Однією із найважливіших тенденцій розвитку європейських країн у другій половині ХХ століття стало посилення їх взаємозалежності, взаємопереплетення економік і формування спільного економічного простру. Перші активні спроби транскордонної співпраці в Європі припадають на кінець 60-х років, саме тоді починається активне використання такого інструменту транскордонної політики, як єврорегіони. Єврорегіони як форма прикордонного співробітництва сприяють не тільки посиленню та поглибленню добросусідських відносин між державами, а й виступають своєрідним інструментом для інтеграції тієї або іншої країни до європейських структур. Це особливо важливо для України в зв’язку з просуванням кордонів Євросоюзу.
На сьогоднішній день в Західній, Центральній та Південно-Східній Європі існує більше сотні єврорегіонів. Україна також має певний досвід у розвитку прикордонної співпраці, у т.ч. стосовно створення єврорегіонів. На сьогодні на державному кордоні України створено шість єврорегіонів – "Буг", "Верхній Прут", "Нижній Дунай", "Карпатський", "Дніпро", "Ярославна", до функціонування яких залучено дев'ять областей України – Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Сумську, Одеську, Чернівецьку, Чернігівську та Харківську. На стадії проробки знаходиться проект єврорегіона "Донбас" на кордоні Луганської області (Україна) та Ростовської області (Російська Федерація). Вже є перші спроби сформувати єврорегіон за участю морських прикордонних територій – «Азов».
Основу для розвитку співробітництва в рамках єврорегіонів створює ряд документів, прийнятих радою Європи. Насамперед, це "Європейська рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями", "Європейська Хартія самоврядування", "Декларація про транскордонне співробітництво".
В Україні питання транскордонного співробітництва в рамках єврорегіонів регулюються Законом України "Про транскордонне співробітництво",, Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Концепції державної регіональної політики". А 29 квітня 2002 р. було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України про "Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів", яка визначає єврорегіон як одну з форм транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав відповідно до двосторонніх та/або багатосторонніх угод для розв'язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами [1]. Однак, на наш погляд, дане визначення є занадто «широким» і не розкриває змісту такого поняття як єврорегіон.
Протягом останнього десятиріччя українськими дослідниками було зроблено чимало спроб визначити поняття єврорегіону. Необхідність цього насамперед була зумовлена практичними завданнями пошуку оптимальної дефініції такого поняття, яке б відповідала змісту та суті загальновизнаного європейського поняття єврорегіону.
На нашу думку, найбільш точним, змістовим є визначення євро регіону, яке у своїй роботі запропонував І. Студенніков, а саме : «єврорегіон — це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення ними узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права для розв'язання спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидва боки державного кордону» [2]. В даному поняті визначені основні характеристики та завдання, які ствляться перед єврорегіональними утвореннями.
Базуючись на правовій базі, що регулює діяльність транскордонних зв’язків, дослідженнях науковців та міжнародному досвіді діяльності в рамках єврорегіоні, можно видокремимо перелік правових особливостей, характерний для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва:
1. З точки зору правового статусу, створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи. Скоріше це – транскордонна регіональна асоціація прикордонних адміністративних територій, що створена з метою координації прикордонного співробітництва. Єврорегіон не являється наднаціональною або наддержавною структурою;
2. Правове регулювання на території кожного з членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить;
3. Суб’єктами транскордонного співробітництва у рамках єврорегіону виступають не держави як такі, а територіальні громади або місцеві органи влади прикордонних регіонів держав;
4. Вирішальним моментом у ідентифікації об’єкту як єврорегіона є наявність спільного кордону між співпрацюючими регіонами різних держав. Виконуючи водночас розділяючу і контактну функції, кордони виконують роль бар'єру де домінуючою є контактна функція та здійснюється транскордонне співробітництво як складова інтеграційного процесу;
5. За загальним правилом, єврорегіон є «відкритим» утворенням, тобто кожен з його членів має право розвивати співробітництво з іншими регіональними утвореннями;
6. Керівні органи єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть підмінювати органи влади, що діють на території кожного з його членів;
7. Єврорегіони діють на основі Статуту, який припускає, крім активного членства і нову структурну категорію – партнера, тобто будь-яка адміністративно-територіальна одиниця країни ЄС або іншої країни може стати партнером єврорегіону з укладанням відповідної угоди [3].
8. Метою створення єврорегіонів є розширення існуючих регіональних зв’язків та сприяння подальшому розвитку транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць, а також побудова і впровадження нових механізмів міждержавного співробітництва та безпечний і сталий розвиток регіону.
Структура єврорегіонів, за загальни правилом, побудована наступним чином: Рада керівників адміністративно-територіальних одиниць-членів єврорегіону – Рада єврорегіону; виконавчий голова Ради єврорегіону; секретаріат Ради єврорегіону; робочі комісії єврорегіону та експертні групи, а також координаційний центр. У кожному з цих органів представлені не тільки країни, чиї адміністративно-територіальні одиниці утворюють єврорегіон, а й самі суб’єкти єврорегіону.
Слід відзначити позитивний вплив створення єврорегіонів на активізацію транскордонної співпраці та реалізацію низки спільних проектів. Єврорегіонами здійснено ряд вагомих проектів та програм, спрямованих на розширення промислової кооперації та створення прикордонної інфраструктури, розвиток місцевого самоврядування.
Однак, окрім очевидних переваг для розвитку прикордонних областей, які входять до складу єврорегіонів (державна підтримка та фінансові вливання у розбудову регіонів; інвестиційні потоки від партнерів у діяльність підприємств, розташованих на даній території; фінансові капіталовкладення від недержавних організацій), існують також і певні невирішенні питання. Більшість проблем транскордонної співпраці є типовими для всіх єврорегіонів, в тому числі і в яких беруть участь і регіони України.
Серед них варто виокремити наступні: 1) суттєва різниця в рівні розвитку держав-учасниць у темпах і обсягах адміністративних трансформацій; 2) недостатня підтримка ініціативи регіональних та місцевих органів влади центральними органами; 3) неадаптованість законодавчих систем країн з обох сторін кордону; 4) різний рівень транспортної, в тому числі прикордонної інфраструктури; тощо.
Серед проблем правового характеру існує нагальна потреба перерозподілу обсягів повноважень між центральною та регіональною владою і передачі в регіони права самостійно вирішувати питання прикордонного співробітництва. Розширення компетенції місцевої влади в здійснені співпраці із органами влади відповідної території сусідніх держав, має сприяти найбільш ефективному вирішенню проблем, що виникають в прикордонних регіонах, із урахуванням їх специфіки.
Існує також проблема невідповідності законодавства країн-учасниць транскордонного співробітництва, що суттєво гальмує вирішення багатьох поточних питань розвитку.
Підбиваючи підсумки, необхідно зауважити, що подальший розвиток транскордонного співробітництва в рамках єврорегіональних утворень потребує завершення формування нормативно-законодавчої бази, яка б визначала правові засади і регулювала б діяльність єврорегіонів, сприяла б удосконаленню структури управління зовнішньою діяльністю прикордонних регіонів на всіх рівнях, а також активізації організаційної діяльності, спрямованої на підвищення ефективності участі України у єврорегіонах.
Література:
1. Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів: Постанова КМУ від 29.04.2002 р.// Офіційний вісник України. – 2002. - №18, стор.171, ст.938;
2. Ігор Студенников. Регіональна політика в країнах Європи: Уроки для України. За ред. С. Максименка. – К.: Логос, 2000. – С. 138 – 170;
3. Волошин В. Реалії та перспективи транскордоггого співробітництва України // Регіональна економіка. – 2004. - №4. –С. 123-129
e-mail: mariya_posta@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter