Складно встановити та вивчити відносини між якими-небудь явищами, якщо ці самі явища визначені нечітко. Одним із таких явищ у правовій науці є система права. На протязі останніх 50-ти років цьому правовому феномену присвячено значну кількість наукових робіт. Чому так? Тому що саме система права є тим фундаментом, на якому будується конструкція внутрішньо-національного та міжнародного права.
Автор публікації ні в якому разі не претендує на істинність своїх думок і тільки має на меті викласти особистий погляд, який би надав можливість іншим, вступивши у наукову полеміку, здійснити подальший розвиток та удосконалення структури системи права, що певною мірою буде на користь соціальним потребам суспільства.
Часто термін «правова система», використовується як синонім терміну «система права» і тому, в окремих випадках, деякими дослідниками галузі права визначаються як елементи правової системи.
Для підтвердження цієї тези наведемо рядки з публікації «Адміністративний процес у парадигмі вітчизняного права» автором якої є Т. Гуржій. У вступному слові Т. Гуржій пише: «Перед дослідником будь-якої проблематики адміністративно-процесуального права завжди постає необхідність з'ясування ряду концептуальних питань: що саме слід розуміти під адміністративно-процесуальним правом; яку сферу соціального життя воно охоплює; яким є його реальний обсяг тощо. І вже на цьому етапі він зіштовхується з об'єктивними труднощами. Незважаючи на загальне визнання адміністративно-процесуального права структурним елементом вітчизняної правової системи, (курс. авт.) попри постійне підкреслювання його ролі регулятора державно-владних відносин, у науковому світі й досі не вироблено погляду на цей феномен» [1, 97]. Таким чином, Т. Гуржій висловлює думку, що адміністративно-процесуальне право, як галузь, є структурним елементом правової системи.
У великому юридичному словнику термін «правова система» представлений як сукупність джерел права й юрисдикційних органів конкретної держави (а іноді й її обособленої частини); у більш широкому розумінні включає в себе також ряд інших компонентів – правову культуру, правову ідеологію, правову науку, інші, у т.ч. недержавні правові інститути (адвокатуру, нотаріат, юридичні фірми, професіональні спілки юристів) [2, 572].
В іноземній літературі визначення «правова система» відрізняється аморфністю. Так, наприклад, представник американської школи правознавства В. Вейдліх, пише: «Термін «правова система» використовується якраз для того, щоб охарактеризувати історико-правові та етнокультурні відмінності системи права різних народів… Виділення правових систем має історичне значення» [3, 241]. На його думку, в основу побудови різних визначень правової системи покладено історико-правові та етнокультурні відмінності розвитку різних народів.
Більшість російських та українських вчених (А.И. Бобильов, В.Н. Княгинін, В.С. Скакун, Н.А. Богданова, Н.И. Матузов, Н.М. Оніщенко, С.Ю. Марочкін, О.В. Зайчук та ін.) відзначають, що термін «правова система» являє собою синтезоване поняття, яке відображує весь комплекс юридичних явищ і процесів, які виникають у суспільстві [4, 22; 5, 14; 6, 5-6; 7, 20; 8, 387; 9, 688; 10, 257-259].
Так, наприклад, В.С. Скакун вважає, що правова система, це – комплекс взаємозв'язаних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правові установки, правові погляди, гіпотези, ідеї, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності і її деформація, правопорядок і ін.) [10, 257-259].
В.Н. Княгинін висловлює думку, що: «Термін "правова система" незалежно від того, який сенс в нього вкладається, уживається для позначення якоїсь правової "тотальності", що охоплює всю сукупність правових явищ в її цілісності незалежно від того, чи цілісність це абстрактної теоретичної моделі правової дійсності або цілісність правового життя конкретної країни, нації» [5, 14].
Елементами правової системи, на думку більшості вчених, є: - суб'єкти права - фізичні особи (громадяни, іноземні особи без громадянства і ін.), юридичні особи, держава, соціальні спільності й ін.; правові норми і принципи; правові стосунки, правова поведінка, юридичний практика, режим функціонування правової системи; правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура; зв'язки між названими елементами, які визначають результат їх взаємодії - законність, правопорядок та ін.
Таким чином, можна дійти висновку, що правова система, як різновид соціальних систем, це – складно структурне, багаторівневе утворення, яке складається із сукупності елементів і підсистем [11, 412] (суб'єктів права, правових норм і принципів, правових стосунків, правової поведінки, юридичної практики, режиму функціонування правової системи, правової ідеології, правової свідомості, правових поглядів, правової культури, зв'язків між названими елементами. та ін.), що має свою історію, соціально-економічні, політичні, національні та культурні підстави та передумови існування на різних етапах розвитку суспільства.
Логічним, у цій ситуації, стає питання про те, що ж являє собою термін «система права»?
Аналіз змісту видань із загальної теорії держави та права дає підстави стверджувати, що система права є специфічним соціальним регулятором певної частини суспільних відносин [12, 289-292; 11, 412; 10, 259-261; 8, 387-389].
О.Ф. Скакун висловлює думку, що система права – це об’єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, що складається з норм, які взаємопов’язані, логічно розташовані по галузям, підгалузям, інститутам [10, 260].
А.С. Васильєв та В.В. Іванов визначають, що система права – це внутрішня організація права, що відображується в єдності та узгодженості юридичних норм, які зосереджені у відносно самостійних правових комплексах: галузях, підгалузях, інститутах [13, 83-84].
«Під системою права, – відзначає В.С. Нерсесянц – розуміється юри - дико-доктринальна категорія та конструкція, що включає в себе норми права та правові інститути які їх об’єднують і галузі права» [14, 430].
Із визначень вказаних авторів, можна зробити висновок, що елементами структури системи права є галузь права, підгалузь права, інститут права та норма права.
Однак, С.О. Комаров, акцентуючи увагу на структурі системи права аргументовано доводить: «Система права – це об’єднання галузей і підрозділів по галузям права, тобто єдність розподілу та забезпечення норм права» [15, 275]. Таким чином, елементами структури системи права С.О. Комаров визначає галузі права, а їх підрозділи (підгалузі, інститути та норми) – системними елементами галузей права.
Цієї ж думки дотримується і С.С. Алексєєв який відзначає, що «структура права єдина, вона охоплює право в цілому, пов’язуючи в диференційоване ціле усі його підрозділи. Безперечно, цю єдність не слід розуміти спрощено. Право являє собою складну систему. У праві можливо виділити чотири основних рівня структури: а) правового припису (правової норми); б) правового інституту; в) галузі права; г) галузей права у їх взаємозв’язку (система права)» (курс. авт.) [16, 102].
Більш детально дослідивши це питання В.Д. Сорокін прийшов до висновку, що: «система … права складається з окремих елементів – галузей, а кожна галузь, у свою чергу, виступає як система другого порядку, яка об’єднує правові інститути – системи третього порядку і т.д.» [17, 213].
Таким чином, на наш погляд, власне, галузь права є єдиним структурним елементом і саме системи права, а не правової системи.
У свою чергу, система права, як різновид складних соціальних систем, визначається наявністю значної кількості підсистем, як от: кожна матеріальна або процесуальна галузь виступає як система другого рівня, об’єднуючи елементи третього рівня – правові інститути, а ті у свою чергу – четвертого рівня – правові норми та ін.
Література:
1. Тарас Гуржій. Адміністративний процес у парадигмі вітчизняного права. Вісник прокуратури - № 4 – 2007. – С. 97 – 103. – С. 97
2. Большой юридический словар. 3-е узд., доп. и перераб. / Под ред. проф. А.Я. Сухарева. – М.: Инфра – М, 2007. – VІ, 858 с. – (Б – ка словарей «ИНФРА – М». – С. 572.
3. Weidlish H. Stability Cyelietty in Law System. New York, 1995. P. 241.
4. Бобылев А.И. Современное толкование системы права и системы законодательства // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 22.
5. Княгинин В. Н. Место правовой системы, основанной на законе, среди иных правовых систем. Екатеринбург, 1992.
6. Богданова Н. А. Новые подходы к характеристике науки конституционного права на современном этапе // Актуальные проблемы юридической науки. Курск, 1998. С. 5-6.
7. Матузов Н. И. Правовая система развитого социализма.
8. Теорія держави та права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с. – С. 387;
9. Судебная практика в советской правовой системе. / Под ред. Т. Н. Богдановской. М., 1975.
10. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; ун-т внутр. дел, 2006. – 704 с.
11. Теория государства и права: Учебник для вузов / Отв. ред. д.ю.н., проф. В.Д. Перевалов. – 3-е узд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2005. – 496 с.
12. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. В.Г. Стрекозова. – М.; – Изд. Интерстиль, – 1999. – 377 с.
13. А.С. Васильєв, В.В. Іванов. Основы государства и права Украины в вопросах и ответах. Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 432 с.
14. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для вузов. – М.: Издательство НОРМА (Издательсткая группа НОРМА-ИНФРА - М), 2002. – 552 с.
15. Комаров С.А. Общая теория государства и права. Учебник. М., 1998.
16. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
17. Сорокин В.Д. Административный процесс и административно-процессуальное право. – СПб.: Издательство Юридического института (Санкт-Петербург). 2002. – 474 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
