Автор: Іващенко Дар’я Володимирівна, студентка економіко-правового факультету Донецького національного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Проголошення незалежності України прискорило становлення та розвиток національної правової системи. Формування правової системи України є проявом єдності суспільства, одним з важливих напрямків реалізації державного суверенітету, підвищення ефективності та якості правового регулювання, встановлення засад правової державності, поваги до прав та свобод людини і громадянина. У зв'язку з цим постає питання щодо приналежності правової системи України до певної правової сім’ї. Від вирішення даного питання залежить характер і можливість вирішення багатьох інших правових проблем, зокрема, пов'язаних з удосконаленням чинного законодавства, гармонізацією українського права з європейським, визначенням місця й ролі права серед інших соціальних регуляторів, формуванням правової свідомості та підвищенням рівня правової культури. Відповідний внесок у визначення наукового обґрунтування приналежності української національної правової системи до тієї чи іншої правової сім’ї зробили О.Ф.Скакун, Ю.М.Оборотов, С.С.Алексєєв, Ю.А. Тихоміров, В.С.Нерсесянц, Л.А.Луць, Ю.С.Шемшученко та інші вчені. Отже, викладене говорить про те, що дане питання є досить актуальним. В юридичній літературі стосовно місця правової системи України серед інших правових систем існують різні точки зору. Так, деякі вчені, зокрема В.С. Нерсесянц, О.Ф. Скакун вважають, що Україна, як і інші республіки колишнього Союзу РСР, входить у сім’ю романо-германського права на правах особливого європейського різновиду або ж наближається до цієї сім’ї [1, с. 529; 2, с. 29]. Інші науковці при обговоренні проблем розвитку постсоціалістичних правових систем називають декілька варіантів. Так, В.Н. Синюков наполягає на формуванні загального слов’янського права, основою цього процесу називаючи культурно-історичну, релігійно-етичну та морально-психологічну спільність народів. Деякі російські вчені, погоджуючись з В.Н. Синюковим, відстоюють тенденцію самобутньої правової сім’ї – слов’янської, яка опирається на положення геополітичної доктрини "євразійства". Основою такої правової сім’ї, до якої включають Україну, Росію, Білорусь, вважають російську правову систему. До засад такої самобутності вони відносять: 1) зв’язок російського права з державою; 2) опору на колективістські форми господарювання; 3) наявність колективістських елементів у правосвідомості; 4) зв’язок права і держави з православ’ям; 5) спадкування через Візантію законодавчих традицій римського права; а також незмінність цієї самобутності, незважаючи на вплив іноземного права [3, c.171]. Деякі українські вчені, обґрунтовуючи об’єктивність євразійського шляху розвитку правової системи України, акцентують увагу на ціннісних відмінностях східної та західної цивілізації, типах світогляду, ідеях слов’янської єдності. Так, наприклад, Ю.М. Оборотов підтримує ідею про існування самостійної, особливої правової сім’ї, включаючи до неї і правову систему України. На його думку, твердження про її існування пов’язане із збереженням національної правової культури України. Ю.М. Оборотов вважає правову систему України елементом слов’янської правової сім’ї [4, с. 117]. К. Осакве стверджує, що за ознаками методології та інфраструктури права, соціалістичне право практично не відрізняється від романо-германського. Суттєва різниця між останнім і соціалістичним правом проявляється в структурі кримінального процесуального права і у питаннях правової ідеології». Отже, згідно з формальною логікою, правова система України, яка класифікаційно належала до соціалістичної правової сім'ї, з огляду структурно-функціональних характеристик й техніко-юридичних формальних ознак типологічно належить до романо-германської правової сім'ї [5, с.15]. Ю.А. Тихоміров пропонує кардинально новий погляд на розвиток правових систем постсоціалістичного простору, наголошуючи на поступовому формуванні двох-трьох правових сімей: прибалтійської з наближенням до північної (скандинавської), слов’янської в поєднанні з азіатсько-мусульманською, центральноєвропейської з наближенням до романо-германської [6, с.128]. Проте, все ж таки більш обґрунтованою та доцільною залишається концепція відношення України до континентальної правової сім’ї. Не зважаючи, на культурно-історичну та релігійно-етнічну спільність слов’янських народів, українська національна правова система за своїми ознаками наближається саме до романо-германської правової сім’ї. Правовій системі України, як і більшості правових систем континентального права, притаманні такі юридичні властивості: визнання нормативно-правового акта основним джерелом права; ієрархічність нормативно-правових актів, яка визначається їх юридичною силою; визнання найвищого рівня у цій ієрархії за конституцією; кодифікованість значної частини нормативно-правових актів; наявність спеціалізованих органів конституційного правосуддя; поділ права на публічне та приватне, а також галузевий поділ; подібність правових принципів та понять у національних правових системах цього типу; наявність чіткої та ефективної юридичної техніки. Таким чином, можна прийти до висновку, що розвиток теорії правової системи України все ще перебуває на стадії становлення. Ретельний аналіз літератури з питань розвитку вказаної правової системи свідчить про відсутність тенденцій до органічного поєднання досягнень світової юридичної думки з українськими реаліями державно-правового розвитку. Питання приналежності правової системи України до певного типу правової сім’ї є суто теоретичним, тому серед дослідників не існує спільної думки стосовно місця України серед інших правових систем. Але, не можна не погодитися з такими вченими, як В.С. Нерсесянц та О.Ф. Скакун, які відносять Україну до романо-германської правової сім’ї. Підтвердженням цього може слугувати наявність спільних юридичних властивостей, що притаманні, як правовій системі України, так і національним правовим системам країн, що входять до романо-германської правової сім’ї. Загалом аналіз перебігу формування традиції права в Україні та встановлення світоглядних засад національної правової системи дозволяє зробити висновок, що особливості культурного та історичного розвитку зумовили приналежність її правової системи до системи континентального права.
Література: 1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун. – X: Консул, 2009 – 656с. 2. Нерсесянц В.С. Проблемы общей теории права и государства: учеб. пособие / В.С. Нерсесянц – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – 329с. 3. Синюков В.Н. Российская правовая система. Введение в общую теорию / В.Н. Синюков. – М.: Норма, 2010. – 672 c. 4.Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. / Ю.Н. Оборотов. – Одесса: Юридическая литература, 2001. – 420с. 5. Осакве К. Типология современного российского права на фоне правовой картины мира / К. Осакве // Государство и право. – 2001. – № 4. – С. 12–15. 6. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения: учеб. пособие / Ю.А. Тихомиров – М.: Норма, 1996. – 386с.
e-mail: u58sd4w@bigmir.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
