КОМПЕТЕНЦІЯ ТА ПРАВОВИЙ СТАТУС ГЛАВИ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
13.02.2007 23:00
Автор: Сіліна Анастасія Сергіївна, ад’юнкт Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ
[Адміністративне право. Митне та податкове право]
Держава, як гарант права на екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги створює систему цивільного захисту, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, природного та воєнного характеру. Концепція захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайної ситуації вказує на те, що рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо в загальнодержавному масштабі не буде вирішено завдання захисту населення, об’єктів економіки, національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного, природного або іншого характеру. Найголовніша роль в забезпеченні безпеки й ефективному захисті населення, об’єктів економіки і в цілому національного надбання країни від надзвичайних ситуацій природного або техногенного характеру належить державі, яка формулює й встановлює в даній сфері відповідні норми, стандарти, критерії, правила, вимоги і розпорядження, які у свою чергу є основою функціональних процедур державного регулювання запобігання надзвичайним ситуаціям, а також організації і здійснення заходів щодо їх ліквідації.
Існуюча в Україні система державного управління зараз нажаль внутрішньо суперечлива, незавершена, громіздка і відірвана від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ [1]. В умовах проведення в державі адміністративної реформи особливої актуальності набуває питання підвищення ефективності правового статусу Президента України, а також відокремлення компетенції Президента від компетенції органів виконавчої влади. Метою цього дослідження є визначення компетенції та правового статусу глави держави як суб’єкта державного управління у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Основним критерієм оцінки ефективності діяльності будь-якого органу державної влади є відповідність змісту управлінської діяльності тим ознакам, що визначені в компетенції органу. Адміністративісти пропонують таке визначення поняття «компетенція» − це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності [2, с.70]. Компетенція Президента України передбачена виключно Конституцією України, яка надає необхідні повноваження для виконання функцій глави держави.
У зв’язку з цим, слушною є думка Р. Михеєнко про те, що глава держави має «закритий» перелік повноважень, які встановила Конституція України, вирішення ж всіх інших питань, які потребують правової регламентації шляхом прийняття підзаконних нормативних актів, об’єктивно належать до відання Кабінету Міністрів України [3, с.26]. Таким чином спірним є висновок академіка В.Ф.Погорілко який вважає, що статус Президента України не уособлюється жодною гілкою влади і глава держави має значні компетенційні переваги щодо виконавчої влади [4, с.251–252]. Як вважає фахівець з державного управління В.Я.Малиновський [5, с.478]: «формально сьогодні Президент України не є главою виконавчої влади, хоча глава держави, який обирається безпосередньо народом, не лише представляє державу, а й має безпосереднє відношення до виконавчої влади». З нашої точки зору Президента не можна цілком персоніфікувати з якоюсь однією гілкою державної влади, в даному випадку це ж стосується і виконавчої влади.
Як вважає відомий український юрист, професор В.М. Шаповал, поєднання функцій Президента зі сферою виконавчої влади не в останню чергу забезпечується існуванням такого органу, як Рада національної безпеки і оборони України, і його головуванням у цьому органі [6, с.32]. За посадою Президент очолює Раду національної безпеки і оборони України, формує її персональний склад, головує на її засіданнях і оформлює своїми указами рішення, прийняті на цих засіданнях. До функцій Ради національної безпеки і оборони України належать: питання оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; а також, координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану; координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану, та інші [7, ст.4 п. 1, 5,6,7]. У юридичній літературі Рада національної безпеки і оборони України визначається як спеціалізований, міжвідомчий, колегіальний, постійно діючий, консультативно-дорадчий орган у сфері національної безпеки [8, с.3]
Президент України є відповідно до Конституції України гарантом прав і свобод людини і громадянина. Оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, то й для Президента як глави держави це є безумовним пріоритетом. Він визначає основні напрями діяльності держави по захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Координує і контролює роботу державних органів по забезпеченню техногенної безпеки, приймає стратегічні й оперативні рішення.
Виконання Президентом своїх конституційних повноважень зумовлює існування дорадчих та консультативних органів, існування яких повинно не тільки стимулювати президентську активність на різних ділянках державного управління, а головним чином координувати діяльність всіх органів державної влади щодо вирішення конкретних питань. Одним з таких органів і є Рада національної безпеки і оборони України. З нашої точки зору таку саму координацію повинен здійснювати глава держави у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Згідно з Конституцією України Президент України приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України [9, ст. 106 п. 21].
Таким чином, за Президентом України не визнаються будь-які інші повноваження, крім передбачених Конституцією України. Слушною є думка Р.Михеєнка, що «в Основному Законі України закладено дуалістичну модель виконавчої влади, що характеризується так званою біцефальністю (двоголів’ям), суть якої така: є глава держави – «провідник» виконавчої влади, поруч існує і виконує свої повноваження уряд, який очолюється його главою» [3, с.27].
Адміністративна реформа, яка зараз проводиться в Україні, покликана виправити двозначний стан глави держави, а також створити ефективний механізм взаємодії всіх гілок влади та Президента України, що відповідало б стандартам правової, цивілізованої європейської держави.
Література:
1. Концепція адміністративної реформи в Україні // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст.32.
2. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
3. Михеєнко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України та Кабінету Міністрів України // Право України. – 2000. – № 8. – С.24–28.
4. Ограни державної влади України / За ред.В.Ф.Погорілка: Монографія. К.:Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького, 2002. – 592 с.
5. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К.: Атака, 2003. – 576 с.
6. Шаповал В. Конституційний механізм державної влади в незалежній Україні: політико–правові проблеми організації виконавчої влади // Право України. – 1997. – № 1. – С.31–36.
7. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР // Офіційний вісник України. – 1998 р. – № 13. – ст. 18.
8. Петрів І.М. Конституційно-правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України: Автореф. дис…канд.юрид.наук: 12.00.02/ НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2004. – 19 с.
9. Конституція України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст.141.
е-mail: silinanastya@skif.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
