Сучасний стан водноресурсного потенціалу Української держави характеризується великим антропогенним навантаженням, а проблема води в Україні відноситься до числа найбільш гострих. Наприклад, за запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. м на 1 жителя) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн в Європі. Для порівняння, в Росії цей показник дорівнює 31,0 тис. куб. м на одну людину, Німеччині – 1,9, США – 7,4 і лише в Польщі близький до України – 1,6 тис. куб. м [1]. Складна водогосподарська та водно-екологічна обстановка вимагає застосування комплексу заходів впливу, зокрема правових. В даному повідомленні досліджуються окремі питання правового регулювання водних відносин.
Водне право становить підгалузь Особливої частини екологічного права України. До передумов виникнення підгалузі права належать: автономні можливості предмета правового регулювання та диференціація традиційних внутрішньогалузевих відносин [2,с.372]. Водні відносини становлять самостійний предмет правового регулювання підгалузі водного права. Однак варто зауважити, що в еколого-правовій літературі немає єдності думок щодо визначення поняття „водних відносин”.
В теорії права підгалузь права визначають як систему однорідних предметнопов’язаних інститутів певної галузі [2,с.372]. Тому, щоб розкрити поняття „водні відносини”, слід розглянути структуру екологічних відносин.
В. В. Петров вважає, що екологічні правовідносини поділяються на 2 групи: галузеві (водоохоронні, землеохоронні, лісоохоронні та інші) та комплексні (відносини щодо охорони рекреаційних зон, заповідного фонду тощо) [3,с.46]. На думку М. М. Брінчука, предмет екологічного права становлять: 1) відносини власності на природні об’єкти і ресурси; 2) відносини природокористування; 3) відносини по охороні навколишнього середовища від різних форм деградації; 4) відносини по захисту екологічних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб [4,с.57]. Е. Ю. Ісмайлова і Ю. В. Трунцевський поділяють екологічні відносини на відносини по: вивченню, збереженню і відтворенню навколишнього середовища; раціональному використанню окремих природних ресурсів, задоволенню потреб і дотриманню екологічних прав природокористувачів; захисту екологічних прав фізичних і юридичних осіб; співробітництву між державними, міжнародними організаціями по охороні навколишнього середовища від шкідливих впливів в інтересах всього суспільства [5,с.20].
Відносно визначення водних відносин Б. В. Єрофєєв зауважує, що предметом водного права є конкретні вольові відносини людей з приводу води як об’єкта власності і господарювання [6,с.6]. М. Атаєв стверджує, що водні відносини – це комплекс суспільних відносин (відносини власності на води, відносини водокористування, відносини по боротьбі з забрудненням, засміченням і виснаженням вод, відносини по попередженню і ліквідації шкідливих наслідків вод), які регулюються нормами водного права [7,с.117]. В. І. Андрейцев виокремлює правовідносини права власності на води, правовідносини управління і контролю в галузі використання, відтворення та охорони вод, правовідносини використання вод, правовідносини охорони та захисту водних ресурсів [8,с.339]. Діючий Водний кодекс України не закріплює базового поняття „водних відносин”. Таким чином, з врахуванням викладеного, під водними відносинами слід розуміти нормативно врегульовані відносини щодо володіння, користування та розпорядження водами (водними об’єктами), управління у сфері вод, використання та охорони вод (водних об’єктів). Доцільно було б заповнити цю прогалину у змісті статті 1 Водного кодексу України і закріпити дане поняття.
Структуру водних відносин становлять суб’єкт, об’єкт і зміст. А. А. Погрібний відзначає, що під терміном „суб’єкт права” в загальноприйнятому розумінні та в галузевому праві прийнято визначати учасників суспільних відносин, які пов’язані з характеристиками правоздатності та дієздатності [9,с.223]. Водним кодексом Російської Федерації чітко встановлено, що учасниками водних відносин являються Російська Федерація, її суб’єкти, муніципальні утворення та водокористувачі (стаття 23) [10]. Учасниками водних відносин в Україні виступають громадяни, юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Об’єктами водних відносин в Україні є води (водні об’єкти та їх частини) в межах території України. Згідно статті 1 Водного кодексу України, водний об’єкт – це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, водоносний горизонт) [11]. Отже, необхідно доповнити Водний кодекс України окремою статтею під назвою „Суб’єкти та об’єкти водних відносин”.
Зміст водних відносин складають права і обов’язки їх учасників, встановлені нормами водного законодавства.
Слід відзначити, що води не завжди виступають в якості водних об’єктів, а тому не завжди можуть бути об’єктами водних відносин. Зокрема, водним законодавством України не регулюються відносини: 1) з приводу води, вилученої з природного середовища, яка міститься в резервуарах, інших ємностях, водопровідних трубах чи просто в побутовому посуді і використовується для повсякденних потреб (мова йде про воду, яка тече з крану в наших будинках чи використовується в технологічному процесі); 2) щодо води, яка хоча і знаходиться в природному середовищі, але не являє собою самостійного природного блага, а є структурним елементом інших природних об’єктів (атмосферна та ґрунтова волога, а також вода, що знаходиться в організмах рослин і тварин); 3) щодо тимчасово поверхневого стоку води, який безпосередньо знаходиться в навколишньому природному середовищі, але на даний момент не сформував водного об’єкта. Визначені відносини регулюються нормами інших галузей законодавства.
Аналіз викладеного свідчить про те, що у Водному кодексі України існують прогалини щодо окремих питань правового режиму водних відносин (відсутнє поняття „водні відносини”, не визначені суб’єкти та об’єкти водних відносин), які слід заповнити. Води є об’єктом водних відносин, якщо вони становлять частину навколишнього природного середовища, входять до складу природних ланок кругообігу води та виступають в якості водних об’єктів.
Література:
1. Державний комітет України по водному господарству. Управління комплексного використання водних ресурсів. Основні показники використання вод в Україні за 2003 рік (випуск 24): Державний інститут управління та економіки водних ресурсів. – 2004. – 68 с.
2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. (Енциклопедичний курс): Підручник. – Харків: Еспада. – 2006. – 776 с.
3. Петров В. В. Экологическое право России. Учебник для вузов. – М.: Издательство БЕК. – 1995. – 557 с.
4. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юридических учебных заведений. – М.: Юристь. – 1999. – 688 с.
5. Исмайлова Э. Ю., Трунцевський Ю. В., Саввич Н. Е. Экологическое право: Учебник. 3-е изд., перераб. и дополн. – М.: АО «Центр ЮрИнформ», «ЮрИнфоР-Пресс». – 2004. - 414 с.
6. Ерофеев Б. В. Советское водное и горное право: учеб. пособие. – М.: ВЮЗИ. – 67 с.
7. Атаев М. Социалистические водные отношения. – А.: Ылым. – 1981. - 161 с.
8. Андрейцев В. І. та ін. Екологічне право: особлива частина. Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За заг. ред. акад. АПрН В. І. Андрейцева. – К.: Істина. – 2001. – 544 с.
9. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие • Издание второе – дополненное и исправленное. Под редакцией докт. юрид. наук, професора Погребного А. А. и канд. юрид. наук, доцента Каракаша И. И. – Х.: 000 „Одиссей”. – 2001. – 400 с.
10. Водный кодекс Российской Федерации // Рос. газ. – 1995. – 25 ноября.
11. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 24. – Ст.189.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
