Відповідно до ч.2 ст.29 Кримінального кодексу України (далі -КК) організатор,підбурювач, та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає злочин,вчинений виконавцем.
Однак це загальне правило не вирішує питання про кваліфікацію діянь співучасників у випадках, коли суб’єкт відповідного злочину є спеціальним і тому воно потребує уточнень, науково – теоретичної, а в перспективі – законодавчої конкретизації.
Особливі правила кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом встановлюються у випадках, коли криміналізація діяння спеціального суб'єкта була пов’язана необхідністю диференціації кримінальної відповідальності, виділення кваліфікованих або навпаки, привілейованих, складів злочинного посягання. При цьому "розмитість" кримінально-правової термінології при конструюванні існуючого визначення спеціального суб'єкта може спричинити неправильну кваліфікацію значної кількості злочинів.
Так, у наукових дискусіях окремими вченими підтримувалась теза про те, що суб’єктом грубого порушення законодавства про працю (ст.172 КК) може бути загальний суб’єкт, зокрема зазначалося, що за незаконне звільнення може відповідати особа, яка не має повноважень щодо звільнення працівника. Насамперед маються на увазі такі звільнення, які сталися на великих підприємствах, коли керівник через ті чи інші причини не зміг розібратися в ситуації або був введений в оману своїми помічниками чи іншими особами. На думку І.П. Лановенко, головне полягає не в тому, ким підписано наказ про незаконне звільнення працівника з роботи, а в установленні дійсного винуватця (чи винуватців) протизаконного діяння.
Використання повноважень особи, яка діє з необережності, або невинно, за словами Н.О. Гуторової, є загальною проблемою співучасті. У цьому випадку, стверджує вона, функції службової особи фактично перекладає на себе винна особа. З таким висновком можна погодитися лише частково, у ситуації, коли фактичний власник підприємства приймає рішення, використовуючи умисні дії юридичного власника або уповноваженої ним службової особи. Але навряд чи можна встановити співучасть у випадку, коли особа, що не володіє ані фактично, ані юридично такими повноваженнями, своїми діями уводить в оману службову особу, яка й приймає незаконне за змістом рішення.
У випадку спільності умислу спеціального суб’єкта та інших осіб, що не мають спеціальних ознак, проблема кваліфікації скоєних ними дій повинна вирішуватися на підставі спеціальних законодавчих положень щодо співучасті у злочині, які відповідали б сучасним вимогам теорії та практики. У статтях КК про співучасть немає прямої заборони на можливість співучасті у злочинах зі спеціальним суб’єктом інших осіб. Більше того, це питання прямо вирішене стосовно злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини). Так, у ч.3 ст.401 вказується, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих у цій статті (тобто не військовослужбовців), тягне за собою відповідальність за відповідними статтями про військові злочини (розділ XIX Особливої частини КК). Очевидно, що зазначене правило повинно розповсюджуватися й на деякі інші злочинні посягання, що вчиняються спеціальними суб’єктами.
Особливість вчинення злочинів зі спеціальним суб’єктом у співучасті полягає в тому, що виконавцем такого злочину може бути тільки особа, яка має спеціальні (додаткові) ознаки, тобто спеціальний суб’єкт. Співучасники, які не мають ознак спеціального суб’єкта, можуть виконувати інші ролі при вчинені такого злочину, зокрема, організатора, підбурювача, пособника.
Таким чином, їх дії,за загальним правилом, мають кваліфікуватися за тією ж статтею, що й дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст.27 КК (залежно від виконуваної ролі у вчиненні злочину).
Література:
1. Уголовная ответственность за преступления против трудовых прав граждан и безопасности производства в Украинской ССР : автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.715 / Лановенко И. П.- К., 1972. - 48 с.
2. Совершение преступления организованной группой лиц(уголовно- правовой аспект) : дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Гуторова Наталия Александровна ; Университет внутренних дел. - Х., 1996. - 223 с.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III (далі – КК України)
4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 травня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. - С. 904.
____________________________________
Науковий керівник – к.ю.н., асистент кафедри кримінального права № 2 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Оробець Костянтин Миколайович
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
