ОРГАНИ, УПОВНОВАЖЕНІ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
23.02.2007 09:21
Автор: Бондар Валерія Валеріївна, ст. лейтенант міліції, ст. викладач-методист навчально-методичного відділу Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ України, ад’юнкт заочної форми навчання КНУВС
[Административное право. Таможенное и налоговое право]
Для забезпечення обґрунтованого, справедливого притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення велике значення відіграє з’ясування кола державних органів (посадових осіб), які компетентні розглядати та приймати рішення по справах про адміністративні правопорушення.
У відповідності з діючим законодавством застосовувати норми адміністративного права по одній і ті й же справі можуть декілька правозастосовчих органів. Не рідко одна справа передається від одного органу до іншого, причому кожний з них виконує тільки ті дії, які відносяться до його компетенції. Так, наприклад, державні інспекції та їх посадові особи виявляють правопорушення, затримують правопорушників, складають протоколи про правопорушення; інші органи, уповноважені законом, розглядають ці справи; установи банка приймають штрафні суми; судові виконавці виконують постанови про накладення адміністративного стягнення.
В залежності від ролі, змісту та об’єму повноважень, форм і методів участі органів (посадових осіб) та громадян, учасників провадження по справах про адміністративні правопорушення можна поділити на декілька груп:
а) Компетентні органи та посадові особи, які уповноважені приймати відповідні акти, складати правові документи, які впливають на хід справи. Наприклад, до таких органів та посадових осіб слід віднести: по-перше, органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; по-друге, осіб, які мають право складати протокол про адміністративні правопорушення; по-третє, осіб, які наділені правом здійснювати процесуально-забезпечувальні міри примусу.
б) Особи, які мають безпосередній інтерес до справи. До них відносяться: по-перше, особи, які притягуються до адміністративної відповідальності; по-друге, потерпілий та його законні представники.
в) Особи та органи, які сприяють здійсненню провадження. До даної групи учасників провадження відносяться: свідки, експерти, перекладачі.
Деякі вчені до цієї групи відносять також спеціалістів та понятих. [2; 133]. В кодексі України про адміністративні правопорушення не передбачено в якості учасників провадження спеціалістів та понятих, що, на нашу думку, потрібно виправити. На практиці спеціаліст та поняті іноді являються учасниками провадження. Виправити дану прогалину можливо, перейнявши досвід Російської Федерації (РФ). В кодексі РФ, вже виправлені недоліки старого законодавства шляхом закріплення в главі 25 в статтях 25.7, 25.8 - правове положення спеціаліста та понятих.
г) Інші особи та органи, які сприяють виконанню постанов по справі, профілактиці адміністративних правопорушень (наприклад, громадські організації, трудові колективи, адміністрації підприємств, установ, організацій).
Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення зазначені в ст. 213 КУпАП.
Таке різноманіття пояснюється великою кількістю адміністративних проступків, які посягають на різні сфери суспільних відносин. Орган (посадова особа), розглядаючи окремий адміністративний проступок, повинен мати уявлення про специфіку відносин, які ним торкаються. Наприклад, логічним є той факт, що справи, які пов’язані з порушенням порядку та умов ведення насінництва, розглядаються органами державного контролю в насінництві. Дане розмежування компетенцій про розгляд адміністративних правопорушень між органами адміністративної юрисдикції дозволяє на законних підставах кваліфіковано, ефективно та оперативно прийняти рішення по справі.
Однак таке розмаїття органів, які наділені правом розглядати справи про адміністративні правопорушення, мають і негативні моменти. Вони пов’язані з тим, що органи адміністративної юрисдикції знаходяться в постійній динаміці (реорганізуються, змінюються, спрощуються їх повноваження і т.п.), що потребує внесення відповідних змін до законодавства про адміністративну відповідальність, а саме в главі 17 КУпАП. Така динамічність законодавства про адміністративну відповідальність впливає на рівень законності та правопорядку на Україні.
Саме то, удосконалення інституту адміністративної відповідальності повинно йти не тільки шляхом кодифікації його правових норм, а й шляхом організаційного забезпечення діяльності юрисдикційних органів, що передбачено в концепції реформи адміністративного права.
Доцільно чіткіше розподілити ролі у самій системі органів адміністративної юрисдикції, упорядкувати інстанції, а не зв’язки між суб’єктами, які розглядають справи про адміністративні правопорушення. Чинне законодавство України досить чітко виділяє суб’єкти юрисдикції, як органи першої інстанції, через які проходить основна частина справ про адміністративні правопорушення.
Досить широкими повноваженнями наділені адміністративні комісії – колегіальні органи, що утворюються і діють при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських радах. (ст. 218 КУпАП). Аналіз юридичної літератури та відповідних актів дозволяє виділити ряд особливостей, притаманних юрисдикційній діяльності адміністративних комісій.
Ще у 1927 р. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Раднарком УРСР видали Постанову “Про надання адміністративним органам права вживати заходів адміністративного впливу за маловажні праволомства”. Згідно з цією Постановою, для звільнення судових установ від маловажних кримінальних справ і прискорення їх вирішення адміністративним органам різних рівнів було надано право вживати заходів адміністративного впливу за певні (маловажні) праволомства. Терміном “праволомства” у ті часи позначалося правопорушення [5; 517]. Набагато пізніше, Указом Президії Верховної Ради УРСР 06 березня 1988 року було затверджено Положенням про адміністративні комісії. На даний час їх правовий статус закріплено в ст.ст. 214-218 КУпАП. В даних статтях зазначається, що в одному випадку вони розглядають справи про будь-які адміністративні правопорушення, накладаючи адміністративні стягнення у вигляді штрафу (наприклад, порушення правил торгівлі на ринках – ст.159 КУпАП), в інших – розглядають тільки певні категорії справ (наприклад, порушення Правил охорони електричних мереж – ст.99 КУпАП, коли правопорушення вчинено громадянином).
В той же час потрібно відзначити, що на практиці в діяльності адміністративних комісій при державних адміністраціях (виконавчих комітетах) міських рад щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення виявляється юридична некомпетентність її членів, які у більшості своїй не мають відповідної освіти. Також істотним недоліком в постановах по справах про адміністративні правопорушення є відсутність необхідних відомостей про осіб, щодо яких розглядаються справи, неповне зазначення обставин вчинення правопорушення і підстав притягнення до адміністративної відповідальності, нечітке формулювання суті прийнятих постанов (рішень). Невиконання вимог закону щодо змісту і форм процесуальних документів, що складаються при розгляді справ про адміністративні правопорушення, нерідко тягне за собою порушення прав та інтересів потерпілих і тих, яких притягують до відповідальності.
Однією з причин незадовільного стягнення адміністративних штрафів за постановами адміністративних комісій є те, що відповідні особи рідко додержуються строків надсилання матеріалів для примусового виконання цих постанов до суду. Коли такі матеріали надходять, вони містять десятки постанов про стягнення адміністративних штрафів у примусовому порядку, по яких закінчився або закінчується строк давності притягнення до відповідальності. Така юридична безграмотність, а інколи й безвідповідальність службових осіб при організації цієї роботи в комісіях обертається безкарністю правопорушників.
Це має місце тому що виконавчі комітети рад перевантажені іншою роботою, і тому розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення увага приділяється виходячи із остаточного принципу, що перетворює розгляд у формальність.
Адміністративні комісії та виконавчі комітети рад при здійсненні юрисдикційної діяльності, є практично безвідповідальними, що зовсім не сприяє їх зацікавленості у якісному, об’єктивному розгляді адміністративних справ. Саме тому, доцільно було б значно обмежити (а у Концепції реформи адміністративного права України пропонується взагалі скасувати) повноваження адміністративних комісій та виконавчих комітетів місцевих рад щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування стягнень у вигляді штрафу.
Література:
1. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры.– К.: Наук. думка, 1990.– 145 с.
2. Авер‘янов В.Б. Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – С. 515-516.
3. Агапон А.Б. Административная ответственность: Учебник. – М.: Статуту, 2000.-С.85-86.
4. Административная ответственность в СССР/Под. ред. В.Н. Манохина и Ю.С. Адушкина. – Саратов: Изд-во Саратовского Университета‚ 1988. – 168 с.
5. Административное право. Общая и особенная части. Учебник под ред. докт. юрид. наук, проф. А.П. Коренева. М., МВШМ МВД СССР, 1986. – 487 с.
6. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. Посібник / Комзюк А.Т., Гуменюк В.А., Синьов О.В. та інші / За заг. ред. А.Т. Комзюка. 2-е вид.‚ виправл. і доп. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2001. – 528 с.
7. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк‚ В.В. Богуцький‚ В.М. Гаращук та ін./ За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право‚ 2000. – 198-199 с.
8. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процес: Учебник. – Харьков. Изд-во НУВД, 2001. – С.177.
9. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов. – М.: БЕК, 1997. – 386 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter