. Тільки в сукупності ці елементи можуть забезпечити умови формування у індивідів необхідного рівня екологічної правосвідомості та еколого-правової культури [2].
Актуальність еколого-правової просвіти, освіти та виховання зумовлена тим, що, по-перше, кризова ситуація в економіці й орієнтація на ринковий шлях розвитку викликає одночасно інтенсивне і екстенсивне природокористування та антропогенний тиск на навколишнє середовище. У зв’язку з цим у фізичних осіб, які організовують та здійснюють господарську діяльність, повинна бути сформована екологічна правосвідомість, яка сприяла б розумному оптимальному поєднанню екологічних та економічних інтересів такої діяльності.
По-друге, не дивлячись на широке застосування природноресурсових, природоохоронних та інших норм екологічного законодавства, багато членів суспільства не володіють необхідними еколого-правовим знаннями і часто появляють необізнаність в проблемах природокористування і природоохоронної діяльності. Цьому в значній мірі сприяє відсутність системного, дієвого різнорівневого механізму правового регулювання процесу формування екологічної правосвідомості.
Еколого-правова просвіта – це перший ступінь в екологічному вихованні. Вона покликана сформувати перші елементарні знання про особливості взаємовідносин суспільства та природи, придатність оточуючого середовища для проживання людини, вплив людської виробничої діяльності на навколишнє природне середовище. Екологічне просвітництво покликане формувати базові світоглядні установки і побутовий рівень екологічної свідомості. Хоча на цьому рівні знання про взаємовідносини суспільства та природи мають, як правило, уривчастий, несистематизований характер, можуть бути логічно неузгодженими і навіть суперечливими, без його наявності неможливо приступити до формування екологічно культурної людини [6].
Для еколого-правової просвіти не характерна обов’язковість, коло знань, отриманих у її процесі не обмежене, а засоби її здійснення є різноманітними та являють собою взаємопов’язану систему. Засобами еколого-правової просвіти виступають засоби масової інформації, художня література, семінари та лекції тощо.
Не дивлячись на епізодичність еколого-правової просвіти, її суть і важливе значення полягають у безперервному (протягом усього життя людини) контакті з проблемами охорони навколишнього природного середовища через науково-популярну та художню літературу, радіо- та телепередачі, шляхом залучення громадян до вирішення конкретних проблем по раціональному природокористуванню та охороні навколишнього природного середовища. Основною метою таких заходів є засвоєння навичок до самостійного спостереження, оцінки та елементарного прогнозу можливих змін навколишнього середовища під впливом виробничої, господарської та іншої антропогенної діяльності.
Еколого-правова освіта – це психолого-педагогічний процес впливу на людину, процес засвоєння еколого-правових знань, навичок, умінь з метою формування теоретичного рівня екологічної правосвідомості особи, що дає змогу розуміти та давати оцінку уявленням про взаємозв’язки в системі „людина-природа” [4].
Специфіка еколого-правової освіти полягає в тому, що вона повинна базуватися на принципі „випереджаючого відображення”. У свідомості людини повинна відбуватись постійна оцінка можливих наслідків втручання у природу як безпосередніх, так і майбутніх, з позицій не тільки добробуту людини, а й гармонізації відносин в системі „суспільство-природа”.
Еколого-правові знання є умовою правомірної поведінки людини. Вони забезпечують можливість правильної орієнтації в обставинах і прийняття рішення з врахуванням наслідків екологічно значимої поведінки, оцінки і реакції на них зі сторони держави і суспільства.
Екологічні знання є обов’язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів та призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища (ст..7 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища від 25 червня 1991 року) [1].
Еколого-правова освіта спрямована на формування еколого-правової свідомості у осіб, які отримують середню, середню спеціальну, вищу освіту, у осіб, які отримують другу вищу освіту, або які навчаються на курсах по перепідготовці кадрів та підвищення кваліфікації, а також у тих осіб, які отримують освіту для здійснення професійної викладацької або природоохоронної діяльності.
Результатом еколого-правової освіти є формування у індивідів професійних навиків сприйняття, відображення та вираження еколого-правових знань, оцінок, регулятивних можливостей природноресурсових та природоохоронних норм, ефективності їх застосування, реалізації прав та обов’язків суб’єктів природноресурсової та природоохоронної діяльності, оптимізація юридично значимих явищ і процесів, еколого-правових приписів, актів тощо.
Еколого-правове виховання як один з елементів формування екологічної правосвідомості у громадян являє собою організаційно-просвітительський (інформаційний) вплив на громадян з метою формування у індивіда не лише наукових знань, а й певних переконань, моральних принципів, що визначають його життєву позицію і поведінку в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, високого рівня еколого-правової культури громадян та суспільства в цілому. В процесі еколого-правового виховання формується певна система екологічних цінностей, які визначають бережливе ставлення людини до природи, спонукають її до виконання та застосування еколого-правових норм. У свідомість індивідів закладаються морально-етичні основи цивілізованого сприйняття, відображення та вираження вимог природноресурсового та природоохоронного законодавства., раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.
Еколого-правове виховання здійснюється як державою (в особі спеціально уповноважених органів, навчальних закладів) так і членами суспільства [3]. Держава як головний механізм регулювання та узгодження загальних інтересів індивіда та суспільства у їх взаємовідносинах з природою має виключне право не лише на формування екологічного законодавства, а й на примусові дії що індивідів, чи їх груп, що направлені на дотримання цих законів.
Результатом еколого-правового виховання є формування у людини еколого-правового стилю мислення, еколого-правової культури та етики, необхідних екологічних, моральних, правових поглядів на природу та місце людини в ній, екологічно коректної поведінки, активної екологічної позиції.
Таким чином, перед вищою школою у процесі підготовки кваліфікованих кадрів виникають завдання: еколого-правової просвіти, освіти та виховання всіх, хто навчається та професійної підготовки тих, які в процесі трудової діяльності будуть пов’язані з впливом на навколишнє природне середовище та з діяльністю по охороні довкілля.
Література:
1. Андрейцев В.І. Екологія і закон. Збірник екологічного законодавства в 2-х томах.-К., 1998.
2. Вершок И.Л. Об экологическом правосознании // Государство и право, 2003, №3.- С.42-49.
3. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. – М., 1982. – С.41-74.
4. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. – Новосибирск, 1987. – С.176-200.
5. Кравченко С.Н. Реализация экологического законодательства // Правовое воспитание, 1989, №8. – С.38-48.
6. Салтовський О.І. Основи соціальної екології. – К.,1997. – С.105-123.
e-mail: opryhara@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
