СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОЛЕКТИВНО-ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ (1917-1993р.р.)
28.01.2011 18:36
Author: Маринич Людмила Валеріївна, старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, м. Черкаси
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies. Philosophy of law]
Регламентація колективного договору в СРСР бере свій початок з прийняття декрету Раднаркому РФСР від 02 липня 1918 року. Прийнятий 10 грудня 1918 року перший Кодекс Законів “Про працю” не містив згадки про колективні договори, але в ньому мова йшла про тарифні положення, що укладалися між профспілками та керівниками підприємств. По суті мали на увазі укладення колективного договору. Слід, проте, врахувати, що обставини періоду іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни не допомагали розповсюдженню колективних договорів. Централізоване нормування заробітної плати, натуралізація цієї оплати, трудова повинність виключали можливість та необхідність укладення колективних договорів. Перехід до мирного господарського будівництва в нових умовах надав ваги Колективному договору. 25 серпня 1922 року приймається Закон “Про колективні договори”, який згодом став складовою частиною Кодексу Законів про працю 1922 року, зокрема ст.ст.15-26 глави IV. І саме з цього часу колективно-договірна практика набула широкого розвитку. Але в той період колективні договори укладалися не тільки на державних та кооперативних, але і на приватних, концесіональних та орендованих підприємствах [6, с.143]. Тому завдання та мета колективних договорів були різними. Із зміцненням соціалістичного сектору задачі та завдання колективного договору сконцентровувалися на поєднанні інтересів трудящих із турботою про інтереси соціалістичного підприємства. Враховуючи, що законодавство того часу встановлювало мінімум гарантій, колективний договір був покликаний конкретизувати гарантії для трудящих. Цим і пояснюється та обставина, що колективний договір конструювався в КЗпП в цілому як нормативна угода, тобто як джерело право. Суттєво змінилось положення в роки індустріалізації та реконструкції народного господарства, коли соціалістична організація праці досягла великого розміру та набула нової форми, коли широкого загалу набуло соціалістичне змагання. В цих умовах роль колективного договору не тільки зростала, але і суттєво змінювалася. Колективний договір став перетворюватися в найважливіший господарсько-політичний документ. На ХIV з′їзді партії було підкреслено значення колективного договору як двостороннього зобов’язання між профспілкою та госпорганами, організованими в союзи робітниками [5,с.265]. До колективного договору були включені взаємні зобов’язання між адміністрацією та профспілкою, спрямовані на: виконання плану та підвищення виробництва праці, культурного та побутового становища трудящих. В колективному договорі почали відображатися питання трудової дисципліни, соціалістичних змагань. До цього часу колективні договори укладали центри господарських систем та центральні органи профспілок. Після перебудови нищі ланки почали приймати участь в укладенні колективних договорів. Колективні договори стали міцним механізмом мобілізації мас на виконання плану. З 1934 року по 1947 рік колективні договори не укладалися. Це пояснюється тим, що напередодні Великої Вітчизняною війни були накреслені заходи для поновлення колективно-договірної практики, зокрема були виправлені недоліки в організації оплати праці, проте розпочата війна зашкодила розгорнути колективно-договірну роботу. Історична перемога радянського народу над Німеччиною в 1945 році визначила можливість переходу до мирного розвитку країни. З 1947 р. відновилась перервана війною практика укладення колективних договорів між адміністрацією підприємства та фабрично-заводськими комітетами на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 4 лютого 1947р. [2]. Таке відновлення практики укладення колективних договорів було викликане обставинами, що склалися в післявоєнний час та були спрямовані на забезпечення виконання виробничих планів, підвищення відповідальності господарських та профспілкових організацій за покращення матеріально-побутових умов та культурного обслуговування робітників та службовців. Характерною особливістю колективних договорів тогочасного періоду було зменшення долі нормативних положень та розширення конкретних зобов’язань виробничого характеру, тобто зміст колективного договору змінювався в бік збільшення зобов’язуючих умов, оскільки багато питань праці та заробітної плати почали регулюватися в нормативному порядку. У вересні 1965 року в Радянському Союзі було розпочато проведення господарської реформи, що викликало вжиття заходів щодо підвищення ролі і значення колективних договорів. Так 06 березня 1966 року Рада Міністрів СРСР та ВЦРПС прийняли спільну постанову “Про укладення колективних договорів на підприємствах” [3]. 17 червня 1983р. був прийнятий Закон СРСР “Про трудові колективи та їх роль в управлінні підприємствами та організаціями” . Це був перший в історії СРСР Закон, що регулював правовий статус трудового колективу. За своєю суттю він є комплексним правовим актом, що містив норми, які стосувалися різних галузей виробництва [6, с.148]. Головна мета полягала в створенні для членів трудового колективу таких умов, в яких вони могли б проявити себе господарями підприємства, та залучення кожного працюючого до управління підприємством. У зв’язку з цим значно збільшилися права профспілок. В законодавстві за ними була закріплена низка обов’язкових по реалізації повноважень трудових колективів: скликання спільно з адміністрацією загальних зборів, винесення на них найбільш актуальних питань праці, побуту та відпочинку. З отриманням Україною в 1991 році незалежності, постала проблема в регулюванні суспільно-трудових відносин шляхом співробітництва між роботодавцями та найманими працівниками. На виконання такого співробітництва був прийнятий 1 липня 1993 року Закон України “Про колективні договори і угоди”, який вперше передбачив проведення переговорів між сторонами колективних договорів і угод, урегулював укладення колективних угод на трьох рівнях: державному, галузевому, регіональному.
Література: 1. Верес М.М. Передумови виникнення професійних спілок в Україні та закону про професійні спілки /М.М. Верес// Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск №44. –К., 2009. – С. 148-153 2. Вишновецька С. В. Історичні аспекти формування і розвитку галузі трудового права /С.В. Вишновецька// Юридичний журнал. - № 1(10). – 2010. – С. 57-61 3. Гетьманцева Н., Козуб І. Закон України “Про колективні договори і угоди” потребує змін /Н.Гетьманцева, І.Козуб // Підприємництво, господарство і прав. - № 3. – 2010 (171). – С. 48-51 4. Прилипко С.М. Значення колективних договорів у регулюванні соціальної сфери /С.М. Прилипко // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск №42. –К., 2008. – С. 331-336 5. Прокопенко В.І, Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 480с. 6. Советское трудове право: учебник /под общей ред. А.И. Процевского. – К.: “Вища школа”, 1981. – 359
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
