Автор: Василевич Марина Віталіївна, ад’юнкт кафедри конституційного та міжнародного права Київського національного університету внутрішніх справ, капітан міліції
Важливою умовою гарантування незалежності судової влади є така організація фінансування, при якій ні одна із гілок влади не була б в залежності від іншої. Але саме з позиції фінансування судова влада є найбільш вразливою. Таке твердження ґрунтується на особливостях бюджетного процесу в Україні, та в багатьох випадках обумовлено специфікою розподілу бюджетних коштів на конкретні потреби органів судової влади [1].
Створення належних матеріальних умов для роботи суддів в останні роки залишалося поза увагою держави. Існують підстави стверджувати, що на практиці фінансування судів у достатній мірі не гарантує незалежність судової влади. Упродовж багатьох років мало місце систематичне недофінансування судів [2].
Розглянемо порядок фінансування судів в Україні. Джерелом фінансування судової влади є Державний бюджет України. У ч.1 ст.130 Конституції України, зазначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів [2,С.6].
Виникає доречне запитання, якщо у Державному бюджеті України щорічно не вистачає коштів на фінансування судової влади, то чи можливо фінансування судів за рахунок „спонсорських” внесків від сторін судового процесу чи місцевих органів державної влади?
Аналіз статей 13 та 85 Бюджетного кодексу України та статей 2,3 Закону України „Про джерела фінансування органів державної влади” від 30 червня 1999 р., свідчить, що органам державної влади, в тому числі й судам України, забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, на платній основі в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України [3].
Така позиція законодавця в напрямку обмеженого фінансування з Державного бюджету України переросла у цілеспрямовані дії у формі законодавчої ініціативи. Законодавець намагався заборонити фінансування судів поза Державним бюджетом України, пропонуючи у проекті Закону України № 2366 „Про внесення змін до Кримінального кодексу України” від 7 жовтня 2004 р., (ініціатор - Л.Черновецький) доповнити Кримінальний кодекс України новою 376-1 статтею, встановлюючи кримінальну відповідальність за „протизаконне фінансування судових органів поза Державним бюджетом України посадовою особою органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або фізичною особою у будь-якій формі” (санкцією статті передбачалося позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 5 років, або арештом на строк до 6 місяців, або позбавленням волі на строк до 3 років), 7 жовтня 2004 р. проект було прийнято як Закон, але в грудні 2004 р. Верховна Рада України за пропозицією Президента України скасувала рішення про прийняття цього Закону [4]. Прийняття даного закону та подальше його скасування свідчить про політичну волю суб’єкта законодавчої ініціативи та його рівень свідомості з однієї сторони та про рівень свідомості парламентарів – з іншої сторони. А також вказує на те, що законодавець не має чіткого напрямку розвитку покращення фінансування судової влади в Україні. Таким чином ця законодавча ініціатива не знайшла свого втілення у правове життя держави.
Щоб зрозуміти процес фінансування судових органів та причини систематичного недофінансування, звернімо на особливості формування Державного бюджету України. Процес формування Державного бюджету доручено Кабінету Міністрів України, який, через Міністерство фінансів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, про що подає Верховній Раді Україні звіт про його виконання (ст. 116 Конституції України) [5].
Базовими показниками формування бюджету є обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) та передбачуваний рівень інфляції. Міністерство фінансів визначає загальний рівень доходів та видатків бюджету та складає пропозиції до проекту Державного бюджету України, розробляє і доводить до головних розпорядників інструкції, які встановлюють граничні обсяги видатків, на основі яких здійснюється розробка бюджетних запитів. Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України, подає його Кабінету Міністрів України для розгляду. Після чого приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його Верховній Раді України для затвердження [3].
В тому разі коли Державний бюджет України на поточний бюджетний період не набрав чинності - податки, збори та інші надходження справляються відповідно до закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період [3].
Рух бюджетних коштів від Державного бюджету України до бюджетних установ та організацій здійснюється лише через реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства України, які є своєрідними інструментами обліку зазначеними органами коштів, виділених з метою фінансування відповідного розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно до Положення про Державне казначейство України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1232 Державне казначейство України є урядовим органом, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується, а також учасником системи електронних платежів Національного банку. Одним з основних завдань Казначейства є розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів (п.п. 1,2 Положення) [6].
Процес виділення і перерахування бюджетних коштів являє собою перерахування коштів лише всередині системи Державного казначейства України (від ДКУ – управлінням, а від управлінь - відділенням). Виділення бюджетних коштів здійснюється щоденними розпорядженнями Державного казначейства України „з урахуванням наявних коштів”. Що стосується фінансування судової влади, то варто вказати на те, що будь-яких особливих приписів, які б додержувались інтересів судових органів при прийнятті таких розпоряджень, підзаконні нормативні акти не містять. Така ситуація вказує на те, що реальне фінансування судів залежить від Державного казначейства України, яке є органом виконавчої влади [2, С.6]. Ця ситуація склалася в результаті проведення такої політики, яка не сприяє захисту незалежності судових органів, а ставить у положення очікування „доброї волі” органів Державного казначейства України. Тому, на нашу думку фінансування судової влади необхідно здійснювати в повному обсязі відповідно до вимог бюджетних запитів, варто в інструкціях вказати на те, щоб бюджетні запити судових органів не зменшувалися Державним казначейством, оскільки це є основою для успішної діяльності органів правосуддя і фінансовий підрив цієї діяльності відіб’ється на якості розгляду справ та захисту прав громадян.
Варто зазначити, що функції головних розпорядників у судовій системі України виконує декілька суб’єктів: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди – щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ. Фінансове забезпечення всіх інших судів загальної юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування та органів державної судової адміністрації здійснює Державна судова адміністрація України [7].
Потреби у фінансуванні місцевих та апеляційних судів визначаються на підставі Єдиних нормативів фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції, затверджених у 2003 р. Державною судовою адміністрацією погодженою з Радою суддів України. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки [7]. На наш погляд враховуючи нестабільні економічні пoказники, на основі яких здійснюється розрахунок Державного бюджету України, їх слід переглядати не рідше 1 разу на рік.
Як показує практика запити задовольняються частково: у 2002 р. суди були недофінансовані на 46,5%; у 2003 р. на функціонування судової системи виділено з бюджету менше половини від необхідної суми; у 2004 у виділено 47 % державних коштів від потреби; у 2005 р. заплановано виділення лише 42 % коштів від наявної потреби. [2, С.6]. У першому півріччі 2009 року для Державної судової адміністрації України, за бюджетною програмою „Організаційне забезпечення діяльності судів та установ Державної судової адміністрації” були передбачені асигнування в сумі 16 119,8 тис. грн., що на 15,9 відсотка менше, ніж за відповідний період 2008-го року [8].
Така практика недофінансування судової влади сприяла появі нового законопроекту, метою якого стало виведення фінансування органів судової влади з-під казначейської системи обслуговування бюджетних коштів створюючи додаткові гарантії незалежності судової влади України.
У Законопроекті „Про тимчасовий порядок фінансування судової влади в Україні” від 1 січня 2005 р. ст. ст.13,14 передбачається, що Державне казначейство України не пізніше 10 числа кожного календарного місяця у повному обсязі перераховує на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів, грошові кошти відповідно до їх кошторисів. У випадку, коли Державним казначейством України станом на 10 число відповідного календарного місяця перераховано менше коштів на фінансування судової влади, ніж передбачено, головний розпорядник, який не отримав кошти у повному обсязі, виписує інкасове доручення на безспірне списання суми не перерахованих грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України і перерахування їх на банківський рахунок головного розпорядника [9]. Проектом закону передбачається збільшення обсягу фінансування органів судової влади на 8 відсотків протягом терміну дії даного Закону (десять років). На нашу думку, даний законопроект необхідно прийняти в цілому з метою для покращення фінансування судової влади. Адже негативний стан фінансування судової влади спричиняє негативний вплив на діяльність судової системи та здійснення правосуддя зокрема. Тому даний законопроект дасть змогу судовій владі самостійно справлятися з організацією бюджетного фінансування власними силами.
Джерела:
1.В. Чернявский. Судебная власть должна получить право на самостоятельность в бюджетном процессе/В. Чернявский //Российская юстиция.-2004. - №4.-С.2.
2. П.Пилипчук. Належне фінансування судової влади як одна з гарантій самостійності. – 2005. - № 1. – С.5.
3. Бюджетний кодекс України Розділ 2, глава 6, ст. ст. 32-36 від 21 червня 2001 р. // http \\ zakon1.rada.gov.ua\cgi-bin\ main.cgi.
4. Закон України „Про внесення доповнення в Кримінальний кодекс України” від 7 жовтня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України, 2001.- № 25-26.- Ст.131.
5. Конституція України: за станом 8 груд. 2004 р./ Відомості Верховної Ради. – 2005.- № 2.- Ст.44.
6. Положення про Державне казначейство України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1232.
7. Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 // Відомості Верховної Ради .- 2002.-№ 27-28.-Ст.180.
8.Судочинство: межа виживання/ Юридичний вісник України.-2009. - № 38.- С.4.
9. Проект Закону України „Про тимчасовий порядок фінансування судової влади в Україні” від 1січня 2005 № 4189.
e-mail: vasilevich_59@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
