РОЛЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У ФУНКЦІОНУВАННІ КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ
15.12.2009 18:58
Автор: Кудрицький В.Д., аспірант Інституту законодавства Верховної Ради України, Конончук О.В., аспірант Університету економіки та права
[Фінансове право. Банківське право]
Функціонування кредитного ринку України неможливе без відповідної нормативно-правової бази, яка б регулювала відносини у сфері кредитування, зокрема, здійснення внутрішніх та зовнішніх запозичень підприємствами України та Урядом.
Залучення фінансових ресурсів на внутрішньому та зовнішньому ринку, з одного боку є важливим фактором економічного зростання як окремо взятого підприємства, так і української економіки в цілому. В той же час надмірне здійснення запозичень несе в собі суттєві фінансові ризики, одним з факторів мінімізації яких є ефективне законодавче забезпечення.
Важливими нормативно-правовими актами, за допомогою яких держава регулює відносини у кредитній сфері, є Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закон України «Про податок на додану вартість», інші закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Згідно з Господарським Кодексом України (ГКУ), грошово-кредитна політика є одним з основних напрямків економічної політики держави і спрямована зокрема на залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки. Крім того, згідно зі статтею 19 даного Кодексу, держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сферах: фінансових, кредитних відносин, за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни. Важливою нормою є передбачені статтею 61 ГКУ преференційний порядок стягнення дебіторської заборгованості з боржника, що проходить процедуру банкрутства. Таким чином, ГКУ встановлює суттєві стимули для накопичення боргів підприємствами.
Бюджетний Кодекс України (БКУ) визначає основні принципи здійснення державних запозичень. Так, стаття 15 БКУ визначає, що джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення. Згідно зі статтею 17 БКУ, держава може надавати підприємствам гарантії при залученні ними кредитних ресурсів. Такі гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів по боргу. Дані норми також також створюють стимули для здійснення запозичень підприємствами.
Стаття 18 БКУ визначає, що граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України, що є надійним запобіжником надмірного збільшення прямого державного боргу України.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» дає визначення банківського кредиту. Крім того, стаття 49 даного Закону регламентує проведення операцій зі спільного фінансування та консорціумного кредитування, які є ефективним і дешевим інструментом залученнями кредитних ресурсів резидентами України на зовнішніх фінансових ринках. Ця стаття також накладає обмеження на кредитні операції, зокрема, Банк зобов'язаний при наданні кредитів перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.
Закон України «Про Національний банк України» визначає сукупність інструментів та механізмів, за допомогою яких держава в особі НБУ регулює внутрішній кредитний ринок. Так, згідно зі статтею 7 даного Закону, НБУ визначає та проводить грошово-кредитну політику; виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
Відповідно до статті 25 Закону, основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:
1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
2) процентну політику;
3) рефінансування комерційних банків;
4) управління золотовалютними резервами;
5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;
6) регулювання імпорту та експорту капіталу;
7) емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними.
Податкове законодавство України також відіграє важливу роль у регулюванні здійснення зовнішніх запозичень, оскільки моделює поведінку суб’єктів економіки за допомогою посилення або послаблення податкового навантаження. Так, статтею 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих боржником на користь платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів), не включаються до складу валового доходу, і, відповідно, не обкладаються податком на прибуток.
Крім того, згідно зі статтею 3 Закону України «Про податок на додану вартість», не є об'єктом оподаткування (не обкладаються ПДВ) операції з:
• випуску, розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до цього Закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до Закону.
• грошових виплат основної суми консолідованої іпотечної заборгованості та процентів, нарахованих на неї, об'єднання та/або купівлі (продажу) консолідованої іпотечної заборгованості, заміною однієї частки консолідованої іпотечної заборгованості на іншу, або поверненням (зворотним викупом) такої консолідованої іпотечної заборгованості відповідно до Закону резидентом або на його користь.
Таким чином, податкове поле є досить сприятливим для тих резидентів української економіки, які залучають кредитні ресурси для фінансування власної діяльності. Разом з тим, звільнення значної частини кредитних операцій від оподаткування призводить до мінімізації податків та ухиляння від їх сплати через так зване «фіктивне кредитування», що свідчить про необхідність вдосконалення податкового законодавства у тій його частині, яка стосується оподаткування кредитних операцій.
Під час економічної кризи, в якій перебуває Україна наприкінці 2009 року, посилилась роль підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають вживання антикризових заходів на кредитному ринку України.
Так, наприклад, Постанова Правління Національного банку України від 09.02.2009 р. № 57 вдосконалює механізм рефінансування на строк більше 14 днів шляхом проведення тендера, стабілізаційних кредитів та кредитів для підтримки ліквідності українських банків в разі реальної загрози стабільності банківської системи. При цьому до уваги береться низка факторів:
• участь власників/учасників банку в капіталізації банку та підтримці його ліквідності;
• стан виконання програми капіталізації;
• динаміка надання кредитів та безумовних зобов’язань з кредитування, відкриття кредитних ліній;
• надання бланкових кредитів та кредитів під низьколіквідне забезпечення;
• динаміка придбання недержавних цінних паперів та здійснення інвестицій;
• придбання основних засобів, які не беруть участі в проведенні банківських операцій;
• передавання власникам/учасникам банку (у тому числі пов’язаним особам банку), коштів у будь-якій формі (кредити, майно, будь-які операції з
• векселями, право уступки вимоги боргу, факторинг, гарантії, поруки за кредиторів банку тощо);
• динаміка обсягів вкладень у строкові вклади (депозити), розміщені в інших банках, та кредити, що надані іншим банкам;
• дострокове виконання зобов’язань перед власниками/учасниками банку (у тому числі перед пов’язаними особами), а також за зовнішніми запозиченнями;
• здійснення дострокового погашення цінних паперів власної емісії;
• здійснення викупу акцій власної емісії;
• невиконання вимог постанов Правління Національного банку України про надання кредитів рефінансування та стабілізаційних кредитів;
• спрямування коштів за отриманими кредитами рефінансування на придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за відсутності відповідних зобов’язань;
• необґрунтоване підвищення процентних ставок за кредитами;
Передбачене даною Постановою різноманіття критеріїв надання рефінансування паралельно з прискоренням процедури його надання сприяють виходу банківської системи з довготривалої кризи та стабілізації ринку запозичень.
Висновки
Законодавче поле України є досить сприятливим для здійснення як внутрішніх, так і зовнішніх запозичень
2. Існують численні стимули для здійснення таких запозичень українськими підприємствами, зокрема, державні гарантії під залучені кредити, звільнення від оподаткування окремих видів кредитних операцій.
3. В той же час законодавством встановлено чіткі ліміти на збільшення державних запозичень, що є, безумовно, важливим фактором стабільності системи державних фінансів України.
4. В умовах кризи законодавство, яке регулює кредитні відносини, зокрема здійснення запозичень підприємствами України, виявилося неадаптованим до нових умов функціонування фінансових ринків, що призвело до збільшення фінансових ризиків, нестачі ліквідності та масових банкрутств.
5. В умовах політичної кризи одним з небагатьох ефективних інструментів законодавчого регулювання кредитного ринку України є видання підзаконних нормативно-правових актів НБУ, Міністерством фінансів України та іншими державними органами, які були б спрямовані на подолання фінансової кризи.
6. У середньо- та довгостроковій перспективі необхідним є вдосконалення українського законодавства у сфері кредитних відносин та внесення до чинних законів України окремих норм, які б регламентували функціонування фінансового ринку України в умовах кризи.
Література:
1. Господарський Кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV
2. Бюджетний Кодекс України вiд 21.06.2001 № 2542-III
3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» вiд 07.12.2000 № 2121-III
4. Закон України «Про Національний банк України»
5. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР
6. Закон України «Про податок на додану вартість» вiд 03.04.1997 № 168/97-ВР
7. Постанова Правління Національного банку України від 09.02.2009 р. № 57
8. Підручник.//за ред.О.А.Кириченко та В.І.Міщенко. К.:Знання. 2005.-831с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
