Теорія держави та права як юридична наука належить до суспільних наук, оскільки вивчає державу та право, яке покликане регулювати визначені суспільні відносини. Разом з тим, це і гуманітарна наука - про людину, її права та свободи. Різне розуміння природи людини обумовлює ту чи іншу модель суспільного буття, отже, і права як основи цього буття, суспільних відносин.
Теорія держави та права, як і будь-яка наука, що відбиває сферу людської діяльності, має завдання виробити і теоретично систематизувати об'єктивні знання про дійсність, у першу чергу про державу і право. Протягом історії розвитку людської цивілізації держава та право виступали як активна, дієва сила, що керує долями людей, класів, суспільств. Являючи собою важливу частину суспільно-політичної структури будь-якого цивілізованого суспільства, ці інститути настільки зрослися з ним, відповідаючи потребам усіх сторін життя індивідів, що в очах багатьох мислителів минулого ототожнювалися із суспільством.
Народження будь-якої науки починається з чіткого формулювання її предмета та супроводжується уточненням і поглибленням його первинного формулювання. Причому зв'язок між рівнем розвитку науки і характером визначення її предмета не однобічний, а досить складний, діалектичний. Наука довгий час (особливо на початкових етапах розвитку) може розвиватись і без методологічної рефлексії. У цьому випадку з'являється новий об'єкт, сфера, явище, які досліджуються методом спроб і помилок, або з використанням запозичених в інших науках методів. Наслідком накопичення первинних результатів дослідження є спроби їх осмислення та визначення напряму подальших пошуків, що й виражається у формулюванні предмета науки. Тому, на нашу думку, предмет науки завжди є, з одного боку, результатом, підсумком попередніх наукових досліджень, а з іншого боку - задає майбутнє проблематичне поле науки, формулює для розв'язання глобальну пошукову проблему. В одних випадках нові фундаментальні відкриття можуть кардинально змінити предмет науки, а в інших - дати принципово нове формулювання предмета науки, що вже саме собою є значним науковим відкриттям.
Як відомо, основним класифікаційним критерієм відмежування предмета однієї науки від предмета іншої є об'єкт пізнання. На нашу думку, об'єктами теоретичного осмислення у будь-якій науці є: досліджувана реальність та її пізнання. Отже, у теоретичній науці за об'єктом пізнання легко виділити дві складові: теоретичне знання про досліджувану реальність, - онтологічна частина, і теоретичне знання про пізнання цієї реальності - гносеологічна частина.
Так, В.А. Козлов пише, що, "необхідною передумовою дослідження теоретико-методологічних проблем науки є характеристика самої науки. Така характеристика містить у собі обґрунтування щодо самостійного об'єкта і предмета науки, уявлення про властиві даній науці форми відображення, принципи організації теоретичної системи і рівень знань про об'єктивну реальність" [1, c. 10].
Досить часто науковці не розмежовують поняття "об'єкт" і "предмет" науки. У такому випадку, як правило, під предметом науки розуміють частину дійсності, що вивчає та чи інша наука. На нашу думку, цей підхід не є вірний. Оскільки, якщо в рамках такого підходу спробувати визначити, що є предметом теорії держави та права як науки, то ним і буде держава і право. Однак, таке визначення нічого не дає нам ні в пізнавальному, ні в змістовному плані, так як воно виступає тавтологією назви науки. Крім того, інколи назва науки може бути ніяк не пов’язана з об'єктом її дослідження. Отже, у випадку якщо явище дійсності, що досліджується наукою, досить абстрактне і розпливчасте, то наведене вище розуміння предмета науки не є достовірним. А оскільки уявлення про будь-яке явище в міру його вивчення розширюється і розмивається емпіричним матеріалом, системою ідей, концепцій, гіпотез тощо, то з впевненістю можна зробити висновок про те, що зазначений підхід відноситься практично до усіх наук і є швидше виключенням з правил.
Ще більш неточною, на наш погляд, є думка про те, що предмет науки пропонують розуміти як "відповідне коло закономірностей, що вивчаються якою-небудь сферою людської діяльності" [2, c. 8]. Навіть якщо допустити, що ці закономірності можна встановити, то для того, щоб їх вивчати, наука спочатку повинна їх чітко визначити. Причому, важливо враховувати наступне: процес встановлення згаданих закономірностей і складає основний масив наукової діяльності.
Як відзначалось вище, багато наук вивчають однакові явища та феномени. Тому виникає питання про те, як відмежувати предмет дослідження однієї науки від предмета дослідження іншої у випадку, коли коло досліджуваних цими науками явищ (феноменів) збігається або близьке. Вирішуючи проблему науково обґрунтованого і чіткого розмежування наук у контексті часткового або повного збігу їхніх об'єктів дослідження, і була здійснена спроба ввести поряд з поняттям "предмет науки" поняття "об'єкт науки". Та за допомогою вже цих двох понять провести межі між тими науками, у яких частково або цілком збігається об'єкт дослідження. Цей підхід одержав поширення в юридичних науках: "Кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, що тісно співвідносяться, але не збігаються. Поняття об'єкта ширше, ним охоплюються явища зовнішнього світу, на які поширюється пізнання і практичний вплив суб'єктів, людей. Предмет же - це частина, той чи інший конкретний аспект об'єкта, досліджуваний наукою; це коло найбільш істотних питань, які вона вивчає. Якщо об'єкт виступає, як правило, загальним для ряду наук, то предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Будь-яка наука має властивий тільки їй один предмет, яким і визначається самостійність, своєрідність і особливості тієї або іншої науки, її відмінність від інших систем знання" [3, c. 13]. У такому випадку наука розуміється як "коло питань, що вона вивчає" [4, c. 29].
Ідея використовувати поняття "об'єкт науки" у контексті визначення предмета конкретної науки стала досить розповсюдженою в юридичній літературі в середині 70-х років XX століття. Серед її прихильників можна назвати В.О. Тенненбаума, А.М. Васильєва, Ф.Н. Фаткулліна, А.В. Сурілова та інших учених.
Слід зазначити, що низка вчених-юристів у своїх роботах ігнорують поняття "об'єкт науки". Вони розглядають проблему предмета теорії держави та права не згадуючи і не використовуючи категорію "об'єкт науки". Сказане стосується, таких учених, як: В.Н. Хропанюк, Л.І. Спиридонова, В.В. Лазарєв тощо.
Досить цікавим є погляд Сурілова А.В., який використовує поняття "об'єкт науки" для більш точного і конкретного визначення предмета науки" [5, с. 25].
У процесі розвитку науки зазнає змін і перетворень її предмет, адже життя висуває нові об'єкти пізнання та ліквідує ті, що віджили. Традиційна проблематика будь-якої науки, у тому числі держави і права, поповнюється новими напрямами досліджень, пов'язаних зі сферою інших галузей наукового знання. Практика свідчить: інтеграція, злиття, об'єднання різних наук у комплексному дослідженні відповідних об'єктів означає прогрес науки. Варто зазначити, що розширення предмета теорії держави і права у розумних, виправданих державно-правовою дійсністю межах, не «розмиває» його, а значно збагачує та зміцнює. Таке твердження узгоджується з відомим положенням про те, що державу і право неможливо до кінця зрозуміти, виходячи тільки з них самих, що лише за межами предмета теорії держави та права (у сферах економіки, політики, суспільної свідомості тощо), «на стику» з предметами інших наук виявляються істинна сутність, призначення та роль держави і права у суспільстві.
Література:
1. Проблемы предмета и методологии общей теории права/Козлов В. А..- Л.: Изд. ЛГУ. - С. 10.).
2. Загальна теорія держави і права/Кельман М. С, Мурашин О. Г., Хома Н. М. - Львів: Новий світ - 2003. – С. 8.
3. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. - М.: Юристъ, 1997. - С. 13.
4. Проблемы теории государства и права/Абдулаев М. И., Комаров С. А. - СПб: Питер, 2003. - С. 29.
5. Теория государства и права/Сурилов А. В.— К- Одесса: Вища школа, 1989.-С. 25.
e-mail: elena_tim@mail.rv.ua |