ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ГАЛУЗІ ВИРІШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ
12.04.2010 08:29
Author: Данілко Наталія Іванівна, здобувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії
[Ecological law. Land law. Agrarian law]
Безперечним призначенням земельного права є регулювання земельних відносин з метою забезпечення земельного правопорядку та додержання земельних прав та інтересів всіх учасників земельних відносин. Але реалізація цього призначення земельного права відбувається не завжди в умовах стабільності та однозначного розуміння і виконання земельно-правових приписів. При наявності розбіжностей у позиціях сторін земельних правовідносин щодо взаємних прав та обов’язків, цінність регулюючих соціальних інститутів лише зростає. З огляду на це, вирішення земельних спорів та система органів, які здійснюють цю діяльність, завжди займали особливе місце у структурі правової системи держави. Широке коло повноважень, яке надається органам місцевого самоврядування при розв’язанні земельних спорів, робить їх впливовими суб’єктами земельних правовідносин.
Земельні спори, як правило, настільки складні, що без адміністративного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування їх іноді вирішити неможливо. Спосіб вирішення земельного спору визначається як передбачений або санкціонований законом захід, спрямований на припинення спору за допомогою усунення перешкод у здійсненні права шляхом впливу на зобов’язану особу [1, с. 10].
Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах [2]. На думку В.К. Гуревського, земельний спір – це особливий вид правовідношення щодо розв’язання певних розбіжностей, які пов’язані з порушенням права власності та права користування земельною ділянкою, а також відводом або вилученням землі, що виникають між власниками землі та землекористувачами, органами місцевого самоврядування та державної влади, що здійснюють управління земельними ресурсами [3, с. 376].
Роль органів місцевого самоврядування у вирішенні земельних спорів залишається досить значною. Це пов’язано з тим, що позасудовий порядок вирішення земельних спорів характеризується оперативністю та більш спрощеною процедурою. Питання про підвідомчість земельних спорів вирішується за критеріями територіальності та предмета спору. Компетенція конкретного органу місцевого самоврядування поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на якій проживає певна територіальна громада. Тому земельні спори органи місцевого самоврядування можуть розглядати лише стосовно земельних ділянок у межах відповідних населених пунктів. Відповідно до вимоги щодо предмета земельного спору виокремлюються три групи земельних спорів.
До першої групи відносяться спори між громадянами, яким на праві власності чи користування належать земельні ділянки щодо визначення меж між ними. Кожен громадянин зацікавлений у безперешкодній можливості реалізовувати свої права на землю, а отже, може вимагати усунення будь-яких порушень цих прав. Проте, в ході використання земельних ділянок бувають такі ситуації, коли дії або бездіяльність учасників земельних відносин можуть порушити чиїсь права та інтереси. Конфлікти та розбіжності, що виникають в процесі реалізації суб’єктами земельних правовідносин своїх прав на землю, становлять собою земельні спори.
До другої групи належать спори про додержання громадянами правил добросусідства. Зміст цієї категорії та перелік правил добросусідства визначаються положеннями глави 17 Земельного кодексу України. Зміст додержання правил добросусідства полягає в обранні власником та землекористувачем таких способів використання своєї земельної ділянки, які дозволяють запобігти шкідливому впливу на сусідню земельну ділянку і, в цілому, використовувати свою земельну ділянку таким чином, щоб створювати власникам (користувачам) сусідніх земельних ділянок найменше незручностей. Правилами добросусідства, згідно ст.ст. 106-109 Земельного кодексу України, не охоплюється визначення меж земельних ділянок, а лише спільне використання та відновлення межових споруд.
Третю групу складають територіальні земельні спори між публічно-правовими утвореннями. При територіальних спорах мова йде не про право власності або користування певною земельною ділянкою, а про поширення юрисдикції відповідної територіальної громади, органу виконавчої влади на ту або іншу територію, хоча б вона мала статус певної земельної ділянки. При цьому зміна адміністративних меж не передбачає зміну права власності (користування) на земельну ділянку на даній території. Є підстави вважати, що такі спори підвідомчі міським радам, оскільки до їх компетенції відносяться встановлення та зміна меж між районами у місті.
Аналіз повноважень органів місцевого самоврядування при вирішенні земельних спорів свідчить, що вони обмежуються головним чином місцем знаходження земельних ділянок, стосовно яких виник земельний спір. Чинне земельне законодавство підкреслює, що такий спір може стосуватися лише земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту. Земельні спори, які вирішуються органами місцевого самоврядування, характеризуються певними ознаками. По-перше, органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями щодо вирішення земельних спорів, які виникають лише в межах населених пунктів (підвідомчих територіях). По-друге, ці спори стосуються вичерпного кола суб’єктів, тобто спори, які виникають головним чином за участю фізичних осіб. По-третє, земельні ділянки, з приводу яких виникають спори, незалежно від їх цільового призначення, мають перебувати у власності чи користуванні конкретних громадян [4, с. 127].
Важливо підкреслити, що орган місцевого самоврядування при вирішенні земельного спору не керується та не повинен керуватися судовим принципом змагальності, який не відповідає загальній природі їх діяльності. Визначальним тут повинен бути принцип всебічного та повного з’ясування об’єктивної істини, який застереже від скасування цих рішень у судовому порядку. Таким чином, вирішення земельних спорів є беззаперечно однією з форм діяльності органів місцевого самоврядування, що створює цілісну структуру земельних правовідносин для забезпечення їх законності та правопорядку у цій сфері. Існування повноважень щодо вирішення спорів у структурі органів місцевого самоврядування є позитивним моментом також з огляду на часткове розвантаження органів судової влади.
Література:
1. Лейба Л.В. Правове регулювання вирішення земельних спорів. Автореф… дис. канд. юрид. наук 12.00.06. Національна юридична академія ім.Я.Мудрого. – Харків, 2005. – 19 с.
2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №3 – 4. – Ст. 27.
3. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – К.: Істина, 2003. – 448 с.
4. Лейба Л.В. Земельні спори і порядок їх вирішення / За ред. проф. М.В. Шульги: Монографія. – Х.: Право, 2007. – 160 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
