ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВА, І ДЕЯКІ АСПЕКТИ РОЗУМІННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ЯВИЩ
06.10.2009 18:47
Author: Гладун Євген Валерійович, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies. Philosophy of law]
В своїй доповіді я б хотів коротко розкрити основні концепції права (або праворозуміння) і відповідно дослідити розбіжності в розумінні деяких державно-правових явищ які виникають внаслідок неоднозначного розуміння того, що таке є це унікальне явище «право»
Одна з основних концепцій – це нормативна (або позитивного права). Я думаю всім знайоме визначення права як системи загальнообов’язкових, гарантованих, формально визначених правил, встановлених державою і виконання яких забезпечується державним примусом. Так воно визначається в більшості підручників з теорії держави і права особливо з пострадянського простору і є прямим наслідком радянської доктрини юридичного позитивізму, яка вчила, що право – це закон.
Відповідно правом слід вважати виключно ті писані норми, які встановлюються законодавством. Отже без існування держави право виникнути не може, оскільки воно має одну ознаку, без існування якої право не є правом з цієї концепції, а саме – юридична легітимність, яку може дати виключно компетентний орган державної влади.
Саме тому представники цієї концепції так відмежовують від поняття «права» такі інститути як норма моралі, звичаї.
В принципі ця концепція була популярна в усі часи, позаяк державні діячі багатьох країн світу таким чином давали зрозуміти, що правом є виключно ті норми які вони самі встановлюють. Відповідно держава всіляко сприяла тим, хто поширював ці ідеї в масах, і навпаки не завжди сприймала тих хто це заперечував.
На противагу цьому була створена концепція природного права. Особливого розквіту набула в часи Просвітництва, внаслідок того, що просвітителі-гуманісти спостерігаючи за соціальною несправедливістю, яка їх оточувала стали поширювати ідеї, що людина від народження, в незалежності від волі держави наділена певним обсягом прав і свобод, які вона може реалізовувати.
Тобто ключовий момент це незалежність виникнення права від волі держави і державних діячів.
Відповідно Закон є лише формою закріплення деяких прав і свобод громадян. Отже право формується певним характером суспільних відносин, які набуваючи усталеності формують правило поведінки, яке і є правом.
Забезпечення виконання здійнюється не державним примусом, а самим народом який сам може впливати на тих, хто не хоче дотримуватися права.
Відповідно право виникає раніше держави, тому що суспільні відносини, правила поведінки не потребують державного регулювання.
Характер прав, якими наділена людина з народження визначається ступенем розвитку суспільства де вона проживає. Але не має великої різниці в розвиненому чи нерозвиненому суспільстві вона народилася, бо з самого моменту народження в будь-якому середовищі, де б вона не народилася є певні правила, які зобов’язують батьків піклуватися про дитину, годувати її, і якщо вони не будуть цього робити, це викличе осуд середовища де вони перебувають.
Критики цієї концепції на мою думку справедливо вважають, що виникають величезні розбіжності навколо того, що ж є безпосередньо правом, а що ні. Тобто в процесі розвитку суспільства виникають ситуації коли одна група людей в одному і тому ж середовищі хоче жити по одним правилам, а друга – по іншим. Відповідно люди лише можуть обрати тих, хто має достатньо вмінь, навичок і авторитету ці норми встановлювати.
Також популярною є історична концепція права. ЇЇ прихильники вважають що правом є закріплені державою відносини, що склалися в процесі розвитку суспільства.
Тобто держава в даному випадку виступає не як творець правових норм, а як суб’єкт, що надає їм легітимності.
Відповідно норми права створюються характером суспільних відносин, що склалися історично.
Але виникає спірний момент, які є правом закріплені норми, що не визнані великою частиною суспільства? Адже прихильники цієї концепції вважають, що юридична легітимність це є основною ознакою права.
Відповідь на це спробували дати представники марксистської концепції права, які вважали, що право є інструмент, за допомогою якого панівні класи диктують свою волю іншим.
Тобто це лише засіб диктування своєї волі виражений актах. Відповідно як держава може виникнути раніше, так і право, бо ключовим моментом тут є не формальна визначеність, а здатність диктувати певні правила поведінки.
Не обов’язково цим можуть бути тільки акти законодавства, це може бути наявність засобів виробництва, певна влада того чи іншого суб’єкта, тощо.
Отже підсумовуючи вищевикладене, можна відмітити наскільки різно можна розуміти в залежності від концепції права такі явища як «держава», «норми права», «закон».
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
