Правовий режим все частіше утверджується в якості важливої категорії адміністративно-правової науки - такої думки дотримуються багато вітчизняних та зарубіжних вчених [1, с.245; 2, с. 45; 3, с. 410].
Поняття „режим" не є новим в юриспруденції. Слово „режим" (франц., від лат. Reginmen - управління, керівництво) - це встановлений національним законодавством і нормами міжнародного права порядок у суспільних відносинах (національний режим, правовий режим, прикордонний режим...) [4, с. 267]. Правовий режим є органічною складовою частиною державних та
політичних режимів, разом з тим йому притаманні свої суттєві відмінності, що виділяють це поняття серед складної системи режимних та правових явищ. Розглянемо їх ґрунтовно.
На думку С.С.Алексєєва, правовий режим розуміється як свого роду розширений блок в загальному арсеналі правового інструментарію, що з'єднує в єдину конструкцію визначений комплекс правових засобів. Отже, визначення режиму „несе в собі основні змістовні відтінки цього слова, в тому числі і те, що правовий режим виражає ступінь жорсткості юридичного регулювання, наявність визначених обмежень і пільг, допустимий рівень активності суб'єктів, межі їх правової самостійності" [5, с. 185, 186].
В свою чергу, Б.Я. Бляхман вважає, що юридичним режимам притаманні наступні основні ознаки: 1) вони встановлюються виключно законодавчими нормативне-правовими актами і забезпечуються державою; 2) з їх допомогою держава специфічним чином регламентує конкретну групу суспільних відносин, виділяючи при цьому ті чи інші суб'єкти і об'єкти права; 3) вони є особливим порядком правового регулювання, що складається з сукупності юридичних способів і характеризується складовими, які надають особливу направленість правовому регулюванню; 4) вони створюють визначений ступінь сприяння чи перешкод для задоволення інтересів суб'єктів права [6, с. 9].
Поняттю правового режиму, не залежно від його виду, є притаманною певна структура, яка має кілька рівнів. По-перше, це рівень юридичної абстракції, який включає в себе т. зв. нетипові правові приписи (аксіоми, презумпції, функції, норми-принципи). По-друге - рівень, який включає в себе матеріальні правові засоби: правові норми, правовідносини, юридичні факти. Третій рівень базується на процедурно-процесуальних правових засобах: актах реалізації, актах застосування. Четвертий рівень може включати в себе морально-психологічні правові засоби: правосвідомість; правову культуру, правові установки [5, с. 95].
Під юридичним режимом С.С.Алексєєв, зокрема, розуміє особливу, цілісну систему регулятивного впливу, яка характеризується специфічними прийомами регулювання - особливим порядком виникнення і формування змісту прав і обов'язків, їх здійснення, специфікою санкцій, способів їх реалізації, а також дією одиничних принципів, загальних положень, які розповсюджуються на дану сукупність норм [7, с. 245]. Д.Н.Бахрах визначає поняття правового режиму як комплекс суспільних відносин визначеного виду діяльності, закріплений юридичними нормами і забезпечений сукупністю юридично-технічних засобів, або як систему норм права, яка регулює діяльність, відносини між людьми з приводу визначених об'єктів [8, с. 201]. Схожої думки дотримуються також і інші вчені-адміністративісти [2, с, 45; 9, с. 25].
Необхідно відмітити, що всі визначення правового режиму, зазначені вище, зводяться до одних і тих же ознак: по-перше, встановлення норми права, визначеного правила в визначеній сфері управління чи з приводу визначених об'єктів; по-друге, врегулювання суспільних відносин, ними встановлених; по-третє, застосування санкції за порушення встановлених правил.
У цілому, справедливим буде сказати, що адміністративно-правовий режим обумовлюється оптимальним поєднанням інтересів людини, громадянського суспільства, держави та потребує особливих підходів, форм і методів правового регулювання. Таке розуміння правового режиму, на наш погляд, можна застосувати і до режиму полювання.
Під полюванням розуміють дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах [10, с. 661].
Джерельну базу адміністративно-правого режиму полювання складає Конституція України, відповідно до якої кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50) і зобов'язаний не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66) [11], Закони України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р [12], Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Закон України від 13 грудня 2001 р. «Про тваринний світ», Закон України від 7 лютого 2002 р.«Про Червону книгу України», а також велика кількість підзаконних актів. Серед них слід відмітити: Накази Державного комітету лісового господарства України від 19 жовтня 1999р. «Про затвердження Правил організації полювання та надання послуг іноземним туристам-мисливцям»; від 27 грудня 2000р. «Про затвердження Інструкції про порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин та порядок здійснення полювання на цих тварин»; від 24 листопада 2005 р. № 492 «Про затвердження розміру збору за видачу посвідчення мисливця і контрольної картки обліку добутої дичини та порушень правил полювання»; Наказ Міністерства охорони навколишнього середовища від 21 квітня 2005 р. № 142 «Про затвердження лімітів добування (відстрілу, відлову) диких парнокопитих та хутрових звірів у сезон полювання 2005/2006 років» , Статут Українського товариства мисливців і рибалок від 23 червня 1995 р. тощо .
Відповідно до даних джерел законодавець та суб'єкти владних повноважень встановлюють адміністративно-правовий режим полювання, використовуючи при цьому правові та організаційні засоби.
Таким чином, режим полювання встановлюється адміністративно-правовими нормами, які визначаються як норми-дозволи і норми – заборони. Для реалізації особою бажання полювання, в першу чергу необхідним є вирішення нею всіх процедурних питання, передбачених адміністративно-правовими актами, та дотримання визначених заборон, що діють під час власне полювання та після нього. Будь-які відхилення від позитивних чи негативних норм права під час підготовки, здійснення чи під час слідування осіб до помешкання після полювання вважаються порушенням режиму полювання. Наслідком цього є застосування адміністративної чи кримінальної санкції, настання цивільної , матеріальної або кримінальної відповідальності.
Особливе місце в заходах, що охоплюються поняттям "режим полювання" займають норми, які висвітлені в КпАП. Так, наприклад, у ст. 85 стверджується, що "Порушення правил полювання … тягне за собою попередження або накладення штрафу…" Крім того, ст.ст.85-1, 87, 88, 88-1, 90 встановлюють адміністративну відповідальність за: виготовлення та збут заборонених знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу; порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин; незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу; порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах; порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України [13].
Разом з тим необхідно зазначити, що сам по собі КпАП не встановлює правовий режим полювання, він є однією із складових цього комплексного інституту. Санкції, які встановлюються у відповідності до КпАП, в багатьох випадках є остаточною необхідною ознакою адміністративно-правового режиму полювання.
Таким чином, адміністративно-правовий режим полювання, як спосіб попередження браконьєрства - це цілісна розширена система регулювання відносин полювання, встановлена адміністративно-правовими нормами з метою охорони життя і здоров'я людей та тваринного світу, яка окреслює жорсткі правила підготовки та здійснення полювання, поводження після нього, характеризується особливим порядком виникнення і виконанням прав і обов'язків учасників відносин і оптимально поєднує інтереси особи, суспільства і держави, забезпечується державним примусом та громадським осудом порушників режиму.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адміністративне право України: Підручник/ За ред. Ю.П.Битяка. -Харків: Право, 2001. - 528 с.
2. Гладун З.С. Адміністративне право України: Опорні конспекти лекцій - Тернопіль, 2002. - 225 с.
3. Бахрах Д.Н. Администативное право России. - М., 2000. - 564 с.
4. 246. Юридична енциклопедія: В 5 т.// Гол. колегії Ю.С.ІІІемшученко -К.: Видавництво „Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2003. - Т. 5. -733с.
5. Алексеев С.С. Общие дозволения и запреты в советском праве. - М.: 1989.- 224с.
6. Бляхман Б.Я. Правовой режим в системе регулирования социальных отношений. - Кемерово, 1999. - 242 с.
7. Алексеев С.С. Обща теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т.1. – 360 с.
8. Бахрах Д.Н. Административное право. - М., 1997. - 542 с.
9. Галунько В.В., Угровецький О.П. Охоронна діяльність: правові аспекти// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. ~2005.№ 1 -С. 20-26.
10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред.. М.І.Мельника, М.І. Хавронюка. К..: Катон, А.С.К., 2003.-1104с.,
11. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. -1996, № 30, ст. 141;
12. Закон України «Про мисливське господарство та полювання»// Відомості Верховної Ради України. - 2000, № 18, ст.132
13. Кодекс України про адміністративні правопорушення// Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984, додаток до № 51, ст. 1122
e-mail: Galunko@kli.kherson.ua |
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
