Автор: Міма Ірина Володимирівна, кандидат юридичних наук, Криворізький навчальний центр Одеської національної юридичної академії
[Теория и история государства и права. История политических и правовых учений. Философия права]
Сучасні правознавці правову культуру визначають як систему цінностей, що відповідають рівню правового прогресу, досягнутого суспільством, і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності [1]. Показником правової культури є міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільного виконання правових норм, реальності прав і свобод громадян, рівень правової культури впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми й засоби забезпечення прав громадян, ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права, а отже, правового сприйняття загалом.
У вітчизняній юридичній літературі недостатньо досліджується ціннісний характер соціально-культурних та релігійних параметрів правових феноменів, використання теоретико-методологічних положень сучасної культурології та релігієзнавства. Як справедливо зауважує Н. Оніщенко, однобічне юридико-позитивне розуміння права характеризується позбавленням права духовного начала або наданням йому другорядної, суто підпорядкованої ролі. На перший план висувається уявлення про право як про інститут, що має відповідні структурні та функціональні характеристики в різних правових системах [2]. Використання релігійно-культурологічного підходу у дослідженні правових явищ дає змогу, скласти більш широке уявлення про право, правову систему, механізм правового регулювання суспільних відносин тощо. Саме релігійні норми, як структурні елементи релігійної системи, та культура є мірою свободи, містять духовно-моральні, загальнолюдські цінності, впливають на національну самосвідомість та визначають конкретні норми поведінки. Отже, вважаємо за доцільне привернути увагу дослідників до ґрунтовного аналізу впливу релігійних норм на правову культуру. Проведення такого дослідження сприятиме поглибленню змісту правової культури та правової свідомості, удосконаленню механізму реалізації норм права у системі регулювання суспільних відносин.
Розвиток правової культури обумовлюється історичними, соціально-економічними, політичними умовами, які об’єктивно складаються в суспільстві, ступенем гарантованості державою та громадянським суспільством прав і свобод людини. Визначити зміст правової культури, а отже і рівень впливу на неї релігійних норм, можна лише за умови аналізу правової культури як частини загальнонаціональної культури. Виходячи з того, що культура є структурою певної сукупності понять, за допомогою яких люди формують свій досвід, правову культуру необхідно розглядати як явище багатоаспектне [3]. У першу чергу, правову культуру можна визначити як сукупність правових знань, принципів, правової діяльності, правових звичаїв, духовних цінностей, а отже і релігійних норм. Крім того, правову культуру можна розглядати як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому.
Правова культура, як складна правова категорія, складається з певних елементів, які у сукупності визначають її зміст, є взаємопов’язаними та взаємоузгодженими.
На думку В. Сальникова, структурними елементами правової культури є: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб’єктів. Що ж стосується змісту правової культури, то цим поняттям охоплюється характер, рівень та ступінь розвитку складових елементів правової культури та створюються умови для суспільного прогресу [4].
Як слушно зазначає В. Лазарєв, правова культура передбачає наявність певного рівня правової свідомості та чуттєвого сприйняття правової дійсності, результату правової діяльності у вигляді духовних та матеріальних благ, створених людьми [5]. Вчений наголошує, що правова культура тісно пов’язана та функціонує у взаємодії з іншими сферами культури: політичною, моральною, естетичною, релігійною. Релігія поруч з іншими соціальними регулятивними системами визначає та впливає на поведінку людей. Складовими частинами релігійної системи виступають: релігійна свідомість, релігійні відносини (культова та поза культова діяльність) і нормотворча діяльність (розробка, прийняття релігійних норм), релігійні норми (канони), релігійні організації та інститути.
Релігія реалізує свій вплив на правову культуру через власні інститути (церкву, релігійні організації, об’єднання віруючих), через нормотворчий процес, систему релігійних норм (канонів), правил поведінки, функціонування релігійного культу, ідеологію і масову релігійну свідомість. Релігія постає як цілісна система взаємопов’язаних та взаємоузгоджених елементів. Всі компоненти структури релігії та їх взаємозв’язки з різними компонентами структури суспільства мають соціальні виміри. Саме релігійна свідомість як елемент культури є безпосереднім внутрішнім (особистісним) механізмом визначення правової позиції (вибір правомірного чи неправомірного варіанту поведінки).
Вплив релігійних норм на правову культуру полягає в наступному: 1) релігійні норми відображають релігійну ідеологію, здійснюють специфічний педагогічний вплив на віруючих, мирян, прихожан, формують у суб’єктів релігійних відносин мотиви правомірної релігійної поведінки; релігійні норми, впливаючи на волю та свідомість людей, досягають поставлених цілей та задач, формуючи певне ставлення до релігійних приписів та спонукаючи суб’єктів до дій відповідно до їх вимог. Як зазначає О. Павлов, відбувається ідейно-мотиваційний вплив на свідомість та поведінку суб’єкта з метою спонукання його до позитивних релігійних дій [6]; 2) релігійні норми акумулюють духовні цінності та досягнення світових релігій [7]; містять особливості світоглядних положень конкретного віросповідання. У свою чергу, релігійні норми, які санкціоновані державою, визнаються як джерела права, мають відповідну юридичну силу, є безпосереднім регулятором суспільних відносин та впливають на правову культуру як суспільства, так і особи, зокрема. До того ж, під час регулювання певного виду суспільних відносин, релігійні норми покликані втілити у життя конкретні соціальні цінності, нормативні ідеї та моральність, закріпити релігійну свідомість на відповідному рівні.
Релігійні норми, як загальний рівень справедливості для усіх суб’єктів релігійних відносин, проводять розмежування між свободою та сваволею, оформляють та нормують свободу як відносини незалежних один від одного суб’єктів релігійних відносин у рамках загального порядку (в умовах дії загальних релігійних норм). Форма та зміст конкретних релігійних відносин визначається та підпорядковується певним приписам релігійних норм. Крім того, релігійні норми можуть бути використані як абстрактні формули, моделі, за якими відбуватиметься розробка будь-яких правових норм – як основа, норми-принципи для національного законодавства та удосконалення діючих правових норм. Використання змісту релігійних норм у правотворчій діяльності через втілення національних релігійних традицій, ідей у змісті правових норм, сприятиме розвитку та зміцненню правової культури та правосвідомості суб’єктів суспільних відносин.
Підсумовуючи наведене, зазначимо, що завдяки впливу релігійних норм на правову культуру відбувається засвоєння суспільством цінностей, що вироблені людством і переходять від покоління до покоління; відбувається загальноідеологічний вплив усієї релігійно-нормативної дійсності на внутрішній світ суб’єкта суспільних відносин щодо формування у ціннісних правових уявлень та виховання особистості; створюється взаємозв’язок нормативних та соціальних чинників, що у сукупності узгоджують дію релігійних приписів. Впливаючи на правову культуру суб’єкта суспільних відносин, релігійні норми визначають доцільність правової поведінки та діяльності, регулюють внутрішню оцінку людини у формі моральної ідеї чи морального ставлення до власних дій та інших суб’єктів із відповідним закріпленням належного зразка поведінки; вносять раціональні основи у суспільне життя, втілюють моральні цінності та ідеали; сприяють формуванню духовного світу індивіда, організованості, стійкості, впорядкованості та узгодженості у поведінці суб’єктів суспільних відносин.
Література:
1. Фуллер Л. Мораль права / Фуллер Л. ; [ пер. с англ. Н. Комарова]. – К.: Сфера, 2004. – С. 45 – 48.
2. Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії / Оніщенко Н. М. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – С. 168.
3. Теорія держави і права: Академічний курс : підручник / [В. С. Журавський, О. Л. Копиленко, С. В. Бобровник та ін.] ; за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – С. 560.
4. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура / Сальников В.П. – Саратов : изд-во Саратов. ун-та, 1999. – С. 36.
5. Лазарев В. В. Теория государства и права : учебник для вузов / В. В. Лазарев, С. В. Липень. – [3-е изд., испр. и доп.]. – М. : Спарк, 2004. – С. 203-204.
6. Павлов А. С. Курс церковного права / Павлов А. С. – Св. Троице-Сергиева Лавра, 1902. – С. 71.
7. Лукияник В. Государство и церковь / В. Лукияник // Православный вестник. – 1997. – № 3. – С. 66–68.
e-mail: pearle@ukrpost.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
