Автор: Курган Вікторія Володимирівна, студентка Економіко-правового факультету Донецького національного Університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Питання щодо організації управління залишаються актуальними, бо не має ще єдиного погляду на те, як слід найкраще підходити до управління, щоб мати швидкі та ефективні результати діяльності. Проблеми теоретичного підходу до категорії „управління” висвітлювалися в працях Ю. Битяка, О. Антонюка, В. Малиновського та інших. Однак відсутність у літературі єдності поглядів щодо категорії управління породжує негативні наслідки як для теорії, так і практики реалізації управління. Прослідковується також невиконання владних рішень, перевантаження підлеглих, неефективна діяльність, відсутність ініціативи, нехтування відповідальністю, всі ці проблеми залежать від необхідності правильного підходу до управління, дослідження його не тільки як правової, але і як соціальної категорії. Управління треба розглядати і досліджувати як цілісну систему, яка складається із взаємодіючих елементів, таких як: 1) суб'єкт управління, тобто джерело керуючого впливу, той, хто управляє, виконує функції керівництва і впливає на об'єкт з метою переведення його у новий стан; 2) об'єкт управління, тобто те, на що спрямовано керуючий вплив суб'єкта, що функціонує під цим впливом; 3) керуючий вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкт і досягаються реальні зміни у ньому; 4) зворотні зв'язки, тобто інформація для суб'єкта про результативність керуючого впливу та зміни в об'єкті. Різноманітність об'єктів управління дозволяє виділити основні його види: соціальне, технічне та біологічне. Соціальне управління – діяльність людей, їх громадських і державних об'єднань, управління людини людиною, в цілому суспільством. Основою потреби в управлінні є проста на перший погляд обставина, властива у будь-якому людському колективу. Це – співробітництво людей всередині колективу. Саме співробітництво, спільна діяльність заради досягнення конкретних цілей, перетворює окремо взятих людей у колектив. Потреба людей у співробітництві, спільній діяльності, спільній праці об'єктивно породжує потребу управління. Водночас, ця потреба завжди виникає там, де спостерігаються будь-які варіанти спільної діяльності людей. Управління в даній ситуації являє собою засіб забезпечення спільної діяльності, умову її нормального функціонування. Управління слід розглядати і як правову категорію, бо завдяки управлінській функції реалізується багато функцій держави, передбачених у законодавстві. У цьому випадку йдеться про такий вид соціального управління як державне управління, яке здійснюється спеціальним апаратом держави, в якому на платній основі працюють державні службовці. Діяльність такого апарату має юридично-владний характер і забезпечується примусовою силою держави. Суб'єкти державного управління виступають від імені держави. Рішення, які приймаються у рамках цієї системи, обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин, у тому числі й для недержавних організацій та формувань. Беручи до уваги те, що державне управління здійснюється державними службовцями, можна, ґрунтуючись на ст. 3 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року визначити принципи здійснення державного управління. А саме: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. До основних управлінських функцій слід віднести ті, що здійснюються адміністративними службами і виконуються безпосередньо на замовлення суспільства, а саме: економічні, соціальні, культурні, правові, поліцейські тощо. Перелік цих функцій у процесі розвитку цивілізації розширюється через залучення нових, зокрема таких як забезпечення екологічної безпеки й охорони навколишнього середовища. Сучасні суспільні процеси поставили гостру потребу в професійно підготовлених фахівцях, які здатні ефективно працювати в органах державної влади, вирішувати складні проблеми сьогодення. Тому поняттю «управління» слід приділяти значну увагу та розглядати його як соціальну та правову категорію. Нормативно-правові акти визначають осіб, які здійснюють управління, принципи, методи такої діяльності. Але управління буде ефективним, якщо до нього підходити з соціальної точки зору, враховуючи взаємодію та порозуміння суб’єктів та об’єктів управління, межі довіри та контролюючого впливу, професійну основу діяльності, ініціативність та відповідальність. Управління має місце у будь-якому суспільстві і практично у будь-якому людському колективі. Основа потреби в управлінні – це співробітництво людей всередині колективу. Тому враховуючи таку соціальну потребу кожної людини, треба забезпечувати належні умови її здійснення, в першу чергу, і в правовому регулюванні.
Література: 1. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 544 с. 2. Антонюк О. Адміністративний менеджмент: теоретикометодологічні засади / О. Антонюк // Науково-практичний журнал. – 2007. – №2. – С.56-62. 3. Про державну службу: Закон України від від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490. 4. Малиновський В. А. Державне управління: Навчальний посібник / В.А.Малиновський. – К.: Атіка, 2003. – 164 с.
e-mail: viktoria2709@meta.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
