Author: Довганчук Сергій Миколайович, здобувач Запорізького Національного Університету
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies. Philosophy of law]
Одним з новітніх інструментів вирішення спорів у вітчизняній правовій практиці є третейський суд, що утворюється за угодою або відповідним рішенням зацікавлених фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Принципи третейського розгляду окрім загальних засад є відображенням специфіки і змісту правового явища та визначенням його якісних особливостей. Охоплюючи зміст третейського розгляду, принципи визначають його мету та методи її досягнення, характер і зміст діяльності суб’єктів розгляду цивільних та господарських справ на стадіях розвитку третейського розгляду. Принципи сприяють правильному розумінню, пізнанню, застосуванню та реалізації правових норм, є основою для розвитку законодавства, підготовки, розробки і прийняття відповідних їм за змістом правових норм та подальшого їх вдосконалення і втілення у суспільному житті.
Загальноправовим принципом третейського розгляду є принцип законності, який закріплено Конституцією України - згідно статті 129, та Законом України „Про третейські суди” – відповідно до статті 4.
Дане конституційне положення тотожне з позицією Європейського суду з прав людини, який при тлумаченні ч.1 ст.6 Європейської конвенції про права людини закріплює право кожного на справедливий розгляд справи незалежним та безпристрасним судом, створеним на підставі закону [ 1, 202]
Принцип законності послідовно і чітко закріплено й у галузевому процесуальному законодавстві. Він полягає у безумовному дотриманні третейським судом норм як процесуального так і матеріального закону при розгляді і вирішенні справи.
Сам зміст принципу законності розчинений у інших принципах та нормах третейського розгляду. Таким чином з огляду на наявність даного принципу у інших нормах можна відзначити, що держава надає свій дозвіл на третейський розгляд спорів та в той самий час вимагає від третейського суду дотримання при своєму функціонуванні норм матеріального та процесуального права. В літературі відзначається , що принцип законності обмежує третейський суд та сторони при розгляді справи межами обов’язкових норм, які встановлені законом [2, 55].
Нормативними джерелами для вирішення третейських спорів повинні бути правові акти України, відповідно до їх юридичної сили та місця у загальній системі національного законодавства. Крім того, у якості обгрунтування діяльності третейського суду виступають норми, які були сформульовані сторонами при укладенні договору. При цьому, в силу особливостей третейського розгляду та виходячи з приватноправової природи третейського суду, норми договірного характеру мають пріоритет перед нормами, які встановлені у законі [3, 133]. При цьому, договірні норми не повинні при їх застосуванні третейським судом вступати у конфлікт з імперативними нормами національного законодавства.
В той самий час існує небезпека щодо наслідків, які пов’язані з неминучим впливом міжгалузевої природи принципу законності при розгляді державними судами результатів вирішення спорів третейськими судами. Скворцов О.Ю. справедливо зазначає, що використання підходу до інтерпретації принципу законності як основого принципу права здатне знищити третейський розгляд як правовий феномен. Адже якщо інтерпретація принципу законності передбачає, що будь-яке неправильне застосування третейським судом норм матеріального буде являтись підставою для скасування рішення третейського суду, то це дозволить державним судам тотально і безконтрольно втручатись у діяльність третейських судів [4, 135]. Зрозуміло, що лише суттєві порушення норм матеріального чи процесуального права можуть бути підставою для перегляду рішень, прийнятих третейським судом. Саме в такому контексті слід розглядати дію статті 51 Закону України „Про третейські суди”, яка визначає підстави для оскарження та скасування рішення третейського суду.
Принцип законності тісно пов’язаний з реалізацією головного завдання функціонування третейських судів, яке задекларовано у ст.3 Закону України „Про третейські суди” — завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Отже, основним завданням третейських судів є дотримання духу законності і справедливості у своїй діяльності.
Проявом принципів верховенства права та законності слід вважати і вимоги ст. 22 Закону, де йдеться про відповідальність за невиконання чи неналежне виконання третейськими суддями своїх обов'язків. Засади законності в обов’язковому порядку відображаються і в рішенні третейського суду, на що спрямована ст. 46 Закону, в якій як обов'язковий елемент рішення визнано посилання на норми законодавства, якими керувався суд при прийнятті свого рішення.
Реалізація принципу законності у третейському розгляді означає:
- розгляд спору згідно з нормами матеріального права;
- здійснення третейського розгляду за процесуальними правилами, визначеними Законом;
- вичерпний перелік підстав та порушень для скасування рішення третейського суду компетентним судом або відмови від його виконання;
- можливість повторного звернення сторін до третейського суду у випадку скасування рішення третейського суду компетентним судом.
Принцип законності у третейському розгляді проявляється як матеріальний, і як процесуальний принцип одночасно.
Питання принципу законності внаслідок меншої формалізованості має фундаментальне значення для третейського розгляду. Саме менша нормативна врегульованість вимагає від третейських судів надзвичайної уваги до дотримання даного принципу. По суті це єдиний принцип у всій конструкції третейського розгляду, який проникає в усі інститути та норми третейського процесу та цементує, об’єднує їх в єдину систему. Сама ж ідеологія принципу законності у третейському розгляді повинна будуватись не тільки на формальному розумінні норми, а також на духові закону.
Література:
1. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: Право и практика. - М., 1988 – 202с.
2. Давтян А.Г. Развитие теории принципов в гражданском процессуальном праве Армении. Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве/ Под. Ред. М.К. Треушникова. М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2004. С.150.
3. Скворцов О.Ю. Третейское разбирательство предпринимательсккх споров в России: проблемы, тенденции, перспективы. - М.: Волтерс Клувер, 2005. – 133с.
4. Скворцов О.Ю. Третейское разбирательство предпринимательсккх споров в России: проблемы, тенденции, перспективы. - М.: Волтерс Клувер, 2005. – 135c.
e-mail: dovganchuksn@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
