Формування й утвердження в Україні правової, соціальної, демократичної держави неможливо без існування надійного механізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Неодмінним складовим елементом механізму забезпечення прав людини в галузі кримінального судочинства є принцип презумпції невинуватості, який закріплюється в ст. 62 Конституції України та в ч. 2 ст. 15 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК). Також в ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права зазначається, що кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинуватим, поки винуватість його не буде доведено згідно із законом. Все законодавство України, яке стосується кримінального переслідування, повинно забезпечувати реалізацію цього конституційного положення. Презумпція невинуватості є базовим принципом справедливого, законного правосуддя.
Презумпція невинуватості в кримінальному судочинстві має значення як правова гарантія встановлення істини у справі. Проект КПК вносить суттєві зміни в подальший розвиток принципу презумпції невинуватості, тим самим встановлює в нашій системі кримінального переслідування рівноправність сторін. Це дасть змогу сторонам у справі стати процесуально рівними на етапі досудового розслідування. За чинним законодавством сторона звинувачення може заперечувати проти сторони захисту і дати відвід адвокату. А у проекті КПК це право у слідства втрачається. Сьогодні, коли ми говоримо про кримінальний процес, по суті доступ до матеріалів досудового розслідування захист отримує лише з моменту пред’явлення обвинувального висновку, тобто коли слідство вже завершене. Проект КПК говорить про те, що з моменту пред’явлення звинувачення слідство має надавати для ознайомлення всі матеріали, які збираються по справі для того, щоб захист міг ефективно використовувати їх для забезпечення процесуальної захищеності інтересів підозрюваної особи.
Відомо, що у силу дії принципу презумпції невинуватості суд не може зобов’язати особу доводити свою невинуватість. Але як бути в тих випадках, коли засуджений оскаржує вирок, оспорюючи висновки суду про його винуватість у вчиненні злочину або в частині кваліфікації інкримінованого йому злочину? Виходить, що посилання засудженого у скарзі лише на незгоду з вироком без вказівки конкретних доводів і в подальшому його пасивна позиція при розгляді справи в суді апеляційної чи касаційної інстанції не відповідає його ж власним інтересам. В такій ситуації засуджений, будучи наділеним у силу зазначеного принципу правом не доводити свою невинуватість, фактично не може цим правом скористатися, оскільки це позбавляє його можливості відстоювати свою позицію, викладену в скарзі, а сам він ризикує «програти справу». Отже, з одного боку, особу ніхто не зобов’язує доводити свою невинуватість, а, з іншого боку, відсутність у скарзі конкретних доказів та аргументів на обґрунтування своєї позиції може позначитися на її вирішенні. До того ж, ні чинний КПК, ні проект КПК, на жаль, не встановлюють диференційованого підходу до складання апеляції залежно від суб’єкта оскарження. Тому скаржник, який бере активну участь у доказуванні, опиняється в більш вигідному становищі. Крім того, викладення доводів, що спростовують правильність вироку, є корисним, оскільки воно вказує: на що саме, в першу чергу, суд повинен звернути свою увагу.
Важливим складовим елементом забезпечення та дотримання прав і свобод людини й громадянина поряд з інститутом презумпції невинуватості, є постановлення виправдувального вироку суду. Такий вирок виноситься у випадках, коли не встановлено подію злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участь підсудного у вчиненні злочину. Юридична сила вище вказаних підстав є однакова, тобто тягне за собою однакові наслідки – підсудний визнається невинуватим у вчиненні злочину і повністю реабілітується.
Слід зазначити таку статистику, що в Україні 99,7 % усіх судових рішень – це обвинувальні вироки суду або справи, які були відправлені на дослідування. І лише у 0,3 % справ винесено виправдувальні вироки. З прийняттям нової редакції КПК ситуація має суттєво змінитися. Авторами проекту КПК планується ліквідувати такий інститут, як повернення справи на додаткове розслідування. У чинному КПК вказано, що повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні (ст. 281). Водночас у проекті КПК зазначається, що якщо слідчий не зібрав необхідний доказовий матеріал вини підсудного, то справу суд не зможе відправити на додаткове розслідування. Суддя при цьому повинен постановити виправдувальний вирок або ж припинити провадження у справі. Таким чином, за оцінками експертів, буде винесено до 20 % – 30 % виправдувальних вироків. Зазначені показники ухвалення таких вироків характерні для Європи й більшості правових та демократичних країн світу. Такий підхід не допустить швидких, необдуманих, безпідставних рішень про притягнення громадян як обвинувачених. Особи, які проводять дізнання, слідчий, прокурор ретельніше будуть перевіряти всі докази, які свідчать на користь обвинуваченого, а також не залишать жодного виправдувального елементу без перевірки.
e-mail: Solovey.g@gmail.com
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
