Питання про середовище (сферу) існування корпоративних правовідносин належить до розряду актуальних. Ще у перших підручниках з корпоративного права в Україні, була висловлена думка про можливість теоретичного поділу корпоративних правовідносин на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх пропонувалося віднести такі, що складаються між учасниками господарського товариства, його органами та товариством як юридичною особою. До зовнішніх – відносини господарського товариства з іншими суб`єктами права, не пов`язаними з господарським товариством відносинами участі (з державою, різними юридичними та фізичними особами) [1, 41-42]. Ті відносини, що складаються «всередині» господарського товариства пропонувалося іменувати «власне корпоративними» [2, 6].
На початку ХХІ ст. була оголошена думка класифікувати корпоративні правовідносини на: міжкорпоративні та внутрішньо організаційні, внутрішньо корпоративні відносини [3, 163]. Проте, наведений поділ викликає чимало застережень, в т.ч. і в силу тієї обставини, що не напрацьовано чіткого та зрозумілого критерію до групування. Що також важливо, не доведено, яким чином треті сторони можуть перебувати у корпоративному правовідношенні з корпорацією, якщо вони не пов’язані з нею участю, правами на частку, системою контрольно – управлінських повноважень щодо діяльності фіктивного суб’єкта права.
За таких умов, до числа зовнішніх можна приєднати відносини, які складаються між корпораціями та іншими суб’єктами господарювання (фактично, це і є звичайні «горизонтальні» відносини між суб`єктами господарювання) чи ті, що виникають між корпорацією та кредиторами, боржниками, найманими працівниками, Державною комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, місцевими державними адміністраціями. Наслідково, відповідно до такого критерію, ми у перспективі маємо назвати корпоративними і ті відносини, що складатимуться між корпорацією та органами внутрішніх справ, органами прокуратури, судом. Попри те, що ці особи не мають безпосереднього відношення до корпорації, не набувають статусу учасника корпоративного правовідношення, пропонується включати цих сторонніх суб’єктів до складу учасників корпоративного правовідношення. Такий підхід, як вбачається, не відповідає правовій природі корпоративного правовідношення, яке виникає з чітких передумов та пов’язується безпосередньо з участю власника (учасника) в самому правовідношенні, заснованому на речово – правових зв’язках.
Ключовим недоліком наведених суджень вбачаємо те, що всі відносини, вищеописані як зовнішні, якраз і знаходяться за межами корпоративного зв’язку. Фактично, це обслуговуючі, допоміжні відносини, які забезпечують існування корпоративних правовідносин, «внутрішніх» за своєю сутністю відносин.
Література:
1. Кибенко Е.Р. Корпоративное право: Учебное пособие. -Харьков: Эспада, 1999. - 480с.
2. Мельник О.О. Корпоративне право України. Навчально – практичний посібник із зразками документів. – К: ФОП Мельник О.О. , 2008. – 368 с.
3. Становлення в Україні корпоративного права (з науково практичної конференції)/ А. Полешко. О. Юлдашев // Право України. - 2003. - N 11. - с.162- 171
e-mail: dobra2007@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
