КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ПІСЛЯ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991-1992 рр.)
03.10.2010 15:54
Author: Загурський Олександр Богданович, доцент, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Проголошення незалежності поставило перед Україною завданням реформування кримінально-процесуальної політики. В першу чергу, необхідно було відмовитися від догм радянського кримінального судочинства, а вже потім, в стислі терміни запровадити елементи кримінального судочинства європейського взірця. На нашу думку, процес творення нового типу кримінально-процесуальної політики розпочинався в таких напрямках:
- пристосування частини норм радянського кримінально-процесуального права;
- прийняття нових нормативно-правових актів у тих сферах кримінально-процесуальних відносин, які не були врегульовані чинним кримінально-процесуальним законодавством;
- кодифікація кримінального-процесуального права.
На думку В.Т. Маляренка, на цей час в Україні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суди застосовували кодекс, що передбачав правила і стандарти, котрі діяли в СРСР з притаманними йому ідеологією та правовими цінностями, які не могли не гальмувати процес демократизації суспільства [1, с. 3].
В результаті розпаду СРСР багато союзних нормативно-правових актів втратили силу. Але згідно з Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. на території України могли застосовуватися акти законодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодавством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України [2].
До того ж, 5 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про прокуратуру”. Органи прокуратури складають єдину централізовану систему, очолювану Генеральним прокурором. Закон визначив головні засади діяльності органів прокуратури, систему, функції та принципи діяльності [3].
Протягом 1991-1992 рр. доповнення і зміни до КПК УРСР 1960 р. вносилися Указами Президії Верховної Ради УРСР від 18.01.1991 р., 28.01.1991 р., 18.03.1991 р., 29.07.1991 р., 25.08.1991 р.; Законом УРСР від 25.06.1991 р., Законами України від 18.09.1991 р., 10.12.1991 р., 12.12.1991 р., 15.05.1992 р., 07.07.1992 р., 17.09.1992 р., 16.10.1992 р.,15.12.1992 р.. В основному вони стосувалися питань: розширення підслідності кримінальних справ органам внутрішніх справ (ст. 112 КПК) та питань підсудності (ст. 34 КПК); регулювала особливості вирішення питання про відмову в порушення кримінальної справи, коли необхідна згода потерпілого; визначено порядок затвердження протоколу в справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів; ст. 120 КПК “Строки попереднього слідства” і ст. 156 КПК “Строки тримання під вартою”; підслідності справ про реабілітацію жертв політичних репресій; ст. 17 “Колегіальний і одноособовий розгляд справ” була викладена в новій редакції; з’явилася нова стаття 33-1 “Одноособовий розгляд суддею справ”; визначені процедури відводу судді, специфіки призначення розпорядчого засідання суду; розмежовано види судових рішень – “постанова” і “ухвала”; скасовано поняття “соціалістичний”; назву УРСР змінено на “Україна”; виключено згадування та посилання на Основи кримінального судочинства СРСР і союзне законодавство; змінено пріоритети кримінально-процесуальної політики, так, ст. 1 і ст. 2 були викладені у новій редакції: “призначення Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах, а завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний”; потерпілому та його представнику надавалося право оскаржити постанову про закриття кримінальної справи вищестоящому суду або вищестоящому прокурору; заарештований та його захисник одержали право звертатися до суду з оскарженням санкції прокурора на арешт; встановлено нову редакцію ст. 321 “Суди України постановляють вироки ім’ям України”; врегульовано процесуальний статус прокурора в суді касаційної інстанції та в порядку нагляду [4-18].
На посилення процесуальних гарантій громадян був спрямований прийнятий Верховною Радою України Закон України від 18 лютого 1992 р. “Про оперативно-розшукову діяльність”, який визначив правову основу та принципи оперативно-розшукової діяльності, а також зазначив, що оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контр розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів [19].
Важливим етапом у розвитку кримінально-процесуальної політики незалежної України стало прийняття 19 грудня 1992 р. Закону України “Про адвокатуру”, який складався з 19 статей, що врегулювали діяльність адвокатури, принципи та організаційні форми діяльності адвокатури, види адвокатської діяльності, професійні права та обов’язки адвоката, а також гарантії адвокатської діяльності [20].
Джерела:
1. Маляренко В.Т. Кримінально-процесуальне законодавство України: питання становлення і розвитку / В.Т. Маляренко // Право України. – 2003. – № 9. – С. 3-14.
2. Постанова Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – ст. 621.
3. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 53. – ст. 793.
4. Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про посилення правового захисту працівників правоохоронних органів” від 18 січня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 7. – ст. 45.
5. Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про відповідальність за порушення вимог режиму радіаційної безпеки, заготівлю, переробку і збут радіоактивних забруднених продуктів харчування” від 28 січня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 11. – ст. 106.
6. Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР, Положення про товариські суди Української РСР та Положення про комісії в справах неповнолітніх Української РСР” від 18 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 15. – ст. 178.
7. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про захист прав споживчого ринку в Українській РСР” від 25 червня 1991 р. / Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 40. – ст. 527.
8. Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про посилення відповідальності за порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху” від 29 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 45. – ст. 600.
9. Указ Президії Верховної Ради України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР” від 25 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 40. – ст. 531.
10. Закон України “Про відповідальність за створення не передбачених законодавством військових або інших збройних формувань чи груп” від 18.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 47. – ст. 650.
11. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу” від 10.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 10. – ст. 142.
12. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР” від 12.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 11. – ст. 154.
13. Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій”” від 15.05.1992 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 32. – ст. 457.
14. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР ”Про судоустрій Української РСР”, Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів Української РСР” від 17.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 35. – ст. 508.
15. Закон України “Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення” від 07.07.1992 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 39. – ст. 570.
16. Закон України “Про внесення доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України” від 17.09.1992 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 41. – ст. 600.
17. Закон України “Про внесення доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів” від 16.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 47. – ст. 647.
18. Закон України “Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів України” від 15.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1993. – № 6. – ст. 35.
19. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 р. № 2135-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 22. – ст. 303.
20. Закон України “Про адвокатуру” від 19.12.1992 р. № 2887-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1993. – № 9. – ст. 62.
е-mаіl: zаgursky.sasha@gmail.com
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
