З прийняттям нових збірників законів Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України значно розширилась сфера застосування господарського договору, введено низку нових, раніше невідомих відчизняному праву, договірних конструкцій . Незважаючи на те, що з моменту набрання чинності цих кодексів минуло вже чимало часу, не вщухають дискусії щодо розмежування предмета правового регулювання цих кодексів уцілому та співвідношення загальних положень про правочини та договори. Зокрема, це негативно впливає не тільки на практику правозастосування, але й на суспільну правосвідомість.
Об’єктивна необхідність господарського договору обумовлена господарським інтересом. Він є важливим засобом задоволення матеріальних і культурних потреб суб’єктів господарських правовідносин, суб’єкти господарської діяльності при цьому мають право й утворюють для себе певні норми і правила взаємовідносин.
В останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання господарського договору не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розробка доктринального поняття господарського договору та способів його укладення, а також використання теоретичних здобутків у процесі правотворення надзвичайно важливі, оскільки від того, наскільки чітко окреслені межі договорів (які мають назву господарські), залежить якість та адекватність правового регулювання господарської діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами. В умовах ринкового конкурентного середовища набуло широкого розповсюдження укладення господарських договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, проте ці питання майже не висвітлено в українському правознавстві.
Необхідність дослідження особливостей господарського договору як правової форми господарських зв’язків між суб’єктами господарювання викликана також тим, що в останні роки, з розвитком підприємництва , закріпленням у законодавстві принципів недоторканності власності та свободи договору в правознавстві досить поширеною стала думка про те, що господарський договір є різновидом звичайного цивiльно-правового договору , а самий поділ договорів на цивiльно-правовi та господарські став неадекватним сучасним суспільним відносинам .
Передумова пошуку оптимального регулювання господарських договорів в умовах ринку автономія суб’єктів господарювання і державне регулювання, приватні й публічні інтереси повинні знаходитися в тісній взаємодії. Мета і завдання полягає в тому, щоб, з огляду на науки господарського і цивільного права та аналізу практики застосування норм права, які регулюють господарські договори, дати комплексний теоретичний аналіз поняття господарського договору, способів його укладення, а також зробити висновки i внести пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.
Уперше досліджено питання правового регулювання нетрадиційних способів укладення господарських договорів в умовах конкуренції продавців та покупців (на біржах, аукціонах, за конкурсом).
Господарське законодавство регулює господарський договір як угоду, що має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення господарського і комерційного показника. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг.
Укладення господарського договору – це нормативно закріпленні взаємні дії господарських організацій, спрямовані на встановлення господарсько-договірних відносин та визначення змісту договірного зобов’язання. Вимоги застосування певних процедур (порядку) укладення господарського договору можуть бути передбачені законом (наприклад, про товарну біржу) або встановлюються волевиявленням сторін. На сьогодні склалися і законодавчо закріплені такі способи укладення господарського договору: загальний (неконкурентний); конкурентний, який є двох видів: при конкуренції продавців і за умови конкуренції покупців.
Загальний (неконкурентний) спосіб укладення договору.
Зазначимо, що термін загальний (неконкурентний) ще називають традиційний спосіб укладення господарського договору. Це пов’язано з тим, що при встановленні договірних відносин його суб’єктивний склад такого способу, як правило, є вичерпним, що підтверджується адресованістю пропозиції укласти господарський договір конкретному суб’єкту (суб’єктам).
Порядок укладення договору таким способом визначений ст. ст. 638-650 Цивільного кодексу, а особливості щодо господарського договору ст. ст. 181-187 Господарського кодексу. Господарський договір за загальним правилом, відповідно до ст. 181 Господарського кодексу, укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками [5,327].
Господарські договори за конкуренцією продавців ще називаються біржовими тобто таким, що є результатом біржових операцій (торгів). Їх проведення та особливості передбачені ст. 278-282, 360-361 Господарського кодексу, законами України від 10.12.1991р. «Про товарну біржу», від 04.07.2002р. «Про зерно і ринок зерна», від 23.02.2006р. «Про цінні папери і фондовий ринок» та схваленими Верховною Радою України Концепціями про функціонування та розвиток біржового,аграрного,фондового ринків тощо. Важлива роль в регулюванні порядку укладення господарських договорів локальних нормативних актів бірж – статутів бірж, правил біржової торгівлі, правил реєстрації біржових угод тощо.
Укладення договорів способом конкуренції покупців відбувається за умови при якій суб’єкт господарювання – продавець з метою отримання максимального прибутку, використовує конкуренцію декількох (або багатьох) покупців. Укладення таких договорів відбувається на аукціонах і конкурсах або так званих публічних торгах.
Стосовно господарських договорів чинні окремі правила про підстави їх укладення і зміст господарських договірних зобов’язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень[4,308].
Слід наголосити, що так чи інакше теоретичні проблеми господарського договірного права пов’язуються із центральною проблемою правознавства – проблемою праворозуміння , яке перебуває далеко за межею досконалості.
Література:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. в редакції Закону від 8 грудня 2004р.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України .- 2003.-№18,№19-20,№21-22.-ст.144
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2004р.// Відомості Верховної Ради України. -2003.-№40-44.ст.356
4. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (Теоретичний аспект): Монографія.-Юрінком Інтер,2006.-592с.
5. Смолин Г.В. Господарське право України. Загальна частина:Навчальний посібник.-Львів:Ліга-Прес,2008.-372с.
e-mail: m.burbela@yandex.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
