Актуальність даної теми полягає перш за все в тому, що політика нашої держави спрямована на впровадження ряду змін в діючу систему законодавства: приймаються нові законодавчі акти, вносяться зміни до вже існуючих. Проте, щодо цього питання існує ряд проблем, зокрема, запроваджені зміни не завжди є виправданими або навпаки, ускладнюють регулювання питань у відповідній галуззі, викликаючи при цьому колізії, і тому існує потреба у подальшому вдосконаленні норм законодавства. В тому числі це стосується і сфери підприємницької діяльності, адже в першій половині 2011 року ввійшов в дію Податковий кодекс України, були внесені зміни до Цивільного і Господарського кодексів України, до Законів України «Про господарські товариства», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
На перший погляд, прийняті зміни справді деякою мірою спрощують процедуру створення нового суб’єкта підприємництва. Проте, існує ряд проблем та неурегульованостей щодо цього питання. В першу чергу, слід зазначити, що державна реєстрація – це обов’язковий крок у легалізації діяльності суб’єкта господарювання, хоча самої державної реєстрації для цього недостатньо, адже існують так звані після реєстраційні процедури [1, ст. 12].
Законодавчі зміни в частині необов’язковості нотаріального посвідчення підписів засновників на статуті – річ позитивна. Однак наведені вище зміни не були узгоджені з нормативними актами, які регулюють банківську та нотаріальну діяльність. Як наслідок - у засновників суб’єкта господарювання виникає ряд проблем, адже, юридичні особи зобов’язані мати банківський рахунок і при його відкритті, серед ряду документів, засновник (чи уповноважена ним особа) обов’язково повинен надати банку нотаріально засвідчену копію статуту підприємства. Проте, нотаріуси відмовляються посвідчувати копію статуту, підписи засновників на оригіналі якого не були засвідчені нотаріально. Тому деякі новостворені підприємства змушені спішно вносити до статуту несуттєві зміни, нотаріально засвідчувати підписи своїх засновників, проводити державну реєстрацію цих змін, нотаріально засвідчувати копію такого зміненого статуту й лише після цього відкривати рахунок у банку [1, ст. 12].
Стосовно формування статутного фонду (складеного капіталу) варто зазначити те, що зменшення його розміру в товариствах з обмеженою відповідальністю до однієї мінімальної заробітної плати й наступне надання засновникам права самостійно визначати розмір, порядок та строки формування статутного фонду полегшили доступ до використання цієї організаційно-правової форми суб’єкта господарювання. Однак не зовсім зрозуміло, чим тепер (за винятком процедури прийняття рішення) ТОВ відрізняється, наприклад, від приватного підприємства [1, ст. 12].
Також відбулися зміни і щодо процедури отримання суб’єктами підприємства печаток. Мається на увазі скасування наказу МВС України про отримання дозволів на їх виготовлення. У перспективі – використання печатки буде не обов’язком, а правом, а поки що було лише скасовано дозвіл міліції на виготовлення печатки, котра залишається обов’язковим атрибутом підприємства [1, ст. 12].
Що стосується змін щодо відкриття банківського рахунку слід зауважити, що для цього необхідно банківські картки зі зразками підписів керівника та головного бухгалтера, за його наявності. Справжність підписів цих посадових осіб підприємства на банківській картці засвідчується нотаріусом. Але для засвідчення справжності підписів нотаріусу потрібно надати виписку з Єдиного державного реєстру, котра є чинною протягом одного дня. Тому, якщо з певних причин керівник не встиг у день отримання виписки звернутися до нотаріуса, то документ втрачає чинність і все потрібно розпочинати заново [1, ст. 12].
Причиною цього як зазначає О.С. Попович є те, що на еволюції українського законодавства виразно відбивається боротьба двох протилежних тенденцій: спроб законодавчо закріпити деякі механізми проведення в життя дієвої державної політики, спрямованої на прискорення розвитку і досягнення конкретних результатів, з одного боку, і спроб забезпечити контроль та нагляд, з другого [2, ст. 42].
Що стосується подальшого удосконалення законодавства у саме сфері підприємницької діяльності, урядом було надано доручення утворити за участю заінтересованих органів державної влади, суб’єктів малого підприємства, громадських організації і незалежних експертів робочу групу, яка забезпечить розроблення проекту закону щодо реформування спрощеної системи оподаткування [3, ст. 20].
Робочою групою визначаються моделі застосування спрощеної системи для окремих категорій фізичних та юридичних осіб з урахуванням досвіду застосування з метою стимулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва на етапі започаткування власного бізнесу [3, ст. 20].
На сьогодні робочою групою схвалено концепцію реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва [3, ст. 20].
Концепцією визначено категорії, які дають право на застосування суб’єктами малого підприємництва спрощеної системи оподаткування, зокрема для юридичних осіб: обсяг виручки – 3 млн.; кількість найманих працівників – не більше як 50 осіб. Зазначеною концепцією встановлено також обмеження щодо застосування спрощеної системи [3, ст. 20].
Отже, спрощена система оподаткування поширюватиметься на суб’єктів малого підприємництва, які здійснюватимуть діяльність у сфері виробництва та реалізації товарів власного виробництва кінцевому споживачу; надаватимуть побутові послуги, перелік яких визначатиметься Кабінетом Міністрів України [3, ст. 20].
Реалізація проекту закону, розробленого на основі концепції дасть можливість врегулювати на законодавчому рівні правовідносини при застосування спрощеної системи оподаткування та усунути схеми зловживання нею. Завдяки запропонованим нормам спрощену систему буде збережено та створено мільйони робочих місць [3, ст. 20].
Отже, насамперед слід зазначити, що активна політика держави, котра спрямована на удосконалення законодавства, шляхом внесення змін та прийняття нових законодавчих актів позитивне явище, з одного боку, та викликає ряд проблем, котрі потребують подальшого врегулювання, з іншого боку. Тому першочерговим завданням є саме усунення колізійних норм нормативно-правових актів різної юридичної сили, що існують на сьогодні, і лише тоді впроваджувати нові зміни та приймати нові законодавчі акти.
Література:
1. Максимик М. Старі вади нового законодавства про підприємництво: чи справді започаткувати власну справу стало простіше? // Юридичний вісник України. – 2011. – 20-26 серп.(№33). – С. 12.
2. Попович О.С. Дерегуляція підприємницької діяльності чи гальмування розвитку економіки – суперечлива еволюція українського законодавства // Наука і наукознавство. – 2011. – №2. – С. 42-49.
3. Задорожний О. Удосконалення законодавства у сфері підприємницької діяльності // Вісник податкової служби України. – 2011. – №15. – С. 19-20.
e-mail: sacura_90@ukr.net
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
