Актуальність теми. Передумовою побудови демократичної, правової, соціальної держави є належне забезпечення прав людини і громадянина. У зв’язку з цим одним із основних завдань українського законодавця є запровадження у кримінальне судочинство принципів європейського рівня для максимального захисту учасників кримінального провадження, створюючи додаткові гарантії забезпечення прав і свобод особи. В останні роки в українській законотворчій практиці відстежуються стійкі тенденції модернізації нормативно-правової бази, інтеграції національного законодавства у світову та європейську правові системи. Зазначене знаходить вираз як у імплементації окремих правових норм у національні законодавчі акти, так і у запозиченні принципів побудови окремих галузей права. Свідченням цьому є прийняття нового Кримінального-процесуального кодексу України (далі – КПК).
Постановка проблеми. Одним із прогресивних кроків КПК стало законодавче закріплення негласних слідчих (розшукових) дій. Нормативне врегулювання та чітке визначення негласних слідчих дій є надзвичайно важливим, оскільки їх проведення, майже завжди, пов’язане з втручанням в особисте життя людини, обмеженням її конституційних прав на таємницю спілкування, недоторканість житла тощо, та під час яких, людина не здогадується про втручання в її особисте життя або обмеження її прав.
За походженням негласні слідчі дії є оперативно-розшуковими заходами, які проводилися згідно ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність». Отримана внаслідок їх проведення інформація використовувалась у доказуванні на досудовому слідстві та суді за умови, що такі дії не розшифровували форм та методів оперативно-розшукової діяльності, які становлять державну таємницю.
Аналіз останніх досліджень та публікації. Дослідженням проблем оперативно-розшукових заходів присвячено низку праць як вітчизняних, так і зарубіжних учених, се¬ред яких Б.Т. Бєзлєпкін, В.В. Гевко, В.А. Глазков, В.А. Дашко, Є.А. Доля, І.М. Доронін, С.Ю. Ільченко, Ю.П. Кобєц, Є.Г Коваленко, І.П. Козьяков, В.А. Колєснік, М.І. Курочка, А.О. Ляш, В.Т. Маляренко, В.І. Ніндипова, М.А. Погорецький, В.А. Селюков, І.В. Сервецький, Г.П. Середа, Є.Д. Скулиш, В.М.Тертишник, А.Г. Цветков, та інші. Дані праці розкривають проблеми співвідношення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування у виявленні, попередженні, припиненні та розкритті злочинів. Роботи таких вчених як М. Алмаші, В. Боняк, В. Дивиденка, О. Добровольської та ін. спрямованні на забезпечення конституційних прав і свобод органами держаної влади. Однак з прогресивними змінами кримінально-процесуального законодавства, закріпленням інституту негласних слідчих дій, наукових досліджень потребують гарантії забезпечення прав людини у досудовому провадженні.
Метою роботи є дослідження системи гарантії дотримання прав особи при здійсненні втручання у приватне спілкування.
Виклад основного матеріалу. Втручання у приватне спілкування є однією із негласних слідчих (розшукових) дій, передбаченою гл.21 КПК. Так, згідно ст. 258 КПК втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є: аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем. Приватним спілкування є лише тоді, коли учасники спілкування розраховують на її конфіденційність та захист від втручання інших осіб [2].
Основним функціональним призначенням закріплення у новому КПК втручання у приватне спілкування є забезпечення оптимальних шляхів закріплення інформації, здобутої спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації з метою подальшого використання як доказового матеріалу при розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів. Таким чином, негласна слідча дія спрямована на полегшення завдань досудового розслідування.
За ознакою обмеження прав особи, закріплених Конституцією та законами України, негласні слідчі (розшукові) дії поділяються на дві групи: проведення яких не обмежує права особи, і, відповідно, які пов’язані з обмеженням прав особи. Негласні слідчі дії, пов’язані із втручанням у приватне спілкування завжди будуть такими, що обмежує право особи на приватність. Право на приватність є комплексним правом особи, яке означає територіальну, комунікаційну, інформаційну, фізичну приватність. Виходячи з конституційних положень у КПК регламентовано підстави та порядок втручання у приватне спілкування, встановлено загальні засади провадження негласних слідчих дій, пов’язаних із обмеженням права особи на приватність [7].
Слово «гарантія» з французької означає поруку, умову, що забезпечує щось [5, с.113]. Під юридичними гарантіями забезпечення прав та свобод людини і громадянина розуміють систему умов і засобів, юридичних механізмів належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина [6, с.140]. Таким чином, юридичні гарантії у кримінальному процесі виконують роль умов, юридичних важелів захисту прав особи при здійснення певних процесуальних дій, що спрямованні на обмеження передбачених законодавством прав і свобод людини і громадянина. Серед засобів забезпечення прав особи на приватність можна виділити такі групи юридичних гарантій як: міжнародно-правові, конституційні і кримінально-процесуальні. Останні в свою чергу – на юридичні гарантії, що забезпечують права особи при здійсненні негласних слідчих дій як таких – загальні норми, та спеціальні норми, що власне стосуються втручання у приватне спілкування.
Міжнародно-правові гарантії представленні у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема ст.8 закріплює право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Виняток становлять випадки, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб [3]. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права у ст.17 встановлює, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію [4]. Міжнародно-правові акти становлять важливий пласт для захисту приватного життя особи. Звернення у Європейський суд з прав людини, як організаційно-правова гарантія забезпечення прав особи, дедалі частіше стає актуальною і знаходить своє відображення у рішеннях Європейського суду, як наприклад справа «Михалюк і Петров проти України» за скаргою на незаконний перегляд кореспонденції державними органами [8].
Конституційно – правові гарантії втручання у приватне спілкування відображенні такими правовими нормами: ст.30 захищає територіальну приватність (недоторканість житла), ст.31 комунікаційну приватність (таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції), ст.32 інформаційну приватність («ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених Конституцією України», «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди») [1].
Загальні норми забезпечення прав особи при здійсненні негласних слідчих (розшукових) дії являють собою систему заходів недопущення безпідставного обмеження прав та свобод особи під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Зокрема до таких норм належить: нерозголошення відомостей про факти та методи проведення негласних слідчих дій (ч.1 ст.246); такі дії проводяться лише у випадках коли відомості про злочин та особу, що його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб (ч.2 ст.246); у рішенні про проведення слідчої дій обов’язково вказується строк її проведення (ч.4. ст.246); право на проведення негласних слідчих дій має слідчий або уповноваженні оперативні представники лише за дорученням слідчого (ч.6 ст. 246); фіксування ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій, в тому числі за допомогою технічних засобів (ч.1,2 ст. 252); особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом (ст. 253) [2]. До гарантії забезпечення прав особи належить ряд норм щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних заходів. Так, дана інформація не підлягає розголошенню, а виготовлення копії протоколів та їх додатків не допускається. Особистий контроль щодо захисту даних покладається на прокурора.
Гарантії забезпечення прав особи при втручанні у приватне спілкування зумовлені специфікою негласних слідчих дій і спрямованні на належне забезпечення приватності, як це можливо, при здійсненні аудіо-, відеоконтролю, арешту, огляду і виїмки кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем. Основними умовами здійснення негласних заходів є: ухвала слідчого судді як єдиний можливий дозвіл на втручання у приватне спілкування; провадження щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину; встановлення імунітету від втручання у приватне спілкування захисникам, священнослужителям з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим [2]. Здійснення втручання у приватне спілкування можливе лише тоді коли є достатні підстави вважати, що розмова особи, інші звуки чи рухи, її кореспонденція може містити відомості, що мають значення для досудового розслідування або наявність такої інформації у електронних інформаційних системах чи транспортних телекомунікаційних мережах.
Висновки. Закріплення у КПК інституту негласних слідчих(розшукових) дій зумовлені практикою і європейським досвідом. Особливо мають значення норми, що встановлюють умови здійснення негласних заходів – так званні юридичні гарантії забезпечення безпідставного втручання в особисте життя людини і громадянина. Реальне дотримання даних норм в поєднанні з належним механізмом здійснення втручання у приватне спілкування забезпечить ефективну протидію кримінальним правопорушенням.
Література:
1. Конституція // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141
2. Кримінальний процесуальний кодекс України (відповідає офіційному текстові). - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 254 с.
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950 // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua
4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ООН; Пакт, Міжнародний документ від 16.12.1966// Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua
5. Енциклопедический словар/ гл. ред. В.А.Беденський. – М.:БСЭ,1955. – 389 с.
6. Конституційне право України: Підручник / За заг. Ред.. В.Ф. Погорілка. –К.Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344 с.
7. Скулиш Є. Негласні слідчі (розшукові) дії за кримінально-процесуальним законодавством України / Скулиш Є. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL : http://www.nbuv.gov.ua.
8. Михалюк і Петров проти України, № 11932/02, 10 грудня 2009 р. / Європейський суд з прав людини // Режим доступу: http://www.uapravo.net/akty/ministr-osnovni/akt5dcjz4b.htm.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
