Під формою правової відповідальності, в тому числі договірної, розуміється форма виразу тих майнових позбавлень, які покладаються на порушника. Міри відповідальності за порушення договірного зобов’язання можуть бути різними. О.С. Іоффе до них відносив не лише відшкодування збитків, а й сплату неустойки, втрату завдатку та різні санкції, що застосовуються в зобов’язаннях окремих видів. Проте всі інші міри відповідальності охороняють лише зобов’язання, для яких вони спеціально встановлені, тоді як обов’язок відшкодування збитків, якщо він прямо не виключений законом або договором, присутній в будь-якому зобов’язанні. Тому відшкодування збитків розглядається як загальна форма відповідальності в зобов’язаннях, так само, як найістотнішим наслідком їх порушення є самі збитки [1; с. 142-143].
Як зазначається в літературі, відшкодування збитків є найбільш оптимальним засобом захисту інтересів суб’єктів господарювання. Систематична реалізація цього засобу негативно діє на контрагента. Підприємства, які активно використовують санкцію відшкодування збитків, не тільки компенсують понесені збитки, а й дисциплінують постачальників суворо дотримуватися зобов’язання за договором. Подання позову про відшкодування збитків компенсує втрати, а також здійснює відповідний вплив на порушників.
Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження його майна, а також неодержавні кредитором доходи, які він одержав би за умови виконання боржником зобов’язання. Аналогічне визначення збитків міститься в ч.2 ст. 224 Господарського кодексу (ГК) України. Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додоткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Дещо інший підхід до збитків міститься в ст. 22 ЦК України. За цією статтею до складу збитків входять втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення збитків, закріплене у ст. 22 ЦК, на наш погляд, є більш вдалим, оскільки воно точно розкриває сутність зазначеного явища. Стосовно ж відповідної формули збитків у ГК цього сказати не можна, оскільки законодавець допускає певну неточність, називаючи пошкодження майна управненої особи збитками. У разі пошкодження майна заподіюється шкода, а збитки – це самі втрати, яких особа зазнає у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі і котрі мають грошове вираження. [2; с.29].
Дійсно, шкода в цивільному праві визначається як знищення або зменшення особистого або майнового блага; майнову шкоду, виражену в грошовій формі, називають збитками. Тому поняття “майнова шкода” відрізняється від поняття “майнові збитки”, які є грошовим еквівалентом завданої майнової шкоди. Проте, звернувшись до формулювання, яке використовується в ГК України, ми побачимо, що до складу збитків включається “вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства”. “Вартість майна” в даному випадку якраз слід розуміти як грошовий вираз тієї втрати, якої особа зазнала. Навпаки, ЦК України зазначає, що “збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі”.
У науковій літературі зустрічається думка, що відповідно до конструкції абз. 2 ч. 1 ст. 225 ГК України до реальних збитків (які об’єднують вартість втраченого та додаткові витрати) слід відносити тільки витрати, які вже зроблені, а не ті, які особа зробить у майбутньому. [3; с. 221].
Однак така позиція є не зовсім правильною. Звичайно, таке вирішення питання потрібно обгрунтовувати тим, що потерпілий контрагент може в майбутньому недобросовісно уникати зменшення збитків або, навпаки, створювати підстави для їх виникнення; можливо також, що збитки будуть відшкодовані, а в майбутньому потерпілий фактично їх нести не буде. Проте може статися ситуація, за якої для постраждалого контрагента у майбутньому виникнуть збитки через невиконання зобов’язання. Тому вважаємо за потрібне відобразити в законодавстві положення про те, що до складу збитків будуть входити додаткові витрати, котрі виникнуть в майбутньому, якщо підставою їх є угоди, які були укладені до того, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення контрагентом договору і за умови, що запобігти цим витратам сторона не може.
Спеціальною ст. 226 ГК України врегульовано умови та порядок відшкодування збитків. Так, відповідно до ч.1 цієї статті учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов’язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб’єктам – зобов’язаний відшкодувати на вимогу цих суб’єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків у іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов’язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення їх розміру.
Таким чином, господарське законодавство України регулює відшкодування збитків дещо по-іншому, ніж цивільне законодавство та міжнародні акти, які ратифіковані Україною. Задля усунення протиріч, які виникають при застосування такої міри захисту як відшкодування збитків необхідно удосконалити поняття “відшкодування збитків”, здійснивши гармонізацію цивільного та господарського законодавства. Усунення цих протиріч позитивно вплине на розвиток господарських відносин в Україні.
Література:
1. Иоффе О.С. Избранные труды: В 4. – Т.III: Обязательственное право. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – С. 142-143.
2. Терьохін С. Відповідальність за порушення комерційних контрактів // Підприємство, господарство і право. - №7, 2004. – С.29.
3. Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, Н.В. Погорецька та ін.; За ред. В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана. – Харків: Право, 2005. – С. 221.
e-mail: VK_1408@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
