Відомо, що правова система держави, будується на Конституції країни, містить у своїй основі своєрідний законодавчий каркас із базових законів, концептуальних і доктринальних актів та документів високого правового рівня.
Конституція України, що стала гарантом побудови демократичної держави, не могла не врахувати загальносвітових тенденцій інформатизації суспільства. Тому ряд її статей (зокрема ст. 17, 32, 34) визначають забезпечення інформаційної безпеки як одну з найважливіших функцій держави і мають стати основою розвитку інформаційного законодавства.
Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами Конституцією України віднесено до основних засад судочинства (п.7 ч.3 ст.129). При цьому термін “гласність судового процесу” вживається як синонім терміна “відкритий розгляд справи”. Відкритість судових процесів - одна із важливих гарантій об'єктивності суду, можливості для захисту підсудного. Детально цю засаду розкрито в Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, в ст.6 якої сказано: “Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Судова постанова оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися до залу засідань про¬тягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моральних засад, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, коли того вимагають інтереси малолітніх чи захисту конфіденційності особистого життя сторін або у разі неминучої потреби, коли на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя” [1, с.212].
“Гласність, - підкреслює В.Т. Маляренко, - має велике значення для запобігання як злочинам, так і випадкам порушення судами вимог закону під час розгляду кримінальних справ” [2, с.86]. Отже, вірною є думка, що “відкритий (гласний) судовий розгляд посилює виховний вплив суду, сприяє вкоріненню у свідомості громадян внутрішньої потреби поважати й додержувати закони. Гласність має неабияке значення ще й тому, що за її допомогою здійснюється громадський контроль за роботою суду. Присутність у залі судового засідання громадян, представників преси, радіо, телебачення тощо приму¬шує суддів, народних і присяжних засідателів відчувати підвищену відпо¬відальність за свою роботу, за кожну дію, яка здійснюється в ході судового розгляду“[3, с.52].
Із встановленням загального правила про відкритість судового процесу виникає питання, чи вся інформація, що складає предмет судового розгляду має бути доступною для широкої громадськості? [4, с.88]. Справа в тому, що згідно зі ст.28 Закону України “Про інформацію” за режимом доступу, тобто передбаченим правовими нормами порядком одержання, використання, поширен¬ня і зберігання, інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом [5, с.650].
Аналіз ст.20 КПК України (далі - КПК) дає підставу виділити такий правовий спосіб обмеження гласності судового процесу, як проведення закритого судового розгляду. В основу проведення закритого слухання кримінальної справи законодавець кладе різні причини. Серед них: захист від розголошення державної, військової таємниці, захист неповнолітніх від небажаного впливу з боку громадської думки, а також захист суспільної моралі і особистого життя громадян [6, с.54].
Чинний КПК (ст.20) передбачає обов'язок суду розглянути справу в закритому судовому засіданні в тому випадку, коли відкритий розгляд справи суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці. В інших випадках питання про необхідність розгляду всієї справи або її частині в закритому засіданні вирішує суд за власною ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду. ”Незважаючи на те, що справа слухається у закритому судовому засіданні, необхідно, щоб було додержано всіх правил судочинства. Навіть якщо в залі суду відсутня публіка чи представники засобів масової інформації, суд не має права допускати будь-які відхилення від процесуальної форми, скорочувати процедуру дослідження доказів і повинен забезпечити виконання всіх вимог закону“ [2, С.91].
Окремо зупинимось на питанні, щодо провадження закритого судового розгляду в інтересах охорони державної таємниці.
Це важливе питання набуло сьогодні актуальності у зв’язку із засекреченням матеріалів справи Георгія Гонгадзе.
Зі слів адвоката потерпілої сторони (матері загиблого журналіста - Лесі Гонгадзе) Андрія Федура: “Щоб зробити процес закритим, прокуратура наполягала на необхідності збереження державної таємниці. Але ж слухання справи відбувається судом колегіально, судова колегія складається з двох суддів і трьох народних засідателів. У залі суду присутній ще запасний народний засідатель - так передбачено законом на випадок хвороби одного із засідателів. Я не виключаю, що головуюча у справі та другий суддя можуть мати відповідну форму допуску до державної таємниці. Але немає даних, що люди, залучені як народні засідателі, також мають відповідний допуск. Цього в суді оголошено не було. Крім того, у залі суду підсудних охороняє звичайний полк конвойної міліції. Це хлопці по 18-19 років, які за статусом не мають доступу до державної таємниці. Приблизно вісім міліціонерів постійно присутні у залі суду, причому навіть їх прізвища ніде не зафіксовані. До того ж, зі зміною наряду конвоїри можуть мінятися і до судового протоколу це не заноситься. ” [7, с.6].
Європейський суд з прав людини у справі “Аксен проти Німеччини”...зазначив, що мета відкритості судового розгляду полягає в захисті сторін від таємного порядку здійснення правосуддя поза контролем громадськості, і що це є одним із засобів підтримки довіри до судів.
Таким чином, дослідження проблеми щодо розгляду справи в закритому судовому засіданні, коли відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці, є вкрай актуальним. Необхідність охорони державної таємниці закріплена в Конституції України: “...в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам...” (ч.3 ст.34).
Ми не маємо ні можливостей ні повноважень вирішувати, чи насправді у цій справі присутні відомості, що складають державну таємницю, але подібний підхід до збереження державної таємниці не повинен мати місце у українському судочинстві.
На наш погляд, відповідь на питання, чи наявна в матеріалах справи державна таємниця, повинна давати експертиза, обов'язковість проведення якої має бути передбачена ст.76 КПК. У зв'язку з цим заслуговує на увагу ст.526 проекту КПК України, в якій вказане наступне: “Проведення експер¬тизи щодо віднесення розголошених відомостей, втрачених документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації до державної таємниці доручається державному експерту з питань таємниць, до компетенції якого за посадою належить віднесення інформації до державної таємниці у сферах оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречення. У цьому випадку на державного експерта з питань таємниць поширюються обов'язки і права, які цим Кодексом встановлено для судових експертів”.
Суд (суддя, народні засідателі) та учасники судового розгляду, за винятком підсудного, у справах, що містить державну таємницю, повинні мати до неї допуск відповідної форми. Відсутність у вказаних осіб допуску до державної таємниці на момент прийняття відповідного процесуального рішення є обставиною, що виключає їхню участь у справах зазначеної категорії. Засвідчена у встановленому порядку копія довідки про надання відповідної форми допуску до державної таємниці долучається до матеріалів кримінальної справи.
Разом з тим, на адвокатів (захисників, представників) зазначене правило не повинно розповсюджуватись. Саме такий висновок зробив Конституційний Суд Російської Федерації у постанові від 27 березня 1996 р. (справа щодо перевірки конституційності статей 1 та 21 Закону РФ від 21 липня 1993 року “Про державну таємницю” [8, ст.1768]. Крім того, 6 жовтня 1997 року цей Закон було доповнено статтею 211 В якій вказано наступне: “...адвокаты, участвующие в качестве защитников в уголовном судопроизводстве по делам, связанным со сведениями, составляющими государственную тайну, допускаются к сведениям, составляющим государственную тайну, без проведения проверочных мероприятий, предусмотренных статьей 21 настоящего Закона. Указанные лица предупреждаются о неразглашении государственной тайны, ставшей им известной в связи с исполнением ими своих полномочий, и о привлечении их к ответственности в случае её разглашения, о чем у них отбирается соответствующая расписка. Сохранность государственной тайны в таких случаях гарантируется путем установления ответственности указанных лиц Федеральным законом”[9, ст.4673]. Вважаємо, що аналогічною нормою потрібно доповнити і Закон України “Про державну таємницю”.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Права людини і професійні стандарти для юристів.-Амстердам-Київ, 1996.
2. Маляренко Б.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. -К.: Юрінком Інтер, 1999.
3. Ларин А.М., Мельникова Е.Б, Савицкий В.М. Уголовный процесс России.
4. Король Б.Е. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави обмеження. Монографія. - Івано-Франківськ: Плай, 2003.
5. Закон України “Про інформацію”// Відомості Верховної Ради України – 1992. - №48.
6. Гласность судебной деятельности по уголовным делам / Отв. ред. В.В.Леоненко. - К.: Наук, думка, 1993.
7. Федоровська О. Кому це вигідно? “Затягування суду - спланована ак¬ція”, - вважає адвокат Андрій Федур // Юридичний вісник України. 2006. №8.
8. Собрание законодательстве РФ. 1996. №15.
9. Собрание законодательства РФ. 1997. №41.
e-mail: lawyer@donapex.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
