АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЧЛЕНІВ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ ПО ОХОРОНІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ
20.02.2007 18:29
Автор: Каблов Денис Сергійович, ад'юнкт кафедри адміністративного права і процесу Донецького юридичного інституту МВС Луганського державного університету внутрішніх справ
[Административное право. Таможенное и налоговое право]
Конституція України (ст.3), визнавши людину, її життя, здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, закріпила захист прав і свобод людини та громадянина як головний обовязок держави. Таким чином, основний закон України гарантує забезпечення політичних, економічних, соціальних, культурних, особистих прав і свобод громадян[1].
Захист цивільних прав - один з інститутів цивільного законодавства, норми якого визначають порядок і способи захисту порушених цивільних прав.
Соціальний захист – система заходів, яка здійснюється державою та іншими інституціями суспільства щодо забезпечення гарантованих мінімально достатніх умов життя, підтримання життєзабезпеченності й діяльнішого існування людини[2].
Соціальний захист складається, по-перше, із правотворчої діяльності державних органів щодо видання норм права, у яких закріплюється: коло осіб, які користуються правом на соціальний захист; об’єктивні обставини, що приводять в дію механізм соціального захисту; джерела фінансування; об’єм соціальних виплат; особливі види, форми і способи надання заходів соціального захисту; порядок здійснення і захисту соціально-економічних та соціально-культурних прав, а також відповідальність у випадку їх порушення. По-друге, з правозастосовчої діяльності державних органів по практичній реалізації заходів соціального захисту, а також по приведенню в дію правоохоронних механізмів у випадку порушення соціально-економічних і соціально-культурних прав, нормальне функціонування яких гарантовано та спрямовано на відшкодування збитків, завданих правопорушенням.
Метою соціального захисту, на наш погляд, являється досягнення належного рівня соціальної захищеності.
Слід зазначити, що особливістю українського національного законодавства з питання соціального захисту є, по-перше, відсутність належної систематизації; по-друге, чисто декларативний характер деяких норм; по-третє, відсутність механізму запровадження окремих норм у життя та наявність багатьох прогалин і недоробок у чинному законодавстві. Крім того, більшість нормативно-правових актів прийняті до проголошення Конституції України та не відповідають реаліям сьогодення.
На членів громадських формувань поширюється дія загальних нормативних актів, які регулюють соціальний захист усіх громадян, без винятку. Це, так би мовити, базовий рівень, до якого відносяться такі основні законодавчі акти, як Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, інші загальні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти. Але члени громадських формувань потребують також диференційного підходу в регулюванні соціального захисту, що випливає безпосередньо із спеціальних цілей та завдань служби, специфіки їх правового статусу
Не менш важливою проблемою, яка впливає на ефективність вирішення поставлених перед громадськими формуваннями завдань, є недостатнє фінансування їх потреб з боку держави.
Радикальні перетворення, що відбуваються в Україні останнім часом, логічно зумовлюють глибокі та масштабні зміни в нашому законодавстві. Утвердження України як правової демократичної держави, забезпечує сприятливі передумови для реформування державної соціальної політики, появи нових організаційно-правових форм досягнення соціального захисту громадян.
Проте існуючий соціальний захист членів громадських формувань не відповідає повною мірою вимогам сьогодення. Йдеться не лише про пільги, передбачені ст. 18 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, а й про ст. 17 цього ж закону, що встановлює грошову допомогу у разі загибелі або каліцтва члена громадських формувань[3].
Слід зауважити, що вказана проблематика є недостатньо вивченою. Лише всебічний аналіз і глибоке вивчення потреб громадських формувань допоможуть послідовно та в повному обсязі вдосконалити організацію системи соціального захисту членів громадських формувань.
Недосконалість правової захищеності членів громадських формувань призводить часом до неможливості рішуче припиняти протиправні зазіхання на суспільні відносини, які охороняються державою, що в кінцевому рахунку призводить до пасивності в їх діяльності по виконанню покладених на них завдань по охороні громадського порядку та особистої безпеки громадян. Подібна пасивність і нерішучість у виконанні завдань, у свою чергу, наносить шкоду авторитету держави.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- № 30. - Ст.141.
2. Термінологічний словник з управління персоналом орга¬нів внутрішніх справ України /Укладач Н.П. Матюхіна; за заг. ред. проф. О.М.Бандурки. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. – 120 с.
3. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості верховної Ради України. - 2000. - № 40. – Ст. 338.
e-mail: kablv.denis@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
