В сучасній юридичній науці проблемними продовжують залишатися питання теоретично-правого обґрунтування вже усталених юридичних понять, незважаючи на стрімке підвищення наукового інтересу до правової тематики. В умовах правової трансформації українського суспільства виникають нові юридичні категорії, які потребують всебічного дослідження. Так, сьогодні актуальними залишається питання вивчення категорій «правового життя» та «правової культури». Не дивлячись на те, що ці категорії різні за об’ємом, теоретичною направленістю та іншими ознаками, вони водночас мають спільні позитивні правові критерії.
Вивчення правого життя дозволить більш ґрунтовно аналізувати інші усталенні категорії в юридичній науці. Адже, правове життя є категорією, яка включає в себе комплекс юридичних явищ, як позитивних, так і негативних (саме право, яке відображає права людини, правову систему, механізм правового регулювання; правові акти, правовий нігілізм, помилки в праві). Так, слід, погодитися з думкою О.В. Малька та В.В. Трофімова, які визначають правове життя як сукупність всіх форм юридичного буття суспільства, що проявляється переважно в правових актах та інших проявах права (в тому числі і негативних), характеризує специфіку та рівень існуючої юридичної дійсності, відношення суб’єктів до права та ступінь задоволення їх інтересів [1, с. 9].
Правове життя можна охарактеризувати як непереривний процес діяльності суб’єктів, котрі досягають своїх цілей за допомогою правових засобів на основі свободи та примусу.
Важливим у розуміння феномену правого життя є врахування (як уже зазначалось) не лише позитивних, але і негативних складових. Нажаль викоринити ці протиправні явища неможливо, у будь-якому суспільстві існують і будуть існувати будь-які негативні явища.
Слід враховувати і те, що правове життя є частиною духовної практики народу, що найяскравіше відображає особливості тієї чи іншої нації, її специфіку, менталітет [1, с. 10].
О.В. Малько та В.В. Трофімов доводять, що правове життя слід розуміти як своєрідну мета систему [1, с. 10]. Така позиція дослідників, на нашу думку, пояснюється тим, що категорія «правове життя» близька до таких вже усталених категорій в юридичній науці як «правова форма», «правова система», «правова дійсність», «правова культура».
Особливого значення в сучасних умовах вимагає динамічний розвиток правової культури. Правова культура є важливою складовою процесів здійснення суспільно правової реформи в країні, утвердження верховенства права в усіх сферах соціального буття, свободи, різноманітних засобів і форм реалізації правового статусу особи, її прав [2 с. 25].
Процес формування правової культури є важливою передумовою суспільних, політичних і правових реформ, сприяє динамічному розвитку законодавства в країні та реформуванню політичної системи українського суспільства. Основне призначення правової культури здійснювати вплив на політико-правове життя суспільства, сприяти охороні та захисту прав людини.
Таким чином, під правовою культурою слід розуміти якісний стан правового життя, що виражається в досягнутому рівні реалізації правових актів, правовій та правоохоронній діяльності, правосвідомості та правовому розвитку особи, а також в мірі свободи її поведінки та взаємній відповідальності держави і особи [3 с. 251]. З таким визначенням можна погодитися.
Правова культура є основою для розвитку правового життя суспільства та мірилом його рівня, а також сприяє ефективному розвитку законодавства. Правова культура передбачає обізнаність людей з певними положеннями чинного законодавства, порядком їх реалізації, уміння користуватися даними при застосуванні норм права, їх виконанні [3, с. 26]. Головне завдання правової культури повинно бути направлене на формування позитивно-правових знань. Так як, чим вищий рівень правової культури серед населення, тим вищий рівень правого життя в країні. Отже, необхідно підвищувати рівень правової культури всіх суб’єктів суспільних відносин та рівень їх правосвідомості.
Правова культура відображає і якісний стан правового життя, що виражається в досягнутому рівні реалізації правових актів, правосвідомості і правовому розвитку особи, а також в ступені свободи її поведінки та взаємної відповідальності держави і особи. Іншими словами, правова культура – це стан правосвідомості, законності, ефективності законодавства і юридичної практики. Вона опосередкує всі основні сфери правового життя: правотворчість, законодавство, правореалізацію, правосвідомість.
Плідною для подальшого дослідження можна вважати думку, про те, що правова культура характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи, станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини [4, с. 246-247]. Влучним є також визначення, що правова культура є системою всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності [5, с. 47].
Таким чином, правова культура є важливим критерієм якості правового життя, яке включає в себе не лише позитивні елементи але і негативні процеси та явища. Подальше вивчення категорій «правове життя» та «правової культури» буде сприяти повнішому і всеосяжному вивченню аспектів функціонування правової організації суспільства в цілому і її окремих елементів.
Література:
1. Малько А. В. Теоретико-методологическое значение концепции «правовой жизни» / А.В. Малько, В.В. Трофимов // Государство и право. – 2010. – № 7. – С. 5-13;
2. Горбунова Л.М. Правова культура як фактор ефективного впливу на розвиток законодавства / Л.М. Горбунова // Правова держава. – 2007. – Вип. 18. – С. 25-33;
3. Общая теория государства и права / под. ред. В.В. Лазарева. – [3-е изд.]. – М. : Юристь, 2001. – С. 251;
4. Загальна теорія держави і права / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х. : Право, 2002, С. 246-247;
5. Яковюк І В. Правова культура і її вплив на розвиток правової системи / І. В. Яковюк // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 1. – с. 47.
e-mail: kucipak@ukr.net
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
