ТЕОРРТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ РОСІЇ
12.12.2010 20:18
Автор: Трихліб Крістіна Олексіївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Сучасна російська правова система належить до романо-германської правової сім'ї, знов повернувшись до неї після більш ніж семи десятиліть панування соціалістичного права. Починаючи з середини 1980-х років разом із розвитком демократичних реформ в Радянському Союзі, починається його швидка трансформація, відхід від колишніх жорстких принципів. Вже в 1986 році дозволяється індивідуальна трудова діяльність, в 1989 р. певним колом радянських вчених обґрунтовується ідея «соціалістичної правової держави», в 1990 році визнається несоціалістична власність на засоби виробництва, багатопартійність, поділ влади. В 1990 - 1991 рр. російськими законодавцями були проголошені рівність форм власності, свобода підприємництва, примат міжнародно визнаних прав людини, на доктринальному рівні відновлено поділ права на публічне та приватне. Таким чином, сучасна російська правова система продовжує традиції романо-германської правової сім'ї, закладені ще в дореволюційний період [1, с. 537]. За темпами правових змін Росія посідає середнє місце серед інших колишніх радянських республік. Кодифікаційні роботи проводяться також на рівні суб'єктів РФ. В деяких з них в 1990-х рр. прийняті власні житлові (Башкортостан, Комі), водні (Башкортостан), земельні (Башкортостан, Татарстан, Карелія), лісні (Татарстан, Саратівська область), містобудівні (Томська та Мурманська області) кодекси. Правова система Росії продовжує залишатись зразком для деяких держав СНД (Білорусі, Казахстана, республік Середньої Азії). Існують спроби збережений елементів єдиного правового простору. Зокрема, ряд найбільш важливих кодексів, які були прийняті в цих республіках (цивільний, кримінальний, кримінально-процесуальний) спираються на модельне законодавство, яке було схвалено Міжпарламентською Асамблеєю держав-учасниць СНД. Головним джерелом права в Росії є закони та інші нормативні правові акти. Як і в більшості федеративних країнах, російське законодавству поділяється на федеративне та на законодавство суб'єктів РФ. Розподіл предметів законодавчого регулювання встановлен в Конституції РФ [1, с. 539]. До виключного відання Російської Федерації, зокрема, належить: регулювання прав і свобод людини і громадянина; формування федеральних органів державної влади; встановлення правових підвалин єдиного ринку; фінансове, валютне, кредитне, митне регулювання, федеральні податки і збори; зовнішня політика, міжнародні і зовнішньоекономічні відносини Російської Федерації; оборона і безпека; судоустрій; прокуратура; кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство; правове регулювання інтелектуальної власності; колізійне право. До спільного відання Російської Федерації та суб'єктів РФ, зокрема, віднесено: загальні питання виховання, освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту; соціальний захист, включаючи соціальне забезпечення; адміністративне, адміністративно-процесуальне, трудове, сімейне, житлове, земельне, водне, лісне законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього середовища; кадри судових і правоохоронних органів; адвокатуру, нотаріат; встановлення загальних принципів організації системи органів державної влади і місцевого самоврядування. На чолі ієрархії федеральних (і взагалі російських) актів стоїть Конституція РФ; далі ідуть федеральні конституційні закони, інші федеральні закони, укази Президента РФ, постанови Уряду РФ, підзаконні нормативні акти галузевих федеральних органів виконавчої влади. Особливе місце займають регламенти та інші нормовстановлюючі постанови палат Федеральних Зборів РФ. На відміну від багатьох зарубіжних країн в Росії відсутній інститут делегованого і надзвичайного законодавства. Укази Президента не повинні суперечити Конституції і федеральним законам. Ієрархію нормативно-правових актів суб'єктів РФ створюють конституції (устави) суб'єктів РФ, постанови і розпорядження губернаторів та інших голів адміністрацій суб'єктів РФ, постанови урядів суб'єктів РФ, підзаконні нормативно-правові акти галузевих органів виконавчої влади суб'єктів РФ, регламенти та інші акти нормативного характеру законодавчих органів суб'єктів РФ. Найнижчий рівень в ієрархії нормативно-правових актів посідають нормативні акти органів місцевого самоврядування. Види, порядок прийняття та вступ в дію нормативних правових актів органів місцевого самоврядування визначаються уставом муніципального створення. Судовий прецедент, як і в інших країнах романо-германської сім'ї, в РФ джерелом права не визнається. Однак судова практика, офіційно узагальнююча та координуюча в керівних роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду РФ, грає виключно важливу роль в застосуванні законодавства, представляючи тим самим де-факто особливу нормативну систему. Близьке до судових прецедентів місце в системі джерел права займають висновки Конституційного Суду РФ. В суб'єктах РФ аналогічну роль відіграють рішення місцевих конституційних та уставних судів. Досить обмежене застосування в якості джерела права в Росії має правовий звичай [2, с. 396 - 397]. Так, в Цивільному Кодексі РФ є посилання на звичаї ділового обороту (ст. 6), національний звичай (ст. 19) та місцевий звичай (ст. ст. 221, 309, 311, 312, 314 - 316, 406, 421) [42, 43]. Згідно із ст. 14 Федерального Закону «Про гарантії прав корінних малочисельних народів Російської Федерації» від 30 квітня 1999 р. при розгляді в судах справ, в яких особи, які відносяться до малочисельних народів, виступають в якості позивачів, відповідачів, потерпілих чи обвинувачених, можуть прийматися до уваги традиції та звичаї цих народів, які не суперечать федеральним законам і законам суб'єктів РФ [3]. В 1990-ті роки в деяких суб'єктах РФ (Інгушетія, Чечня) були зроблені спроби легалізувати дію на їх території мусульманського права, яке має нерідко глибоке коріння в культурі певних титульних національностей. Досить специфічним джерелом російського права є угоди про певний поділ предметів відання та повноважень між федеральними органами державної влади Російської Федерації та органами державної влади суб'єктів РФ. Можливість укладення таких угод передбачена п. 3 ст. 11 Конституції РФ [4]. Важливим джерелом права г також міжнародно-правові акти та доктрина. Згідно Конституції (п. 4 ст. 15) загальновизнані принципи і норми міжнародного права й міжнародні угоди Російської Федерації с складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлюються інші правила, аніж ті, які передбачені законами, то застосовуються правила міжнародного договору . Наукові дослідження в області прана в РФ проводяться в Інституті держави та права РАН, Інституті законодавства та порівняльного правознавства при уряді РФ, в НП проблем укріплення законності та правопорядку при Генеральній прокуратурі РФ, в юридичних академіях, інститутах та юридичних факультетах університетів (в країні їх нараховується декілька десятків) [5]. Таким чином, російську правову систему слід розглядати як сукупність правових явищ, не тільки внутрішньодержавних, але і зв'язаних із міжнародним правом. Важливо також, що норми міжнародного права впливають на всі елементи російської правової системи, включаючи не тільки правові норми, але і правову діяльність вцілому, а також правосвідомість, правові відносини. Генеруючою основою правової системи країни є все ж таки внутрішнє право. Його норми повинні вибудувати механізм взаємодії із нормами міжнародного права, а в необхідних випадках механізм їх виконання і можливості безпосереднього застосування. Абсолютний приорітет тут наложить нормам федерального права, що витікає із положень Конституції РФ про міжнародну правосуб'єктність Росії вцілому, а не окремій її суб'єктів (п. «к», «л», «н» ст. 71, ст. 79) [4]. Зокрема, для застосування норм міжнародного договору Російської Федерації вимагається згода на його обов’язковість, офіційне опублікування та вступ в дію. Ці питання регулюються Федеральним Законом «Про міжнародні договори Російської Федерації», який розвиває норми федераіьної Конституції. Юридичні підстави використання норм міжнародного права в національному праві встановлюються нормами федерального права. Якщо ж розглядати «внутрішню» частину правової системи країни, то слід визнати абсолютний приорітет федерального права. Навіть за умов децентралізації правового регулювання, в аспекті розподілу нормотворчої компетенції між федеральними органами державної влади суб'єктів Російської Федерації, юридичною умовою дії норм законодавства суб'єктів федерації є федеральне право. Цікаво, що у федеральному законодавстві визначаються (встановлюються) навіть норми актів органів державної влади суб'єктів федерації. Так, згідно з Федеральним Законом «Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) та виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації» прямо встановлено, що законодавчий орган приймає акти у формі конституції (устава), закона і постанови, а найвища посадова особа (керівник вищого виконавчого органу) видає акти в формі указа (постанови) і розпорядження [6]. Враховуючи всі недоліки цього підходу не можна не визнати важливості впорядкування системи правових актів. Важливим також є і той факт, що в суб'єктах федерації не мають місця інші, оригінальні, в порівнянні з федеральним рівнем, джерела права. Слід відзначити, що федеральне право не тільки встановлює форми актів суб'єктів федерації, але й закріплює їх юридичну силу по відношенню до федеральних правових актів. Поняття правової системи охоплює не тільки правові норми, інститути, результати правотворчої діяльності, але й те, що принципово важливо, завершальний масив галузей. Однак суб'єкти федерації не мають права прийняття кримінальних, кримінально-процесуальних, цивільно-процесуальних та багатьох інших законів, які формують головні галузі права країни. Отже, без цих галузей права у суб'єктів федерації не може сформуватися своя повноцінна правова система. Важливим для побудови і функціонування правової системи є наявність судових та інших правоохоронних закладів. В Російській Федерації діє єдина судова система, встановлена Конституцією РФ та Федеральним конституційним Законом «Про судову систему Російської Федерації». Вона забезпечує єдність російського права за допомогою конституційного, цивільного, адміністративного та кримінального судового розгляду. Створення та діяльність конституційних (уставних) судів в деяких суб'єктах РФ, можливість існування яких передбачена ст. 27 Федерального конституційного Закону, не повинна виходити та рамки забезпечення конституційної законності держави. Вищевикланене дозволяє зробити висновок про відсутність у суб'єктів федерації «правової системи». Вважаю, що навіть в доктринальному розумінні використання цієї категорії далеко не сприяє утвердженню конституційної законності. Термінологічні неточності, на мою думку, можуть викликати правові (навіть політико-правові) конфлікти чи, можливо, стати підставою для виникнення спірних питань. Слід також підкреслити, що оскільки категорія «правова система» знайшла своє нормативне закріплення в Конституції Російської Федерації, досить очевидною стає необхідність винайдення узагальнюючого її поняття з урахуванням серйозних змін правової сфери Російської Федерації. Далеко не завжди в ході наукових дискусій насамперед в загальній теорії права) в якості орієнтира малось на увазі встановлення і підтримка єдиного правового порядку. Саме в цьому, на мій погляд, і є головне призначення правової системи [6, с. 96 - 99].
Література: 1. Правовые системы стран мира / Под ред. А. Я. Сухарева. - М.: НОРМА, 2003. - 964 с. 2.Синюков В. Н. Российская правовая система. Введение в общую теорию. -Саратов: Полиграфист, 1994. - 494 с. 3. Федеральний Закон «Про гарантії прав корінних малочисельних народів РФ» від 30.04.1999р. Конституція Російської Федерації від 12 грудня 1993 року зі змінами від 25 липня 2003 р. 5. Тихомиров Ю. А. Правовая система развитого социалистического общества // Сов. гос. и право. - 1979. - №7. - с. 31 - 39 6. И. Г. Дудко. К вопросу о «правовой системе» субъектов Российской Федерации // Государство и право, 2003, № 9, с. 96 - 99
e-mail: kristina.trihleb@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
