ГІПНОЗ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИ ПРОВЕ-ДЕННІ ДОПИТІВ
31.07.2010 10:13
Автор: Головіна Валерія Петрівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри права Економіко-правового інституту Київського національного лінгвістичного університету
Поява в нашій країні великої кількості «нетрадиційних» спеціалістів (ча-клунів, ворожок, астрологів), що використовують психоенергетичні можливості людини з метою пророцтва, створює передумови для зловживання цими мож-ливостями. Одним з таких засобів є гіпноз, - феноменальне фізіологічне явище, що стало центром тяжіння інтересів багатьох наук. Вже у ІІ столітті н.е. у од-ному з гностичних папірусів містяться прийоми гіпнотизування, відомі жрецям Єгипту та Греції. Відповіді особи у стані гіпнотичного сну вважалися божест-венним пророцтвом. У 1775 р. віденський лікар Ф.А. Вільгельм розробив кон-цепцію «живого магнетизму», яка базувалася на впливі на уяву людей та ви-кликала стан рефлексивного скорочення м’язів тіла, сміх або плач, які виліко-вували хворих. Розмови про можливості гіпнозу набули нової сили у вигляді гіпнотичного буму під час використання гіпнозу як лікарського засобу Ф. Мес-мером (1778-1784 рр.). За тогочасною упевненістю гіпноз вважався «натураль-ною формою охолодження нервів».[1] Протягом 1826 року Паризька академія провела низку досвідів з уведення особи у стан гіпносну: люди в трансі опису-вали предмети, читали строки у книгах. Англійський хірург Дж. Брайд у 1843 році у своїй праці «Неврогіпнологія» описує процес примушування чужої волі та називає його гіпнозом. Він вперше використав гіпноз при хірургічних опера-ціях. У роботі «Під гіпнозом» під редакцією Е. Фромма (1979 р.) автори про-аналізували різні сторони цього явища, виокремили низку аспектів, що вимага-ють вивчення. Під номером «13» значилися юридичні та етичні проблеми гіп-нозу.[2,7]
Історія гіпнології отримала свій відбиток у трактатах Т. Парацельса, Ф. Месмера, Ш. Крока. У дореволюційній Росії та колишньому СРСР цим явищем займалися В.М. Бехтєрєв, І.П. Павлов. За визначенням автора матеріалістично-го вчення про вищу нервову діяльність І.П. Павлова, гіпноз – це той самий сон, що наступає вільно та поступово розширюється.[3] На його думку, гіпнотичний стан людини починається з великих півкуль мозку і не торкається дихання та серцебиття. У радянській медицині гіпноз розглядався як сон, що навіюється повторюванням слів та фраз, у яких гіпнотизер відтворює картину засипання, коли у окремих частинах тіла з’являється почуття тяжкості, зростає в’ялість, спокій, сонливість. При цьому навіювання словами може супроводжуватися монотонністю у голосі, ритмічністю слабких подразників слуху, зору (погла-джування, імітація шуму дощу, блимання синього кольору ліхтарю, постуку-вання метроному). У корі головного мозку загіпнотизованої особи розвивається часткове гальмування, але залишаються окремі активні зони, через які здійсню-ється зв'язок гіпнотизера із загіпнотизованою особою. Настання гіпнотичного стану, як вважав І.П. Павлов, можливе при формуванні певних умов. У першу чергу, він мав на увазі релаксацію (послаблення) м’язових тканин, яка закликає нервову систему відпочивати. По-друге, релаксація тягне загальне згасання ре-акцій на зовнішні подразники, втому (деактивований вплив монотонних подра-зників). Яким же чином особа, у якої загальмована діяльність всієї кори голов-ного мозку, здатна реагувати на гіпнотизера? Справа у тому, що його навіюван-ням не охоплені окремі ділянки головного мозку, - так звані «сторожові пунк-ти», які зберігають збуджуваність, забезпечуючи контакт загіпнотизованої осо-би із подразником. Саме навіювання у окремі моменти бесіди може здійснюва-тися взагалі без вербального компоненту, з використанням лише жестів, міміки, розумових посилок. Таким чином, ми щільно підійшли до іншої якості гіпнозу – його здатності бути інструментарієм у проведенні слідчих дій.
Доцільність гіпнотичного впливу відносно потерпілих чи свідків викли-кана причинами його можливого застосування (звичайне забування, амнезія (провал у пам’яті) стресові, травматичні ситуації). У злочинних цілях застосо-вуються два види гіпнозу: енергетичний та вербальний. Від першого практично немає захисту, але ним володіють лише поодинокі фахівці, зокрема, володів ним відомий гіпнотизер В. Мессінг. Вербальний гіпноз поширений у шулерів, які за допомогою слів, жестів, міміки, артистизму здатні вводити людей у гіп-нотичний транс.[4,6]
Найбільш підкорені гіпнозу з точки зору психофізіології люди емоційні, неврівноважені, які знаходяться у стадії переживання певного стресу, горя, фі-зичної втоми, страждають певними психічними захворюваннями. Приблизно чверть психічно здорового населення піддається гіпнотичному впливові, при-чому питома вага жінок набагато більша, ніж чоловіків. Часто потерпілий зу-стрічається з так званим відстроченим гіпнозом, що представляє собою вплив гіпнотизера на потерпілого не одразу, а через певний часовий проміжок. Гіпноз – потужне знаряддя, що дозволяє злочинцю знищити з пам’яті людини певні фрагменти. Цілком можливі випадки, коли очевидця злочину вводять у снопо-дібний стан, у якому йому нав’язують хибну уяву про те, що трапилося з метою приховати сліди злочину. Складність розпізнавання слідчим того, що допиту-ваний вже побував під впливом психоенергетичного втручання, складає серйо-зну перешкоду при збиранні доказів у справі. Небезпека злочинного гіпнозу полягає й у тому, що особа, яка використовує гіпнотичні прийоми, як правило, знає про свої здібності та їх ефективність у створенні постгіпнотичної амнезії, а тому прагне використати їх у повній мірі. Відповідно, вивчення гіпнозу як кри-міналістичного засобу розслідування злочинів не просто цікаво, але й необхід-но, оскільки надасть нові можливості та відкриє перспективи виявлення та усу-нення наслідків гіпнотичного впливу на особу.
У теорії та практиці гіпнозу стосовно діяльності боротьби із злочинністю розрізняють такі види гіпнозу:
1. Репродукційно-активізаційний (метод гіпнорепродукції пережитих ста-нів), пов'язаний із стимулюючим впливом на пам'ять. З позиції нейролінгвісти-чного програмування гіпноз є відтворенням раніше пережитого стану. Суб’єкти просять запам’ятати у деталях ту чи іншу ситуацію, у якій у нього швидше за все наступає природний сон. Зосередження уваги на деталях цієї ситуації і ви-кликає глибокий сон (гіпноз).
2. Купіруючий, що знімає стресові та психотравматичні наслідки кримі-нальних посягань (суб’єкт спостерігає за собою, напруга його почуттів слаб-шає, що оберігає його від ремісії відповідних негативних емоцій).
3. Метод протиставлення, що дозволяє розділяти один від іншого різні аспекти переживання з тим, щоб можна було пережити його по-новому. Суб’єкта примушують пережити минулу подію, але потім він повинен «відійти у бік» та спостерігати свої власні дії з боку, - нібито переглянути кінострічку. Людина при цьому не відчуває та не усвідомлює, не переживає те, що насправді усвідомлювала та переживала. Такий чинник сприяє отриманню у загіпнотизо-ваного об’єктивної та неупередженої інформації.[5,177]
Цей метод, на думку психологів та психіатрів, більш небезпечний, ніж перший, тому що у першому випадку у потерпілого в результаті психічної тра-вми розвивається амнезія. Метод репродукції може спонукати жертву злочину до додаткових тяжких переживань, які можуть спровокувати невротичні хворо-би.
Допитуваним слід у обов’язковому порядку роз’яснювати сутність сеан-су. В.Д. Хабалов вважає, що гіпноз ефективний у тих випадках, коли необхідно з’ясувати те, про що замовчував загіпнотизований під час допиту.[6] Допит під гіпнозом лише тих, хто добровільно погодився, все ж не дає підстав вважати, що у стані гіпнозу особа усвідомлює все, що відбувається. Отримання згоди на введення особи у стан гіпнозу повинне супроводжуватися спокійною бесідою, що переслідує мету упевнити особу у безпеці слідчої дії для його життя та здо-ров’я.
Сама слідча дія – допит із використанням гіпнозу повинна у обов’язковому порядку фіксуватися у вигляді протоколу із вказівкою виду тех-нічного засобу (у випадку його використання), а також форми допиту – допит із використанням гіпнозу. Неможна погодитися з позицією О. Курчиної, що на пі-дставі ст.114 КПК України, в частині процесуальної самостійності слідчого на стадії досудового розслідування, допит із використанням гіпнозу можливий лише з дозволу керівництва МВ, РВ, УМВС.[7] Обмеження слідчого у самос-тійному прийнятті рішення нічим необґрунтовані. Вибір тактики допиту пови-нен належати слідчому. Разом з тим ми згодні із думкою авторки про те, що при допиті із використанням гіпнозу обов’язкова участь окрім слідчого та спеціалі-ста – гіпнолога, лікаря, спостерігачів. Оскільки КПК України не містить норми, що регламентує порядок застосування гіпнозу під час слідства, дізнання, судо-вого розгляду справи, він залишається нетрадиційною формою знань у кримі-налістиці. Внаслідок цього можливі випадки втручання гіпнотизера у інтимні сторони життя особи. Це неприпустимо, якщо не має відношення до предмету допиту. Спеціаліст має попереджатися про нерозголошення таємниці слідства, неприпустимість втручання у глибини свідомості людини, що не відносяться до обставин, які слід встановити, оскільки порушення цієї вимоги означає нахабне порушення конституційних прав та свобод людини.
На наш погляд, у сучасних умовах демократизації системи кримінального судочинства постала проблема і організаційно-технічного характеру. Якщо тлумачити КПК України, то норма повинна містити положення про запрошення захисника, педагога, перекладача, яким роз’яснюються умови та порядок про-ведення слідчої дії, дається можливість пересвідчитися, що особа, яка підлягає введенню у стан гіпносну зрозуміла сутність слідчої дії та надала письмову зго-ду на власну участь, гіпнолог – оператор у статусі спеціаліста попереджається про кримінальну відповідальність за розголошення таємниці слідства. Крім то-го, у обов’язок спеціаліста входить право обирати певну методику гіпнозу, ви-ходячи з конкретної ситуації та стану допитуваного.
У вітчизняних правоохоронних органів інтерес до знань про гіпноз зріс лише у останнє десятиліття. Він може служити джерелом отримання оператив-ної інформації. В.О. Образцов зазначає, що до «числа нетрадиційних методів криміналістичної методології відноситься, правда, поки що неофіційний, не узаконений допит особи після введення її у гіпнотичний стан. Неухильно, хоча й повільно, з оглядкою, гіпноз наближається до кримінального судочинства, за-войовуючи все більше умов невгамовних вчених-криміналістів, проникаючи у діяльність творчих співробітників правоохоронних органів».[8,233-234] Поки що проблема використання можливостей гіпнозу у справі боротьби із злочинні-стю знаходиться у зародковому стані. Є всі передумови вважати, що у найбли-жчому майбутньому в рамках криміналістики сформується новий науковий на-прямок – гіпнологія, яка отримає повноправний статус метода, закріпленого на-укою та апробованого практикою, який сприятиме отриманню інформації про обставини розслідуваної події.
Література:
1. Перевозчиков А.Н. Экстрасенсы – миф или реальность? / А.Н. Перевоз-чиков // Знак вопроса. – М.: Знание, 1989. - №10. – 48 с.
2. Гримак Л.П. Гипноз и преступность / Л.П. Гримак. – М.: Республика, 1997. – 304 с.
3. Клєвцов О. Можливості використання гіпнозу в оперативно-слідчій прак-тиці правоохоронних органів / О. Клєвцов // Право України. – 1998. - №7. – С.63-67.
4. Иванов Л. Гипнотизер приходит в банк / Л. Иванов // Труд. – 1999. – 3 сент. – С.6.
5. Гримак Л.П. Гипноз и преступность / Л.П. Гримак. – М.: Республика, 1997. – 304 с.
6. Ларин А.М. Нетрадиционные методы в раскрытии преступлений / А.М. Ларин // Государство и право. – 1995. - №9. – С.60-66.
7. Курчина О. Мухи и жуки помогают устанавливать когда и при каких об-стоятельствах совершено убийство / О. Курчина // Факты. – 1998. - №170. – 8 сент.
8. Образцов В.А. Криминалистическая гипнология? А почему бы и нет? / В.А. Образцов // Записки криминалистов. – М., 1995. - №5. – С.233-234.
e-mail: valeria2002@yandex.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter